Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 5002-35/2575-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Данилевський О.М.

від відповідача: Мицик М.В.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р.

у справі № 5002-35/2575-2012 Господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення 97 900 688,96 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення заборгованості за отриманий відповідно до укладеного між сторонами договору природний газ, в тому числі: 89086917,64грн. основного боргу, 1715755,11грн. інфляційних втрат, 2038724,37грн. -3% річних та 5059291,84грн. пені.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.07.2013р. (судді: Шевчук Н.Г., Лагутіна Н.М., Толпиго В.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р. (судді: Дмитрієв В.Є., Черткова І.В., Балюкова К.Г.), позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 4167643,22грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені відмовлено. В частині вимог про стягнення заборгованості по оплаті за природний газ, інфляційних та 3% річних провадження у справі припинено.

Не погодившись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені в сумі 891648,62грн. та прийняти нове рішення у зазначеній частині, яким позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 891648,62 грн. задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст.224,258,549-551 Цивільного кодексу України, ст.ст.43,83 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на те, що за актами №1,2,3,4 розмір пені визначений з урахуванням річного (спеціального) строку позовної давності, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій, тому суди неправомірно відмовили у стягненні пені за зобов'язаннями січня - квітня 2011року з підстав пропуску строку позовної давності.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

24 лютого 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) укладений договір №14/381/11, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця природний газ для забезпечення виробничо-технологічних витрат при транспортуванні магістральними трубопроводами, зберіганні природного газу та для власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця, а покупець - приймати і оплачувати газ на умовах цього договору (т. 1 а.с. 8-16).

Строк дії договору в редакції додаткової угоди №5 встановлений в частині поставки газу з 01.01.2011 до 31.12.2012 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформляється актом приймання-передачі газу, які уповноважені представники сторін складають та підписують до десятого числа місяця, наступного за місяцем поставки (п. 3.4, 3.5 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем на рахунок постачальника протягом місяця, в якому цей газ був поставлений. Остаточний розрахунок за фактично отриманий газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі газу до 25-го числа наступного за звітним місяця.

За приписами п. 6.2 договору за порушення строку остаточного розрахунку, визначеного у пункті 5.1 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 8 відсотків суми простроченого платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку встановленого розрахунку за звітний місяць.

На виконання умов договору позивач відповідно до актів приймання-передачі природного газу №1 від 31.01.2011, №2 від 28.02.211, №3 від 31.03.2013, №4 від 30.04.2011, б\н (№5) від 31.07.2011, №6 від 31.08.2011 №7 від 30.09.2011, б/н (№8) від 31.12.2011, б/н (№9) від 29.02.2012 позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 95662976,96грн.

Відповідач оплатив товар частково та з порушенням встановлених договором строків оплати.

Заборгованість по оплаті становить 89086917,64грн. На зазначену суму заборгованості позивачем нараховані за період прострочення оплати по 27.07.2012 суми інфляційного збільшення боргу 1715755,11грн , 3% річних у розмірі 2038724,37грн, пені у розмірі 50592191,84грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, 14.11.2012 між сторонами укладена додаткова угода №9 від до договору №14/381/11 від 24.02.2011, в якій позивач та відповідач підтвердили заборгованість останнього у сумі 89086917,64грн. та врегулювали порядок оплати заборгованості по договору в частині основного боргу у розмірі 89086917,64грн, інфляційного збільшення боргу 725841,24грн та 3% річних у розмірі 2038724,37грн.

Зазначеною угодою сторонами узгоджений строк та порядок погашення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних та відшкодуванню судового збору у сумі 64380,00грн, сплаченого позивачем за подання позову, що розглядається у даній справі, встановлений графік платежів.

Сторони продовжили строк дії договору №14/381/11 від 24.02.2011 в частині здійснення розрахунків до 31.12.2021.

Таким чином, додатковою угодою №9 від 14.11.212 сторонами змінені строки виконання відповідачем зобов'язання по оплаті заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних.

Судова касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що факт укладання додаткової угоди під час розгляду справи у суді першої інстанції є підставою для припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, у зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до положень п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вирішення спору в частині стягнення пені судова колегія касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, тобто такими, що зроблені всупереч положенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України без ґрунтовного дослідження всіх обставин справи, що в свою чергу зумовило порушення норм матеріального права, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що оскільки відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасності та повноти розрахунків за вказаним договором, то в силу положень ст.ст. 610, 611 ЦК України позивач має право на стягнення з відповідача пені, яка розраховується відповідно до ст.549 ЦК України.

Перевіряючи поданий позивачем розрахунок розміру пені по кожному вищеперерахованому акту приймання - передачі, господарські суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за актами приймання-передачі природного газу №№1, 2, 3, 4 на суму 891648,62грн. заявлені поза межами строків позовної давності і про це заявив відповідач, тому позовні вимоги у названій частині задоволенню не підлягають.

Частина перша статті 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п.1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Проте, судами не враховано, що зі змісту вищенаведених норм випливає, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання (як-то і передбачено умовами п.6.2 договору і це встановлено судами попередніх інстанцій), позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Таким чином в даному випадку позовну давність необхідно обчислювати за зобов'язанням по кожному акту приймання - передачі щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій. Отже, судами попередніх інстанцій не вповні досліджені обставини щодо правомірності нарахування позивачем пені за заявлений період (періоди).

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно в частині вирішення спору про стягнення неустойки, то оскаржені судові рішення підлягають скасуванню у названій частині, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин, що мають суттєве значення для справи, і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.07.2013р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р. у справі № 5002-35/2575-2012 скасувати в частині вирішення спору щодо стягнення пені, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.