Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 914/510/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоЖукової Л.В. (доповідач)Суддів:Панової І.Ю., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішеннягосподарського суду Львівської області від 05.05.2016та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016у справі № 914/510/16 господарського суду Львівської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до відповідача 1товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" до відповідача 2товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз-Україна"про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 26/02/15 від 26.02.2015за участю представників сторін: публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - Гамана О.М.

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз та товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз-Україна" про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 №26/02/15.

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.05.2016 у справі №914/510/16 (суддя Ділай У.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Бонк Т.Б. - головуючий, судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із наведеними рішеннями, ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанцій та рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, пославшись на порушення та невірне застосування судами при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 203, 215, 509, 526, 626 ЦК України, ст.ст. 12, 19, 55, 207 ГК України.

На думку заявника касаційної скарги, господарськими судами всупереч фактичним обставинам справи не було застосовано ст. 207 ГК України, зокрема в частині укладенні правочину з перевищенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", оскільки правочин укладений без згоди банку. Крім того, господарські суди дійшли помилкового висновку, що права та інтереси банку не порушено, оскільки вимоги банку не включено до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у справі про його банкрутство, тоді як кредитний договір укладений задовго до порушення справи про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" як і оспорюваний договір, тому права банку порушено як кредитора за кредитним договором. Разом з тим, всупереч ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не прийняв додаткові докази, які позивач не зміг подати до суду першої інстанції з поважних причин.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи встановлено, що 03.09.2010р. між ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО - СОЮЗ" (позичальник) було укладено кредитний договір №126-СВ.

Відповідно до умов п.1.1. договору банк на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію із загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро, гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011 з урахуванням обмежень, визначених у договорі. Фінансування надано з метою поповнення обігових коштів позичальника.

До кредитного договору були укладені додаткові угоди, якими були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.

Зокрема, у Додатковій угоді №11 від 09 грудня 2013 року до Кредитного договору №126-СВ від 03 вересня 2010 року сторони домовились змінити договір та викласти його з усіма додатками до нього у новій редакції, наведеній у додатку №1 до цієї додаткової угоди.

Умовами п.8.3 кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013, передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; надання порук, надання гарантій в якості принципала; вчинення авалю векселів; виплату дивідендів; іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до договору або обов'язку з ним; будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату цього договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору.

Згідно додаткової угоди №14 до кредитного договору, сторони домовились викласти п.1.1. договору в наступній редакції: "Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику фінансування із загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015р".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015 порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО - СОЮЗ", введено процедуру розпорядження майном.

30.10.2015 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО - СОЮЗ".

ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.

09.12.2015 ПАТ "Укрсоцбанк" отримав від арбітражного керуючого повідомлення за вих.№02/01/39-30 від 04.12.2015 про визнання кредиторських вимог позивача частково, в сумі 80 436,00 грн. з яких 2 436,00 грн. - перша черга, 78 000,00 - четверта черга.

Під час ознайомлення із матеріалами справи №914/3604/15, ПАТ "Укрсоцбанк" стало відомо про те, що ТОВ "Камаз-Україна" також звернувся до боржника з вимогами на загальну суму 104 960 000,00 грн., які виникли на підставі укладених між відповідачами 1 і 2 договорів про надання поворотної фінансової допомоги, з яких: за договором поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №25/02/15 від 25 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26 лютого 2015 року на загальну суму 29 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.

Відповідно до умов в п.1.1 договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. "Камаз-Україна" (позикодавець) зобов'язувався надати ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" (позичальник) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язувався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п.2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів) гривень.

Відповідно до п.2.2. поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

У відповідності до п.2.3. поворотна фінансова допомога може надаватись частинами у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на поточний рахунок позичальника.

Згідно п. 2.4. поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника, відповідно до статутних цілей його діяльності.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю позичальником в повному розмірі протягом 30 (тридцяти) днів з дня фактичного отримання повної суми поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п. 3.2. спірного договору, повернення грошових коштів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позичальником на поточний рахунок позикодавця.

Згідно п.3.3. договору, поворотна фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що надавалась, на банківський рахунок позикодавця.

У п.3.4. договору передбачено, що позикодавець не має права вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги.

У відповідності 3.5. договору, позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з укладенням відповідачами договору поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015р. №26/02/2015 були порушені права та законні інтереси банку, оскільки останній не надавав згоду на укладення договору поворотної фінансової допомоги, тоді як наявність такої згоди є обов'язковою згідно з п. 8.3. кредитного договору № 126-СВ від 03.09.2010 (в редакції, викладеній додатковою угодою № 11 від 09.12.2013), укладеного позивачем та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз". Отже, позивач вказував на порушення ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під укладання оспорюваного договору ст. 207 ЦК України (спеціальної правосуб'єктності) та просив на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України визнати договір позики недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції, рішення якого підтримав апеляційний господарський суд виходив з того, що недотримання ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" умов порядку погодження з ПАТ "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Крім того, господарськими судами зазначено про те, що позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ", які б передбачали можливість викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" з позивачем укладення з третіми особами в майбутньому договорів поворотної фінансової допомоги.

Разом з тим, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки попередніх судових інстанцій передчасними, з огляду на таке.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до змісту наведеної норми матеріального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Зазначені вимоги ЦК України кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, звертаючись до господарського суду із позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора за кредитним договором від 03.09.2010 № 126-СВ, згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався не погіршувати свого фінансового становища.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором позики, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, є передчасними.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, суди попередніх інстанцій не дослідили положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосуб'єктності ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладення договору позики.

Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обов'язків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у даному випадку є передчасним.

Оскільки, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 41 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013, незалежно від того за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011, що набрав чинності 19.01.2013, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.

Відповідно до змісту позовної заяви позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" у справі № 914/3604/15 ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника. При цьому, позивач вважає в тому числі себе кредитором ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у зв'язку з чим ним було подано відповідну заяву у справі про банкрутство.

Зважаючи на внесення змін до ГПК України (частини 7 статті 12 та частини 9 статті 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у якій редакції (чинній до 19.01.2013 чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" та ТОВ "Камаз-Україна" за договором поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 №26/02/15, які породжують конкурсні вимоги до боржника, впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.

Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство № 914/3604/15 на той час господарським судом Львівської області.

Вищий господарський суд України зазначає про необхідність застосування в даному випадку висновків Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 про застосування п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та ч. 9 ст. 16 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону про "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, Верховним Судом України зазначено про те, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються переважно щодо інших законодавчих актів. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З огляду на сферу регулювання вказаного закону загалом і за змістом зазначеної норми ст. 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Отже, із огляду на положення ст.ст. 4, 104, 110-112 ЦК України, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено ст. 215 ЦК. Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін, або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 №26/02/15 має бути передана на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду по суті в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ", під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі № 914/510/16 скасувати

Справу № 914/510/16 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Головуючий Л.В. Жукова

Судді І.Ю. Панова

В.Я. Погребняк