Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року Справа № 915/239/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Гоголь Т.Г., Рогач Л.І.за участю представників: прокуратури- не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)позивача- Рудник Ю.М. - предст. дов. від 15.09.2015 - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідачів- не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агроторгівельної фірми "Трихатське -Агро"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 28.07.2015у справі№ 915/239/15Господарського судуМиколаївської областіза позовомЗаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу до- Військової частини А 1890 - Товариства з обмеженою відповідальністю агроторгівельної фірми "Трихатське -Агро"провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно- експлуатаційного відділу з позовом до Військової частини А 1890 та Товариства з обмеженою відповідальністю агроторгівельною фірмою "Трихатське - Агро" про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі № 803 від 06.09.2014. Позовні вимоги вмотивовано тим, що укладений договір суперечить вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статтям 20, 77, 115 Земельного кодексу України, та статті 1130 Цивільного кодексу України, оскільки при його укладенні порушено режим використання земельної ділянки полігону; договір укладено особою, не наділеною розпорядчими правами та повноваженнями щодо спірної земельної ділянки.

Відповідачі відхилили позов, вказавши, що військова частина А 1890 є фактичним та належним землекористувачем, а спірний договір спільного обробітку землі не суперечить вимогам Закону України "Про використання земель оборони", Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2015 (суддя Смородінова О.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (судді: Будішевська Л.О. - головуючий, Мишкіна М.А., Таран С.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано з огляду на його прийняття при неповному з'ясуванні істотних обставин справи; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним договір про спільний обробіток землі № 803 від 06.09.2014, укладений Військовою частиною А 1890 та Товариством з обмеженою відповідальністю агроторгівельною фірмою "Трихатське - Агро".

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю агроторгівельна фірма "Трихатське -Агро" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову у даній справі, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме, висновок суду про порушення вимог пункту 3 частини 5 статті 20, частини 2 статті 65, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" пов'язаний з неправильним застосуванням норм матеріального права; при визначенні належного землекористувача та меж використання земельної ділянки суд не зазначив зміст порушеного права, що підлягає захисту у спірних правовідносинах; всупереч положенням процесуального законодавства про рівність та змагальність сторін в судовому процесі не надав оцінки та не спростував доводи та докази відповідача про надання органом місцевого самоврядування необхідних погоджень для укладення договору.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до Державного акта на право користування землею від 1989 Б № 062777 Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української Радянської Соціалістичної республіки надано в безстрокове та безоплатне користування 29319,3 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру. Згідно з Директивою Міністра оборони України від 30.06.2005 № Д-322/1/014 Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину району (м. Миколаїв) переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв. За змістом довідки № 303/22/7/137 від 23.03.2015 Південно-східного територіального Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційна частина Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української Радянської Соціалістичної республіки прийнята до складу частин, які безпосередньо підпорядковані Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України (на даний час-Південно-східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління); відповідно до Довідки Військової частини А1890 Міністерства оборони України № 424 від 14.04.2015 Військова частина А1890 є правонаступником Широколанівського учбового центру. За інформацією Управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області № 365/751-2/701 від 27.01.2015 станом на 01.01.2015 за Військовою частиною А1890 обліковується земельна ділянка в постійному користуванні загальною площею 27986,3 га, в тому числі ріллі 7190 га, пасовищ 1740 га, лісів та лісовкритих площ 5 га, забудованих земель 19033 га (землі громадського призначення), води 18,3 га, в межах території Ульянівської сільської ради (за межами населеного пункту).

Також суд встановив, що 06 вересня 2014 року Військовою частиною А 1890 (далі - Сторона-1) та ТОВ АФ "Трихатське-Агро" (далі - Сторона-2) укладений договір № 803 "Про спільний обробіток землі", згідно з предметом якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини А1890 сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: зрошування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

За змістом пункту 1.2 договору сторони домовилися, що спільний обробіток землі буде здійснюватися таким чином: Сторона-1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності, та в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці; Сторона-2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором.

Відповідно до пункту 3.1 договору Сторона-1 зобов'язалась: залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2, земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, згідно з державним Актом на право постійного користування від 1989 року за № 062777, площею 247,23 Га, терміном на 5 років тобто до 31.12.2019.

Розділами 5, 6 та 8 учасники обумовили порядок ведення спільних справ, внески і частки сторін, розподіл результатів спільної діяльності.

Пунктами 12.1 та 12.2 договору сторони дійшли згоди, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дня його підписання. Цей договір укладений строком на 5 сільськогосподарських років з обов'язковим щорічним узгодженням ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору. Зміна розміру внесків сторін ґрунтуються на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов'язкове щорічне узгодження ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 лютого кожного року.

В подальшому 05.01.2015 Військовою частиною А1890 та ТОВ АФ "Трихатське-Агро" укладалась додаткова угода до договору, якими збільшилась ціна - внесок сторони -1 та змінились етапи розрахунків.

За змістом листа № 1692-02-19 від 29.10.2014 Миколаївська райдержадміністрація за результатами розгляду заяви від 08.10.2014 № 857 не заперечила щодо укладання спірного договору спільної діяльності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з відсутності порушень при його укладенні, зазначивши, що матеріалами справи підтверджено обставини справи щодо статусу Військової частини А1890, як безпосереднього землекористувача спірної земельної ділянки, чиї дії щодо укладення договору на момент його укладення не суперечать чинному законодавству, зокрема, й щодо порядку розпорядження та умов цільового використання спірної земельної ділянки. Також місцевий господарський суд вказав, що позивач у даних правовідносинах є особою, яка здійснює відомчий контроль та обов'язковий своєчасний облік земель; договір укладено за погодження Миколаївської райдержадміністрації та скріплений печаткою позивача, як контролюючого органу за використанням землі.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції вказав, що висновки місцевого господарського суду про статус та правомочності Військової частини А1890 суперечать наявним у матеріалах справи доказам (змісту Державного Акта на право постійного користування від 1989 року за № 062777); також суд не погодився з висновками про додержання вимог законодавств при укладенні договору, оскільки з матеріалів справи вбачається, що не додержано вимог пунктів 39, 40 наказу міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 щодо порядку передачі земель в тимчасове землекористування та наказу Міністра оборони України № 187 від 03.05.2008; на момент укладення договору було відсутнє погодження щодо укладення договору від Миколаївської райдержадміністрації.

Колегія суддів зазначає про таке.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі, а його умови, в тому числі координація спільних дій учасників, ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (статті 1130, 1131 Цивільного кодексу України). Таким чином, укладаючи договір про спільну діяльність, учасник договору повинен бути наділений розпорядчими речовими правами щодо об'єктів, виділених для спільної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до пункту третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Закону України "Про використання земель оборони"; за частинами першою, другою та четвертою статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. За частиною 1 статті 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна. охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

За змістом статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Частиною першою статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до пунктів 39, 40 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України, від 22.12.1997, № 483 передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування. Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як право володіння та користування земельною ділянкою; права землекористувачів передбачено статтею 95 Земельного кодексу України. Разом з тим, право постійного користування після одержання землекористувачем документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України). В свою чергу правом оперативного управління (в тому числі землею, як активом, закріпленим за військовою частиною) за змістом статті 137 Господарського кодексу України визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Судова колегія зазначає, що наданий позивачем документ (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою), в силу наведених вище приписів законодавства є належним та допустимим доказом в підтвердження права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою; жодних доводів та доказів у спростування його чинності чи неналежної реєстрації відповідачі не надали. В свою чергу відповідачі також не надали належних доказів, що підтверджували б права Військової частини А1890 як постійного землекористувача спірної земельної ділянки.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що спірний договір про спільний обробіток землі від 06.09.2014 № 803, укладений військовою частиною в порушення вимог пункту 3 частини 5 статті 20, частини 2 статті 65, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 9, 14 Закону України "Про Збройні сили України", частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи; підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агроторгівельної фірми "Трихатське -Агро" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 у справі № 915/239/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Т. Гоголь

Л. Рогач