ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 925/1984/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Погребняка В.Я., Білошкап О.В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалу та постанову у справігосподарського суду Черкаської області від 17.11.2016 Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 № 925/1984/15 господарського суду Черкаської областіза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Центр-М"до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані" визнання банкрутомза участю представників сторін: представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані" - Надєєва О.О.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Черкаської області у межах провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Блу Оіл Компані" із заявою і просив суд скасувати наказ №20-к від 27.11.2015 про звільнення його з посади директора ТОВ "Блу Оіл Компані" з 27.11.2015; поновити його на посаді директора товариства та стягнути з останнього 124 904,99 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати.

Вказана заява мотивована незаконним звільненням, невиплатою заборгованості із заробітної плати у день звільнення та не видачею трудової книжки.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 17.11.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Вказані рішення та постанова ґрунтуються на тому, що ОСОБА_4 є посадовою особою боржника, трудові відносини між боржником і ОСОБА_4 на момент його звільнення (27.11.2015) тривали (незважаючи на закінчення терміну дії Контракту 22.08.2015), будь-яких особливих умов для застосування пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) контракт не містить, тому, за висновком судів двох інстанцій, ОСОБА_4 звільнено на законних підставах і підстави для задоволення вимоги ОСОБА_4 про поновлення його на роботі, а саме на посаді директора товариства, відсутні.

Відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні вимог про стягнення з боржника 124 904,99 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати мотивована тим, що заявлений розмір не доведено належними і допустимими доказами.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Черкаської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 110, 116, 117 КЗпП України,частини другої статті 2, статті 30 Закону України "Про оплату праці", статей 4, 32-36, 42, 43, 101 ГПК України,

Боржник - ТОВ "Блу Оіл Компані" надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить оскаржувані ухвалу та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у запереченнях.

Переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пункт 7 частини 1 статті 12 ГПК України відносить до підвідомчості господарських судів справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Ця норма кореспондується з положеннями частини 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч.10 статті 16 ГПК України, справи у майнових спорах, передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Отже, законодавець визначив підвідомчість справ у майнових спорах з боржником, в тому числі спорах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, господарському суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство стосовно боржника - роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою господарського суду Черкаської області від 19.01.2016 порушено провадження у справі № 925/1984/15 про банкрутство "Блу Оіл Компані".

18.03.2016 ОСОБА_6 в межах даної справи про банкрутство звернувся до суду із заявою про скасування наказу №20-к від 27.11.2015 щодо його звільнення з посади директора ТОВ "Блу Оіл Компані" з 27.11.2015; поновлення його на посаді директора товариства та стягнення з останнього 124 904,99 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати.

В обґрунтування своїх вимог, заявник посилається на те, що оскільки після закінчення строку дії контракту, жодна із сторін не наполягала на його припиненні та не поставила вимогу про припинення трудових відносин, вони продовжилися та набули безстрокового характеру відповідно до норм КЗпП України, тобто з 23.08.2015 перебування ОСОБА_4 на посаді директора стало безстроковим.

Крім того, заявник посилається на те, що його звільнення із займаної посади відбулося без будь-якого повідомлення та належних підстав, без вручення наказу про звільнення та без проведення розрахунку і видачі трудової книжки.

За твердженням ОСОБА_4, про своє звільнення він випадково дізнався з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого керівником боржника з 27.11.2015 року є ОСОБА_7.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви у повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

22.08.2014 загальними зборами учасників ТОВ "Блу Оіл Компані" прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.08.2014, про призначення директором товариства, з повноваженнями згідно Статуту, ОСОБА_4 строком на 1 (один) рік з дати прийняття даного рішення та укладання з директором трудового договору.

На виконання вказаного рішення між ТОВ "Блу Оіл Компані" і ОСОБА_4 укладено трудовий договір (контракт) № 1 на термін з 22.08.2014 до 22.08.2015.

Відповідно до пункту 6.1. контракту за виконання обов'язків, що передбачені цим контрактом, керівникові виплачується грошова винагорода, яка містить у собі щомісячні виплати (оклад) у розмірі 11 000,00 грн.

10.06.2015 загальними зборами боржника прийнято рішення припинити господарську діяльність боржника з 10.06.2015 з його подальшою реорганізацією чи ліквідацією в залежності від прийнятих в подальшому рішень та рішення звільнити всіх працівників боржника з 10.06.2015 відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України з виплатою належних грошових сум з наявних грошових коштів боржника.

27.11.2015 загальними зборами учасників боржника прийнято рішення (протокол №9) про звільнення з посади директора товариства ОСОБА_4 та призначення на цю посаду ОСОБА_7

Наказом ТОВ "Блу Оіл Компані" № 20-к від 27.11.2015 ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади 27.11.2015 на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Підставою звільнення є рішення загальних зборів учасників ТОВ "Блу Оіл Компані", оформлене протоколом № 9 від 27.11.2015.

Судами встановлено, що представниками ТОВ "Кищенці", яке є учасником ТОВ "Блу Оіл Компані", складено акти від 26, 27 та 29 жовтня 2015 року про неможливість вручення ОСОБА_4 запрошення на загальні збори учасників боржника у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням боржника (с. Добра, Маньківського району, по вул. Горького, буд. 42-А).

Крім того, директором ОСОБА_7 та двома представниками ТОВ "Кищенці" складено акти від 27 і 30 листопада та 2 грудня 2015 року про неможливість вручення ОСОБА_4 наказу про його звільнення у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням боржника, відсутністю будь-кого з працівників, та відсутністю відомостей про місцепроживання ОСОБА_4

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 41 Кодексу Законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Оскільки укладений з ОСОБА_8 трудовий договір (контракт) № 1 від 22.08.2014 будь-яких особливих умов для застосування п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України не містить, тому, за висновком судів, ОСОБА_4 звільнено на законних підставах.

Щодо вимоги про стягнення з боржника 124 904,99 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати, то за висновком судів попередніх інстанцій у її задоволенні слід відмовити, оскільки в матеріалах справи відсутній обґрунтований розрахунок заявленої суми, а також відсутні документи первинного бухгалтерського обліку на підставі яких нарахована заробітна плата та відсутні документи про фактично здійснені ОСОБА_4 виплати.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що ОСОБА_4 виконував повноваження і керівника і бухгалтера товариства, що відповідає формі організації бухгалтерського обліку, передбаченій абз.5 ч.4 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому, він, як керівник товариства, зобов'язаний був забезпечити ведення бухгалтерського обліку та збереження документів (а після його звільнення - передати новопризначеному керівнику).

ОСОБА_4 документи новому керівнику не були передані, також не надано суду правил внутрішнього трудового розпорядку, табелів обліку робочого часу, відомостей про виплату ОСОБА_4 заробітної плати.

За встановлених обставин суди двох інстанцій дійшли висновку, що уся відповідальність за відсутність документів та правові наслідки у зв'язку з їх відсутністю покладаються на ОСОБА_4

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 у повному обсязі з огляду на таке.

Статтею 41 КЗпП України визначені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

За приписами вказаної норми, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку, зокрема, припинення повноважень посадових осіб.

При цьому припинення повноважень посадової особи є самостійною підставою для звільнення працівника й не пов'язане зі строковістю/безстроковістю трудового контракту та не передбачає необхідності з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення тощо.

За пунктом 5 ст.41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Як встановлено судами двох інстанцій вищий орган управління ТОВ "Блу Оіл Компані" - загальні збори учасників, прийняли рішення, оформлене протоколом №9 від 27.11.2015, про звільнення з посади директора товариства ОСОБА_4

Розглядаючи питання про звільнення ОСОБА_4 з посади директора, у тому числі, з'ясовуючи обставини дотримання боржником процедури звільнення, суди двох інстанцій встановили, що останнім було дотримано вимоги ст.47 КЗпП України щодо видачі наказу про його звільнення з роботи.

