Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 910/26872/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників: позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)відповідача Чаус О.Я. - дов. від 29.11.16,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Укрстартранс" на постановувід 03.10.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/26872/15 господарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Укрстартранс" до Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен"

простягнення грошових коштів В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року ПП "Укрстартранс" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" 151504,50 грн. заборгованості за послуги з перевезення вантажу на підставі статей 11, 525, 526, 630, 632, 909, 916 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення за товарно-транспортною накладною CMR №481140 щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог та вказував на те, що не замовляв послуги з перевезення вантажу у ПП "Укрстартранс"; що договір перевезення між сторонами у справі не укладався, а товарно-транспортна накладна CMR не є договором перевезення вантажу у розумінні статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Також відповідач зазначав, що між ним та ТОВ "Афзаліят Груп" (покупцем товару) укладено контракт №Rep/AFZ-01 від 07.10.2014 р., за яким здійснювалась спірна поставка товару. При цьому, за умовами контракту та додатку № 51 від 08.06.2015 р., поставка товару здійснювалась на умовах FCA Яготин, а тому особою, зобов'язаною оплатити надані послуги, є ТОВ "Афзаліят Групп" - покупець - отримувач вантажу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.12.2015 р. (суддя Цюкало Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. (судді: Дикунська С.Я., Алданова С.О., Мартюк А.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 29.06.2016 р. (судді: Гончарук П.А., Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.) касаційну скаргу ПП "Укрстартранс" було задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 28.12.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

21.07.2016 р. позивачем до господарського суду міста Києва подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначив, що при складанні позовної заяви було допущено описку в номері ТТН (замість номера 491140 зазначено 481140), у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 151 504,50 грн. на підставі товарно-транспортної накладної №491140.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 09.08.2016 р. (суддя Трофименко Т.Ю.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем того, що обов'язок зі сплати вартості послуг з перевезення спірного вантажу покладається саме на відповідача. Суд дійшов висновку про те, що вартість послуг перевезення у ТТН № 491140 не визначена і в цій накладній не зазначено, що замовником послуг перевезення є відповідач. Водночас, як визнав суд, договір про перевезення вантажу, у якому були б визначені всі істотні умови перевезення, між сторонами не укладався.

За апеляційною скаргою ПП "Укрстартранс" Київський апеляційний господарський суд (судді: Коршун Н.М., Андрієнко В.В., Зубець Л.П.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 03.10.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ПП "Укрстартранс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2016 р., посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 202, 205, 509, 511, 626, 632, 639, 909, 916 Цивільного кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України, статей 32, 34, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін рішення і постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, у період з 08.06.2016 р. по 19.06.2015 р. за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR 491140 ПП "Укрстартранс" перевозився вантаж за маршрутом м. Яготин, Україна - Республіка Таджикистан, м. Душанбе, вул. Абдуллобекова, 6/1.

При цьому, як встановили господарські суди, вказана накладна не містить відомостей щодо умов і розміру оплати та замовника послуг перевезення вантажу.

З метою встановлення вартості послуг вказаного перевезення позивач звертався до транспортних підприємств - ТОВ "Дак-Транс", ТОВ "ФМ Ложістік Дніпро" із запитами щодо надання відповідної інформації, згідно з якою вартість послуг з перевезення за таким маршрутом і на таких умовах складає 7000 доларів США - 7 600 доларів США.

Позивач звертався до відповідача із листом № 07-05 від 08.07.2015 р., в якому просив оплатити вартість перевезення вантажу за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR 481140 в розмірі 7050 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день здійснення платежу, втім така вимога була відповідачем залишена без задоволення.

Водночас, в процесі розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що між ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" - продавцем та ТОВ "Афзаліят Групп"- покупцем укладено контракт №REP/AFZ-01 від 07.10.2014 р. (з урахуванням додатку до нього №51 від 08.06.2015 р.), за умовами якого поставка товару здійснювалась на умовах FCA Яготин. Вказані умови поставки (FCA) також зазначені і в вантажно-митній декларації (форми МД-2).

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2015 р. між ТОВ "Афзаліят Групп"- замовником та ТОВ "Карголайн" - експедитором був укладений договір міжнародного автомобільного перевезення та експедиторських послуг №02052015, за яким замовник замовляє, а експедитор зобов'язується в інтересах замовника за винагороду надати експедиторські послуги та послуги перевезення вантажів замовника. При цьому, вказаними сторонами була складена заявка на перевезення №27 від 06/06/15, яка є додатком №1 до вказаного договору від 13.05.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога ПП "Укрстартранс" про стягнення з ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" 151504,50 грн. заборгованості за послуги з перевезення вантажу на підставі статей 11, 525, 526, 630, 632, 909, 916 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Ухвалюючи рішення у справі господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З цією нормою кореспондується і стаття 175 Господарського кодексу України, якою визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Поняття та види правочинів унормовані статтею 202 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 909 цього ж Кодексу передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, визнав недоведеним те, що спірні послуги з перевезення вантажу замовлялися саме відповідачем та, відповідно, надавалися позивачем за замовленням останнього, що унеможливлює покладення обов'язку з оплати таких послуг на відповідача.

Водночас, як встановлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, перевезення спірного вантажу відповідача здійснювалося на умовах FCA Яготин.

Як вже зазначалося, і це встановили суди та підтверджено матеріалами справи, між ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" - продавцем (відповідачем) та ТОВ "Афзаліят Групп" - покупцем був укладено контракт №REP/AFZ-01 від 07.10.2014 р., за яким поставка товару здійснюється на умовах FCA Яготин.

Відповідно до "Інкотермс 2010 року. Правила ICC з використання термінів для зовнішньої та міжнародної торгівлі" умови FCA визначають наступні обов'язки продавця:

А.3. а) Договір перевезення

Продавець не має жодного зобов'язання перед покупцем щодо укладення контракту (договору) перевезення. Проте, за наявності прохання покупця або відповідної комерційної практики, у випадку, якщо покупець своєчасно не дав інших указівок, продавець вправі укласти договір перевезення на звичайних умовах за рахунок і на ризик покупця.

А також наступні обов'язки покупця:

Б.3. а) Договір перевезення

Покупець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару від названого місця, що (як встановили суди) і мало місце у даному випадку.

Господарські суди встановили, що за вказаним договором обов'язок з оплати послуг з перевезення вантажу покладався на покупця, яким відповідач не є, та відповідач не замовляв у позивача спірні послуги з перевезення, а тому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості таких послуг.

Враховуючи встановлені судами обставини та зважаючи на приписи наведених норм, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про відсутність підстав для задоволення заявленого до відповідача позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Беручи до уваги викладене, приписи наведеного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Доводи заявника, викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, вони спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 р. у справі № 910/26872/15 та рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач