ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 907/544/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Швеця В.О.за участю представників сторін:позивача:не з'явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чиномвідповідача:Йосипчук О.В. дов. від 17.11.2016розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Центуріон-Україна" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 у справі№907/544/16 господарського суду Закарпатської області за позовомСереднянської селищної ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Центуріон-Україна" проукладення додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Середнянська селищна рада звернулася до господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центуріон-Україна" про визнання укладеною додаткової угоди №1 від 31.01.2014 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 18.01.2008, виклавши пункти 5 та 9 вказаного договору у наступній редакції: "5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.01.2014 №01-22/218/1 становить 295499,84 грн.; "9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, що становить 88649,94 грн. на рік або 7387,50 грн. щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця. Кошти вносяться на поточний рахунок Середнянської селищної ради за реквізитами у вказаному договорі".

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.11.2016 (суддя Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 (головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І., Желік М.Б.), позовні вимоги задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані наявністю підстав для задоволення позовних вимог та внесення змін до спірного договору з викладенням їх у запропонованій редакції.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центуріон-Україна" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 02.11.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2017, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, статей 632, 651 Цивільного кодексу України.

На думку заявника, зміни розміру земельного податку в розумінні пункту 12 договору оренди землі не відбулось, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Також заявник наголошує на тому, що суди не надали належної правової оцінки листуванню відповідача з позивачем з приводу укладення додаткової угоди до цього договору оренди, що наявні в матеріалах справи, а тому дійшли до невірного висновку щодо визнання укладеною на умовах лише позивача додаткової угоди №1 від 31.01.2014 року. При цьому, скаржник не заперечує щодо укладення договору, але на підставі правильно оформленої технічної документації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Корсак В.А., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.03.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 12.04.2017 представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.01.2008 між сторонами укладено строком на 49 років договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення, згідно якого орендареві (відповідачу) надано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,9977 га по вул. Зелена, 12 у с. Середнє Ужгородського району для будівництва майнового комплексу - складу будівельних матеріалів. Орендна плата встановлена у грошовій формі та у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 17058,87 грн. за рік. Нормативна грошова оцінка землі визначена договором у сумі 568629 грн.

Пунктом 13 договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз в рік, зокрема, у випадку зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі, внаслідок інфляції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Середнянської селищної ради від 21.10.2013 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту селища Середнє по базовій вартості 1 кв. м забудованої території в розрізі економіко-планувальних зон: І зона - 90,64 грн./ кв. м., ІІ зона - 74,98 грн./ кв. м. Дане рішення як регуляторний акт позивача - органу місцевого самоврядування - було офіційно оприлюднене у місцевому друкованому засобі масової інформації - газеті "Вісті Ужгородщини" № 19 від 31.05.2013 відповідно до приписів статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". З урахуванням наведеного станом на 01.01.2014 у встановленому порядку визначено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки по вул. Зелена, 12 у с. Середнє Ужгородського району, площею 1,9977 га, що є предметом договору у даній справі, у сумі 2954997,84 грн. (витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 01-22/218/1 від 28.01.2014).

З метою приведення умов договору у відповідність до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлення розміру орендної плати Середнянська селищна рада листами від 16.01.2014 №16/02-24, 31.01.2014 №72/02-24 та 20.02.2014 №133/02-24 повідомляла відповідача про необхідність внесення змін до договору шляхом укладення додаткової угоди, надіславши в додатку до листа № 72/02-24 підписання додаткової угоди до договору.

За змістом останньої пропонується викласти в такій редакції п.п. 5, 9 договору: - "5. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.01.2014 №01-22/218/1 становить 2954997,84 грн."; "9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 88649,94 грн. в рік або 7387,50 грн. щомісячно не пізніше 10-го числа наступного місяця. Кошти вносяться на поточний рахунок Середнянської селищної ради з реквізитами у вказаному договорі".

Однак, зміни до договору оренди земельної ділянки за згодою сторін не внесено, відповідач листами без дати та номера на адресу позивача (одержані позивачем 18.02.2014, 12.03.2014, 28.03.2014 ) заперечував проти підписання додаткової угоди на таких умовах, висловлюючи сумнів у достовірності визначеної нової нормативної грошової оцінки, що і стало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив із наявності підстав для внесення змін до договору оренди земельної ділянки з огляду на те, що приписами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом; умовами спірного договору оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, відтак законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду встановленого умовами договору розміру орендної плати, однак сторони не досягли згоди щодо змін умов договору у позасудовому порядку.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Так, згідно статей 2, 3 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки); земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Орендою землі у відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності; за статтею 2 цього Закону відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як визначено статтею 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата. Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Стаття 1 Закону України "Про оцінку земель" визначає, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок визначена як капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. За приписами статей 13, 15 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленого умовами договору.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, враховуючи положення частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України щодо співвідношення договору з актами цивільного законодавства у випадку, коли обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із їх змісту, право орендодавця отримувати платіж за землю у встановленому розмірі відповідає вимогам статті 3 Цивільного кодексу України щодо існування, зокрема, таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.

Однак, всупереч приписам статей 42, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо помилковості технічної документації з нормативної оцінки земель населеного пункту, фактично не розглянули спір про суті, не надали оцінки правомірності та добросовісності дій відповідача в зв'язку з чим дійшли передчасних та необґрунтованих висновків за наслідками вирішення цього спору.

Так, нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.01.2014 №01-22/218/1 становить 295499,84 грн., площа земельної ділянки під забудовою 19977 кв.м.

Однак, згідно висновку експертного дослідження від 31.12.2016 №252/12-16 ринкова вартість умовно вільної від земельних поліпшень земельної ділянки площею 1,9977 га, що відноситься до земель промисловості, яка знаходиться в оренді ТОВ "Центуріон Україна" і розташовується за адресою: вул. Зелена, 12 смт. Середнє, Ужгородського району, Закарпатської області становить6 1353441,75 грн., із урахуванням наявності на досліджуваній земельній ділянці електропередач двох типів, а також трансформаторної підстанції, для яких у відповідності до пункту 5 Правил охорони електричних мереж, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 №209, є необхідним урахувати площу охоронної зони, і яка становить 0,2728 га, корисна площа земельної ділянки становить 17249,0 кв.м. Відповідно вартість цієї земельної ділянки, за вирахуванням охоронної зони під ЛЕП і ТП, а також за вирахування сервітуту складає: 1168619,75 грн.

Із урахуванням доступу до електричних мереж, необхідність в якому передбачена пунктом 22 Правил охорони електричних мереж, який є можливим забезпечити шляхом накладання сервітуту площею 0,0845 га, корисна площа земельної ділянки становитиме 16404,0 кв.м. Відповідно вартість цієї земельної ділянки, за вирахуванням охоронної зони під ЛЕП та ТП становить: 1111371,00 грн.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про площу земельної ділянки та її вартість є помилковими, а за приписами процесуального законодавства, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.

Таким чином, з наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не надали ґрунтовної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Центуріон-Україна" дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центуріон-Україна" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 у справі № 907/544/16 та рішення господарського суду Закарпатської області від 02.11.2016 у даній справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді В. Корсак

В. Швець