Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 917/231/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Корнілової Ж.О.,

Грека Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного авіаційного університету в особі Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року у справі № 917/231/16 господарського суду Полтавської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Кременчуцької філії до Національного авіаційного університету в особі Кременчуцького льотного коледжу, третя особа: Міністерство освіти і науки, про стягнення 797132,60 грн.,

за участю представників:

Позивача: не з'явився,

Відповідача: Недбайло Л.А., дов. № 27-04/766 від 05.07.2016р.,

Третьої особи: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Кременчуцької філії (далі - ПАТ "Полтаваобленерго", Позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету про стягнення 797132,60 грн., з яких: 323765,09 грн. пені, 440269,44 грн. інфляційних втрат і 33098,10 грн. 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням договорів на постачання теплової енергії в гарячій воді № 101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.03.2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05.04.2016 року, здійснено заміну неналежного відповідача - Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету належним відповідачем - Національним авіаційним університетом в особі Кременчуцького льотного коледжу (далі - НАУ, Відповідач).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.04.2016 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року, позов задоволено частково: стягнуто з НАУ на користь ПАТ "Полтаваобленерго" 321982,79 грн. пені, 287177,82 грн. інфляційних втрат і 33098,10 грн. річних. В іншій частині позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, НАУ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 549, 614, 617 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 230, 233 Господарського кодексу України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у завдоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.10.2016р., у зв'язку з відрядженням судді Могила С.К., здійснено зміну складу колегії суддів для розгляду вказаної касаційної скарги у складі: Малетича М.М. - головуючий (доповідач), Корнілової Ж.О. та Грека Б.М.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Вимогами ПАТ "Полтаваобленерго" у даній справі, з посиланням на ст.ст. 526, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України, та на неналежне виконання умов договорів на постачання теплової енергії в гарячій воді № 101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року, є стягнення з НАУ 797132,60 грн., з яких: 323765,09 грн. пені, 440269,44 грн. інфляційних втрат і 33098,10 грн. 3% річних.

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 258, 526, 530, 610, 611, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України, умови укладених договорів на постачання теплової енергії в гарячій воді № 101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року, і на те, що НАУ допустив порушення строків оплати за спожиту теплову енергію у гарячій воді, перевіривши правильність нарахування, заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат і 3% та, встановивши при цьому сплив позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 12.02.2015 року по 14.02.2015 року, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову і стягнення з Відповідача на користь Позивача 321982,79 грн. пені, 287177,82 грн. інфляційних втрат, 33098,10 грн. річних, відмовивши в решті позову.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При чому, відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, ст. 611 Цивільного кодексу України передбачає настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При чому, частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України також передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Щодо окремого виду зобов'язань і, зокрема, тих, що виникають з договорів поставки, то відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Також, статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Кременчуцької філії (Енергопостачальна організація) і Національним авіаційним університетом в особі Кременчуцького льотного коледжу (Споживач) було укладено договори на постачання теплової енергії в гарячій воді № 101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року (далі - договори), з невід'ємними додатками до них та протоколами узгодження розбіжностей.

Відповідно до п. 1.1. вказаних договорів Позивач взяв на себе зобов'язання постачати Відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в визначених договором обсягах, а Відповідач зобов'язався сплачувати за одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Також, відповідно до п. 2.2.2. договорів, Відповідач зобов'язався оплачувати Позивачу вартість спожитої теплової енергії та додаткові рахунки, виписані на підставі даного договору, згідно з умовами цього договору та додатку до нього № 4 "Порядок розрахунків за спожиту теплову енергію".

Крім того, пунктом 6.1. договорів передбачалось, що облік спожитої теплової енергії проводиться по приладах обліку, а в разі їх відсутності або несправного стану - розрахунковим шляхом згідно максимальних договірних навантажень, зазначених в додатках № 2.

Згідно п. 6.4. договору № 101 від 01.01.2002 року (в редакції протоколу розбіжностей та протоколу узгодження розбіжностей) остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться до 15 числа місяця наступного за розрахунковим на підставі виписаних рахунків.

Відповідно до п. 6.5. договору № 101 від 01.01.2002 року та пункту 6.8. договору № 101 від 03.11.2014 року у випадку несвоєчасної сплати рахунків за спожиту теплову енергію Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, починаючи з дня, наступного за датою остаточного розрахунку. На суму боргу здійснюються додаткові нарахування із застосуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

При цьому, згідно п. 1. додатку № 4 до договору № 101 від 03.11.2014 року, сплату рахунків Позивачу, виписаних на виконання даного договору, Відповідач зобов'язаний проводити не пізніше семи календарних днів з моменту їх надсилання (надання).

