Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 905/904/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Захарченко Ю.О. - дов. №155 від 26.10.2015р.;від відповідача:Сергієнко В.Ю. - дов. №б/н від 18.12.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуРелігійної православної громади "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2016р.у справі господарського суду№905/904/16 Донецької областіза позовомГорлівської єпархії Української православної церквидо Релігійної православної громади "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області"провизнання недійсними рішеньВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.05.2016р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2016р. у справі №905/904/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсними рішення, прийняті 15.04.2015р. парафіяльними зборами релігійної Православної громади "Свято-Стрітенська Парафія Горлівської Єпархії Української Православної церкви міста Костянтинівка Донецької області" (теперішня назва: Релігійна Православна громада "Свято-Стрітенська Парафія Донецької Єпархії Української Православної церкви Київського Патріархату міста Костянтинівки Донецької області"). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Релігійна православна громада "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 25.10.2016р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 08.11.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивач заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Релігійної православної громади "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є позовні вимоги Горлівської єпархії Української православної церкви до Релігійної православної громади "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області" про визнання недійсними рішень, прийнятих 15.04.2015р. Парафіяльними зборами відповідача про обрання членів Парафіяльної ради, а саме голови, помічника та скарбника, обрання членів Ревізійної комісії парафії та прийняття нових членів Парафіяльних зборів.

За змістом статей 1 та 2 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України; господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов, як участь у спорі відповідних суб'єктів, наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (див., між іншим, "Пудас проти Швеції", рішення від 27.10.1987р.), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи. Відповідно, вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, є безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (див. "Кьоніг проти Німеччини", рішення від 28.06.1978р.). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (див. "Сокуренко і Стригун проти України", рішення від 20.07.2006р.). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Проте, ані місцевим господарським судом, ані апеляційною інстанцією не було надано з цього приводу належної правової оцінки з огляду на характер спірних правовідносин та їх учасників.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-33, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи з урахуванням правової природи спірних рішень, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Релігійної православної громади "Свято-Стрітенська парафія Донецької єпархії Української Православної церкви Київського патріархату міста Костянтинівки Донецької області" - частково задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2016р. та рішення господарського суду Донецької області від 16.05.2016р. у справі №905/904/16 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.М.Мачульський Суддя Л.І. Рогач