Неотримання ОСОБА_4 запрошення на вказані загальні збори та наказу про звільнення, як встановлено судами та доведено матеріалами справи, відбулося через відсутність можливості встановити його фактичне місцезнаходження, про що були складені відповідні акти і не заперечується ОСОБА_4

Поряд з наведеним, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що законом не передбачено обов'язкового запрошення та належного повідомлення про час і місце проведення загальних зборів учасників боржника для вирішення питання про звільнення керівника товариства з підстав п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Отже, наведені обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, дають підстави вважати, що звільнення ОСОБА_4 з посади директора товариства відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулює трудові правовідносини.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення судів про відмову у задоволенні заяви про стягнення з боржника 124 904,99 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати, в порушення вимог статті 43 ГПК України, не ґрунтується на повному і всебічному встановленню усіх обставин справи.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-2159цс15.

Враховуючи вимоги ОСОБА_4, зокрема, вимоги щодо виплати належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за угодою (ст.610 ЦК України) покладається на кредитора.

Водночас, стаття 614 ЦК України зобов'язує боржника надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов'язання.

Отже, при пред'явленні вимог кредитор повинен довести лише факт порушення зобов'язання, він звільняється від обов'язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов'язання лежить на боржникові.

Між тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б доводили відсутність вини боржника, в особі призначеного 27.11.2015 директора товариства ОСОБА_7, в порушенні зобов'язання щодо виплати ОСОБА_4 належних йому сум при звільненні.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оплату праці" і ст.110 КЗпП при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Звертаючись до господарського суду із заявою про стягнення з боржника заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_4 зазначив, що станом на 18.03.2016 її розмір становить 124 904,99 грн., на підтвердження чого надав відповідні розрахункові листки, в яких розписана загальна сума зарплати, яка згідно контракту становить щомісячні виплати (оклад) у розмірі 11 000,00 грн., всі податки та інші відрахування, які відраховувались із загальної суми, та зазначена сума, що належить до виплати працівнику.

Наведене спростовує висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у матеріалах справи обґрунтованого розрахунку заявленої суми.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що заявником не надано документів первинного бухгалтерського обліку на підставі яких нарахована заробітна плата для перевірки правильності вказаної заявником заробітної плати, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим, оскільки покладання на працівника обов'язку доказувати підставність нарахування йому заробітної плати, суперечить приписам статті 30 Закону України "Про оплату праці" та статей 110, 116 КЗпП.

Крім того, висновок судів двох інстанцій про, що уся відповідальність за відсутність документів та правові наслідки у зв'язку з їх відсутністю покладаються на ОСОБА_4, у даному випадку, є безпідставним, оскільки по-перше, питання стосовно належного чи не належного виконання ОСОБА_4 своїх обов'язків як директора товариства, не є предметом даного розгляду, а по-друге, як встановлено судами, з 27.11.2015 директором товариства боржника є ОСОБА_7, на якого законом і покладається додержуватись вимог трудового законодавства, у тому числі стосовно виплати як заробітної плати, так і передбачену ст.44 КЗпП вихідну допомогу в розмірі не менше ніж 6-ти місячний заробіток. Проте, як зазначає ОСОБА_4 у своїй заяві, вказану суми йому виплачено не було.

Відповідно до ст.43 Конституції України та ст.2 КЗпП України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст.94 КЗпП України та ст.1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що за встановленого судами попередніх інстанцій факту припинення між заявником і боржником трудових відносин, але за відсутності належних і допустимих доказів, які б спростовували доводи заявника про порушення боржником законодавства про оплату праці, а саме доказів того, що з часу звільнення заявника - 27.11.2015, з ним проведено повний розрахунок, тобто виплачено заробітну плату, яка йому належить, усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, рішення судів про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 в повному обсязі не можна визнати законним та обґрунтованим.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що входять до предмету доказування і мають значення для правильного розгляду заяви ОСОБА_4, є підставою для скасування оскаржуваних ухвали та постанови відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, надати належну правову оцінку усім доводам сторін та в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Черкаської області від 17.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 925/1984/15 скасувати.

Справу № 925/1984/15 передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.Я. Погребняк

О.В.Білошкап