Як було встановлено судами, на виконання умов вказаних договорів Позивач впродовж січня 2013 - грудня 2015 року поставив Відповідачу теплову енергію на загальну суму 7343622,37 грн. При цьому, на оплату наданих послуг Позивач виписав Відповідачу відповідні рахунки: 31.01.2013 року, 28.02.2013 року, 31.03.2013 року, 30.04.2013 року, 31.10.2013 року, 30.11.2013 року, 31.12.2013 року, 31.01.2014 року, 28.02.2014 року, 31.03.2014 року, 15.04.2014 року, 30.11.2014 року, 31.12.2014 року, 31.01.2015 року, 28.02.2015 року, 31.03.2015 року, 30.04.2015 року, 31.10.2015 року, 30.11.2015 року, а також у листопаді 2015 року, жовтні 2015 року, квітні 2015 року, березні 2015 року, лютому 2015 року, січні 2015 року та листопаді 2014 року, які були отримані Відповідачем та оплачені з порушенням строків, встановлених договорами.

При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, насамперед, виходив з того, що Відповідачем було порушено строки оплати, встановлені саме умовами договорів на постачання теплової енергії в гарячій воді № 101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року.

Разом з тим, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги та не надав належну правову оцінку, за винятком вищевказаних договорів на постачання теплової енергії №101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року, умовам інших укладених між тими ж сторонами договорів на постачання теплової енергії у період 2012 - 2014 років, що було пов'язано з бюджетним фінансуванням, якими у період 2013 - 2015 років було встановлено інші умови відповідальності сторін і, зокрема, Відповідача, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань, пов'язаних з постачанням теплової енергії, відхиливши необґрунтовано доводи Відповідача з цього приводу та представлені ним відповідні докази.

Також, судом першої інстанції фактично так і не було встановлено у повній мірі та належним чином обставин справи щодо обсягів поставки Позивачем теплової енергії у вигляді гарячої води у спірний період часу та отримання Відповідачем усіх відповідних рахунків і термінів їх оплати, з урахуванням встановлених таких умовами відповідних договорів, у зв'язку з чим - у рішенні не визначено чітко, як період основної заборгованості по отриманій тепловій енергії, так і відповідно - терміни нарахування пені, інфляційних та річних, та не враховано при цьому часу отриманих Відповідачем рахунків на оплату.

Крім того, встановивши наявність підстав для нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати природного газу, суд першої інстанції так не приділив належної уваги і самим умовам оплати отриманої теплової енергії, як договорів, на які посилався Позивач у своєму позові - № 101 від 01.01.2002 року і № 101 від 03.11.2014 року, так і іншими договорам, які було укладено між сторонами, а саме - № 101/13 від 21.12.2012 року, № 101/4 від 27.09.2013 року, № 101/5 від 27.12.2013 року, з урахуванням додаткових угод до них, та № 101/6 від 29.12.2014 року, якими встановлювалось те, що розрахунки проводяться шляхом оплати Відповідачем саме після пред'явлення Позивачем рахунку на оплату товару або послуг або після підписання сторонами акта звірки взаємних розрахунків шляхом перерахування коштів на рахунок Позивача, а також те, що оплата бюджетних зобов'язань здійснюється Замовником при наявності відповідного бюджетного призначення.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи також не приділив у повній мірі уваги усім обставинам справи та умовам поставки та розрахунків по тепловій енергії, встановлених між сторонами в договорах: №101/13 від 21.12.2012 року, №101/4 від 27.09.2013 року, №101/5 від 27.12.2013 року і №101/6 від 29.12.2014 року, припустившись цим самим тих же порушень, що і суд першої інстанції.

Також, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення суми пені, інфляційних втрат і 3% річних, суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував та не навів у постанові розрахунків цих сум, з урахуванням періодів нарахування штрафних санкцій, за які відбулося прострочення платежів, що у свою чергу теж вплинуло на правильність та обґрунтованість прийнятої ним у справі постанови.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Національного авіаційного університету в особі Кременчуцького льотного коледжу задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року та рішення господарського суду Полтавської області від 28.04.2016 року у справі № 917/231/16 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Корнілова Ж.О.

Грек Б.М.