Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.02.2016 року у справі №916/927/13
Ухвала КГС ВП від 21.07.2019 року у справі №916/927/13
Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №916/927/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 916/927/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційні скарги Заступника прокурора Одеської області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.06.2014у справі№ 916/927/13 Господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника прокурора Одеської області в інтересах Держави в особі Одеської міської радидо1.Комунального підприємства "Парксервіс-Одеса", 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання недійсним договору, зобов'язання звільнити та повернути самовільно зайняті земельні ділянки та стягнення 119 485, 31 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідача-1не з'явився- - відповідача-2ОСОБА_5- - третьої особине з'явився- - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Парксервіс-Одеса", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив суд: визнати недійсним договір балансоутримання місць для паркування № 277/К-КР-2012 від 18.04.2012; зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 повернути на користь Одеської міської ради земельні ділянки загальною площею 1 087 м2 та нормативною вартістю 723 687, 75 грн., які розташовані у АДРЕСА_1, 57, 59, 59/1 у придатному для використання стані; зобов'язати останнього звільнити на користь Одеської міської ради самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 1 127 м2 та нормативною вартістю 749 973, 42 грн., що знаходяться за вказаною адресою; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 119 485, 31 грн. в якості шкоди, спричиненої самовільним зайняттям вказаних земельних ділянок (з урахуванням додаткових пояснень, які прийняті і розглянуті судом, т.2, а.с.57-59).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2014 (головуючий Цісельський О.В., судді: Зайцев Ю.О., Никифорчук М.І.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір балансоутримання місць для паркування № 277/К-КР-2012 від 18.04.2012, укладений між Комунальним підприємством "Парксервіс-Одеса" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 повернути Одеській міській раді земельні ділянки загальною площею 1 087 м2 нормативною вартістю 723 687, 75 грн., розташовані у АДРЕСА_1, 57, 59, 59/1. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити на користь Одеської міської ради самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 1 127 м2 нормативною вартістю 749 973, 42 грн., розташовані за вказаними адресами. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України 8 383, 87 грн. судового збору. Стягнуто з відповідачів судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 (головуючий Лашина В.В., судді: Аленіна О.Ю, Воронюк О.Л.) вказане рішення суду скасовано. Позов задоволено частково. Визнано недійсним договір балансоутримання місць для паркування № 277/К-КР-2012 від 18.04.2012, укладений між комунальним підприємством "Парксервіс-Одеса" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на майбутнє. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України та спеціальних фондів місцевих бюджетів (місцевого бюджету Одеської міської ради) 119 485, 31 грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області за балансовим рахунком № 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами" по коду класифікації доходів бюджету 24062100 за наступними реквізитами: р/р 33119331700011, банк одержувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 815013, код 3789104. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 792, 28 грн. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях. Стягнуто з Комунального підприємства "Парксервіс-Одеса" на користь Державного бюджету України 1 792,28 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись частково з постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить її скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо звільнення та повернення самовільно занятої земельної ділянки площею 1 127 м2. В цій частині прокурор просить суд прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування своєї скарги прокурор послався на те, що судом апеляційної інстанції були неповно з'ясовані усі обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення спору, висновки цього суду є суперечливими.

Також із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить її скасувати і повернути справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування своєї касаційної скаргу касатор послався на те, що справу розглянуто судом за його відсутності, без повідомлення часу і місця засідання суду.

В своїх поясненнях Державна інспекція сільського господарства в Одеській області просить задовольнити касаційну скаргу прокурора, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Комунальне підприємство "Парксервіс-Одеса", Одеська міська рада не надіслали свої відзиви на касаційні скарги, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Заступника прокурора Одеської області - задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 87 цього Кодексу передбачено, що ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Відповідно до пункту 2.6.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.02.2013 № 28 повідомлення з відміткою про вручення процесуальних документів адресатові долучаються до матеріалів справи.

В пунктах 3.9., 3.9.1. постанови № 18 від 26.12.2011"Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2 частини другої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою та третьою статті 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалу про відкладення розгляду апеляційної скарги винесено судом апеляційної інстанції 19.06.2014; розгляд скарги призначено на 24.06.2014.

На зворотному боці вказаної ухвали міститься печатка суду із відмітками про дату направлення її примірників (20.06.2014) та про кількість примірників, направлених особам, що беруть участь у даній справі, а саме: 5 примірників.

Як вбачається із протоколу судового засідання від 24.06.2014, в судовому засіданні не був присутній, зокрема, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4.

Поштове повідомлення з відміткою про вручення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 про відкладення розгляду скарги на 24.06.2014 в матеріалах справи відсутнє. Відомостей про те, що вказана особа була повідомлена про відкладення розгляду скарги під розписку в матеріалах справи також немає.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що він не був повідомлений про час і місце засідання суду.

Наведене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає в неналежному повідомленні сторін даної справи (зокрема, відповідача) про час та місце розгляду даної справи; тобто, починаючи розгляд справи 24.09.2013, суд апеляційної інстанції не пересвідчився чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання, як в даному випадку - відповідач.

Суд апеляційної інстанції не забезпечив відповідачу можливості реалізувати процесуальні права передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки розглянув справу за відсутності його повноважного представника, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду та не звернув увагу на те, що ухвала про відкладення від 19.06.2014 була направлена відповідачу лише за три дні до судового засідання.

Отже, суд першої інстанції, за обставини неналежного повідомлення сторін про час і місце засідання суду, не явки представника відповідача у судове засідання не вжив заходів щодо забезпечення йому рівних з позивачем процесуальних прав та не вирішив питання про відкладення розгляду даної справи в межах передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строку.

Тоді як, частина третя статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка визначає право на судовий захист, надає кожному право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Наведене дає підстави вважати, що дану справу було розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, що в силу пункту 2 частини другої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В позові прокурор, серед іншого, просив суд зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 повернути позивачу самовільно зайняті земельні ділянки площею 1 127 м2 та стягнути з відповідача шкоду заподіяну внаслідок самовільного зайняття цих земельних ділянок у розмірі 119 485, 31 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, під час виконання договорів балансоутримання місць для паркування, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зайняв прилеглі земельні ділянки площею 1 127 м2, у зв'язку з чим, Управлінням контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства України в Одеській області було здійснено розрахунок розміру шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття вказаних земельних ділянок (т.1, а.с.39).

Суд апеляційної інстанції визнав встановленим факт того, що земельні ділянки площею 1 127 м2, у власність чи у користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 не надавались, відповідне право в установленому законом порядку за ним не зареєстровано.

На підставі зазначеного, дії відповідача кваліфіковані судом апеляційної інстанції як самовільне зайняття земельної ділянки, що стало підставою для стягнення шкоди, завданої самовільним її зайняттям (т.3., а.с.30). Одночасно, судом апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову прокурора в частині повернення зазначених самовільно зайнятих земельних ділянок, з посиланням на неможливість чітко визначити яку саме ділянку належить звільнити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, оскільки подані докази не дають можливості її ідентифікувати (т.3, а.с.30).

При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував, що підставою для здійснення розрахунку шкоди заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки можливе лише за наявності встановленого на підставі сукупності належних та допустимих доказів факту самовільного використання конкретної земельної ділянки, яка має бути ідентифікована у відповідності до вимог діючого законодавства. При цьому, відомостями необхідними для стягнення шкоди, серед іншого, є розмір та межі, місце розташування зайнятої земельної ділянки щодо якої стягується шкода.

В пункті 3.9. своєї постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції щодо зазначених обставин слід визнати і недостатньо обґрунтованими.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню, касаційна скарга Заступника прокурора Одеської області - задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно виконати вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення сторін про час і місце засідання суду, вжити заходів щодо забезпечення їм рівних процесуальних прав, а також врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 у справі № 916/927/13 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова