Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 903/246/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу фермерського господарства "АПІС", с. Іванівка Сумської області,

на рішення господарського суду Волинської області від 08.06.2016

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2016

зі справи № 903/246/16

за позовом фермерського господарства "АПІС" (далі - Фермерське господарство), с. Іванівка Сумської області,

до приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" (далі - Товариство), м. Луцьк,

про стягнення 550 000,00 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Дубяга Н.Я. предст. (дов. від 01.02.2016)

відповідача - Дзюрило А.Р. предст. (дов. від 30.12.2015)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства 550 000,00 грн., з посиланням на те, що зазначена сума коштів набута відповідачем без достатньої правової підстави та, одночасно, є сумою попередньої оплати за непоставлений товар (з урахуванням заяви про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.06.2016 (суддя Кравчук В.О.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 (судді Грязнов В.В. - головуючий, Розізнана І.В., Мельник О.В.) у позові відмовлено з посиланням на його необґрунтованість.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фермерське господарство просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 21.10.2016 та від 07.11.2016 відмовлено у задоволенні клопотань Фермерського господарства про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- згідно з платіжними дорученнями від 05.03.2015 № 189 на суму 50 000,00 грн. та від 10.03.2015 № 232 на суму 500 000,00 грн. Фермерське господарство перерахувало на користь Товариства кошти у загальному розмірі 550 000,00 грн. з призначеннями платежу: "передплата за трактор згідно з рахунками № 804 від 05.03.2015 та № 856 від 10.03.2015 у т.ч. ПДВ";

- рахунки-фактури, на підставі яких Фермерським господарством було здійснено передплату, були виставлені Товариством із реквізитами для здійснення передплати (оплати) за трактор Deutz Fahr Agrotron X 720 згідно договору від 03.03.2015 № 91;

- в матеріалах справи міститься копія договору від 03.03.2015 № 91 про поставку трактора Deutz Fahr Agrotron X 720 вартістю 4 005 066,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%, що становить 130 000,00 Євро, проте даний договір підписано лише Товариством;

- листом від 09.04.2015 № 62 Фермерське господарство звернулося до Товариства з проханням повернути здійснену згідно рахунків-фактур передплату в розмірі 550 000,00 грн., у зв'язку з неможливістю оплатити всю суму за трактор;

- листом від 14.04.2015 № 330/1 Товариство повідомило Фермерське господарство про понесені витрати, пов'язані з поставкою товару, та попередило, що відповідно до умов договору від 03.03.2015 № 91 у випадку відмови покупця від товару, продавець може скористатися правом не повертати оплату за товар як компенсацію за понесені втрати;

- Товариством направлено для підпису Фермерському господарству акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2015 по 25.05.2015 за договором поставки від 03.03.2015 № 91;

- Фермерське господарство листом від 30.06.2015 б/н повідомило Товариство, що кошти в сумі 550 000,00 грн. перераховані помилково та не вбачає необхідності підписувати акт звірки взаєморозрахунків, оскільки жодних договорів між сторонами не підписувалося; повторно просило повернути вказані кошти як безпідставно отримані.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 550 000,00 грн. як безпідставно набутих відповідачем коштів та, одночасно, як суми попередньої оплати за непоставлений товар.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався, зокрема на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), якою врегульовано питання щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься, зокрема у постановах Верховного Суду України: від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12).

Встановивши, що між сторонами спору виникли зобов'язальні відносини щодо купівлі-продажу трактора, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач також посилався на приписи статті 693 ЦК України, якою врегульовані договірні зобов'язання з купівлі-продажу майна.

Зобов'язанням, згідно статті 509 ЦК України (далі - ЦК України), є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду у вирішенні даного спору дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір купівлі трактора Deutz Fahr Agrotron X 720 укладений сторонами у спрощеній формі, шляхом акцепту Фермерським господарством оферти Товариства (здійснення оплати згідно виставлених рахунків). Договір від 03.03.2015 № 91 сторонами спору не укладений, оскільки останній підписаний тільки зі сторони Товариства, тоді як згідно з викладеною у пункті 7.1 Договору умовою він (договір) набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановивши, що отримання Товариством попередньої оплати зумовлює виникнення у Товариства обов'язку поставити товар; беручи до уваги те, що за відсутності погоджених строків оплати і передачі трактора жодною із сторін не було пред'явлено вимоги про виконання іншою стороною свого зобов'язання згідно з частиною другою статті 530 ЦК України; врахувавши те, що жодна із сторін не відмовилася від договору внаслідок невиконання іншою стороною свого обов'язку та сторони не дійшли згоди про розірвання договору, - апеляційний господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення позову про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

З огляду на викладене, постанова апеляційного господарського суду, якою частково змінено мотиви відмови в позові, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Допущена судом першої інстанції помилка у кваліфікації спірних правовідносин як таких, що виникли на підставі договору від 03.03.2015 № 91, не вплинула на правильність вирішення спору місцевим господарським судом. До того ж, апеляційним господарським судом у прийнятій постанові виправлено зазначену помилку місцевого господарського суду із наведенням відповідного мотивування щодо відмови в позові.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи вцілому відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 08.06.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 зі справи № 903/246/16 залишити без змін, а касаційну фермерського господарства "АПІС" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець