Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 910/28400/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Білошкап О.В., Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу ПрАТ "Аеробуд"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 рокуу справі Господарського суду№ 910/28400/15 міста Києваза позовомТОВ "Мікол"доПрАТ "Аеробуд"простягнення 3 844 216, 52 грн.у судовому засіданні взяли участь представники :

ПрАТ "Аеробуд": Кафтан А.М. (довіреність від 21.06.2016 року),ТОВ "Мікол":Кошліченко В.С. (довіреність від 11.01.2016 року).В С Т А Н О В И В :

02.11.2015 року шляхом направлення поштового відправлення ТОВ "Мікол" в особі ліквідатора Назаренко Л.С. (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Аеробуд" (далі - відповідача) про стягнення 3 844 216, 52 грн. заборгованості за договором будівельного підряду №102041 від 02.04.2011 року, що становить неоплачену частину виконаних позивачем робіт на об'єкті відповідача "Реконструкція терміналу "В". Зона вильоту та прильоту пасажирів в вісях 14-31 та другий пусковий комплекс (закінчення будівельних робіт)", на підставі статей 525, 526, 610, 837, 854, 879 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 173, 181, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України); витрати позивача зі сплати судового збору на суму 57 663, 25 грн. покласти на відповідача (том 1, а.с. 7 - 194).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2015 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду (том 1, а.с. 1 - 2).

09.12.2015 року відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором будівельного підряду №102041 від 02.04.2011 року та відмову в позові з цих підстав, обґрунтовану тим, що виходячи з умов пункту 5.3. спірного договору, розрахунок за останній етап робіт, виконаних позивачем на об'єкті відповідача, мав відбутися не пізніше 14.09.2012 року, тому строк позовної давності у три роки, в межах якого позивач міг звернутися до відповідача з вимогами про стягнення неоплаченої вартості виконаних позивачем підрядних робіт на спірну суму, сплив 15.09.2015 року, тоді як позовну заяву №мк/127 від 30.10.1015 року подано до місцевого господарського суду з пропуском позовної давності (вх. №06-20/41145/15) (том 1, а.с. 196 - 201).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 року (суддя Шкурдова Л.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на заявлення позивачем вимоги про оплату відповідачем вартості виконаних підрядних робіт на суму, що відповідає ціні позову, зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до винесення рішення по суті спору (том 1, а.с. 236 - 239).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 29.12.2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, судові витрати позивача в судах першої та апеляційної інстанцій покласти на відповідача, мотивуючи порушенням місцевим господарським судом положень ЦК України про позовну давність та виконання зобов'язань, а також невідповідністю його висновків за змістом оскаржуваного рішення обставинам справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Сухового В.Г., суддів: Мальченко А.О., Жук Г.А.) апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 року скасовано, прийнято у справі нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 844 216, 52 грн. заборгованості, стягнено з відповідача на користь позивача 57 663, 25 грн. та 63 429, 59 грн. судових витрат відповідно в судах першої та апеляційної інстанцій, доручено місцевому господарському суду видати накази (том 2, а.с. 50 - 58).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 04.04.2016 року, а рішення суду першої інстанції від 29.12.2015 року залишити без змін, судові витрати відповідача в суді касаційної інстанцій покласти на позивача, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 256, 257, 261, 267, 882 ЦК України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив про неналежну оцінку судом апеляційної інстанції обставин справи на предмет переривання перебігу позовної давності за вимогами позивача до відповідача про стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи за період з квітня 2011 року по серпень 2012 року у зв'язку із здійсненням відповідачем 02.11.2012 року часткової оплати за спірним договором на суму 250 000 грн. згідно виставленого позивачем рахунка-фактури №152 від 02.11.2012 року на суму 4 173 783, 10 грн., оскільки позивачем-підрядником не надано доказів надіслання відповідачу-замовнику будь-яких рахунків-фактур для розрахунку за виконані підрядні роботи. Також, відповідач доводить помилковість висновків апеляційного суду про переривання перебігу позовної давності за вимогами позивача до відповідача щодо оплати всіх етапів виконаних підрядних робіт та зазначає, що у разі встановлення в договорі різних строків виконання окремих зобов'язань, то позовна давність обчислюється окремо щодо кожного із таких строків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 04.04.2016 року та рішення суду першої інстанції від 29.12.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача та відповідача, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтями 626, 627, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 4 статті 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Положеннями частини 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 ГК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з положень частини 1 статті 261 та частин 3, 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за наявності порушення прав особи, яка звернулася з позовом, та за заявою іншої сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявленою стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, досліджуючи обставини, пов'язані із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду належить у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, зважаючи на те, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах її строку, а не після його спливу. Про визнання боргу або іншого обов'язку з урахуванням конкретних обставин справи може свідчити часткова сплата боржником основного боргу. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини, то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності щодо інших (невизнаних) частин платежу, що узгоджується з роз'ясненнями пункту 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.04.2011 року між відповідачем (як замовником) та позивачем (як підрядником), укладено договір будівельного підряду №102041 (далі - договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання на свій ризик, якісно, власними та/або залученими силами, у відповідності до переданої замовником проектної та робочої документації та згідно діючих вимог ДБН, СНіП, державних стандартів, та інших діючих нормативних актів України (з урахуванням особливості будівництва Об'єкта), з використанням матеріалів власного постачання виконати роботи на об'єкті замовника "Реконструкція терміналу "В". Зона вильоту та прильоту пасажирів в вісях 14-31 та другий пусковий комплекс (закінчення будівельних робіт)" та здати виконані роботи замовнику на умовах цього договору; замовник приймає на себе зобов'язання прийняти виконані підрядником належним чином роботи, що є предметом цього договору, та сплатити їх вартість на умовах договору (пункти 2.1., 2.2. договору) (том 1, а.с. 18 - 26).

Суди встановили, що за умовами пунктів 5.3., 11.1 договору, сторони спору визначили, що розрахунки за виконані роботи на об'єкті здійснюються замовником за фактично виконані обсяги робіт, підтверджені підписаними сторонами актами виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, та проводяться на підставі рахунків-фактур підрядника протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту фактичного затвердження сторонами актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт; замовник щомісячно приймає виконані належним чином підрядником роботи шляхом підписання відповідних Акта виконаних робіт та Довідок про вартість виконаних робіт, які є підставою для проведення розрахунків за фактично виконані роботи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на виконання умов договору будівельного підряду №102041 від 02.04.2011 року позивач з квітня 2011 року по серпень 2012 року виконав роботи на об'єкті відповідача на загальну суму 10 979 496 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт за зазначений період, які підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками (том 1 а.с. 27 - 96).

Матеріалами справи підтверджуються та судами встановлено обставини часткової сплати відповідачем вартості виконаних позивачем підрядних робіт на суму 7 135 279, 48 грн., у зв'язку з чим неоплаченими залишилися роботи на об'єкті відповідача-замовника в розмірі 3 844 216, 52 грн., що відповідає ціні позову у даній справі (том 1, а.с. 100 - 189).

Розглянувши позовні вимоги у судовому засіданні від 29.12.2015 року, суд першої інстанції встановив обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати за спірним підрядним договором, однак, відмовив у задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до відповідача з вимогою про стягнення неоплаченої вартості виконаних підрядних робіт, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем.

При цьому, місцевим господарським судом відхилено доводи позивача про переривання перебігу позовної давності внаслідок часткової оплати відповідачем боргу згідно виставленого позивачем рахунка-фактури №152 від 02.11.2012 року на суму 250 000 грн. з посиланням на відсутність у зазначеному первинному документі відомостей про те, за яким актом виконаних робіт здійснювалася оплата та за який період виконання робіт (том 1, а.с. 217 - 218). Також, суд першої інстанції зазначив про недоведення позивачем належними доказами факту направлення відповідачу рахунка-фактури №152 від 02.11.2012 року про оплату виконаних підрядних робіт на суму 3 478 152, 58 грн., що мало б наслідком переривання перебігу позовної давності за вимогами підрядника до замовника про виконання обов'язку щодо оплати за спірним договором.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, скасував прийняте ним рішення від 29.12.2015 року та, з огляду на встановлені місцевим господарським судом обставини невиконання відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості виконаних позивачем підрядних робіт, задовольнив позовні вимоги.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем надано до матеріалів справи копію рахунка на оплату №152 від 02.11.2012 року за виконані роботи за договором будівельного підряду №102041 від 02.04.2011 року за "Виконання робіт на об. "Реконструкція Терміналу "В". Зона вильоту та прильоту пасажирів в вісях 14-31" на суму 4 173 783, 10 грн. із ПДВ, а не як помилково вказав суд першої інстанції на суму 3 478 152, 58 грн., що є вартістю робіт без урахування ПДВ; 02.11.2012 року відповідачем здійснено оплату на суму 250 000 грн. із призначенням платежу "Часткова оплата за БМР зг. рах.-фак. №152 від 02.11.2012 р., в т.ч. ПДВ 41 666,67 грн." (том 1, а.с. 211, 218).

Зазначені обставини часткової сплати відповідачем коштів за спірним підрядним договором суд апеляційної інстанції оцінив як такі, що мали наслідком переривання перебігу позовної давності за вимогами позивача про сплату відповідачем неоплаченої вартості підрядних робіт на суму 3 844 216, 52 грн., та зазначив, що рахунок на оплату №152 від 02.11.2012 року на суму 4 173 783, 10 грн. виставлено на всю суму заборгованості відповідача за підрядним договором, що підтверджено позивачем в засіданні апеляційного суду від 04.04.2016 року.

Доводи відповідача про здійснення ним оплати на користь позивача за рахунком №152 від 02.11.2012 року, виставленим саме на суму 250 000 грн., та неодержання ним інших рахунків від позивача за цими реквізитами на іншу суму, апеляційний суд відхилив як такі, що не підтверджуються належними доказами та зазначив, що в матеріалах справи відсутні Акти виконаних робіт та Довідки про вартість виконаних робіт за період з квітня 2011 року по серпень 2012 року на суму 250 000,00 грн., про оплату яких мав би бути виставлений рахунок.

Судом апеляційної інстанції враховано поетапне виконання підрядних робіт за умовами спірного договору та зазначено, що станом на момент сплати відповідачем частини боргу перед позивачем (02.11.2012 року), що є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності, за жодним з актів приймання виконаних будівельних робіт починаючи з квітня 2011 року строк позовної давності не сплив.

Апеляційним судом встановлено, що з позовними вимогами до відповідача про сплату неоплаченої частини заборгованості за спірним підрядним договором позивач звернувся 02.11.2015 року шляхом направлення поштового відправлення на адресу місцевого господарського суду, тобто в межах строку позовної давності у три роки, яка розпочалася заново з 03.11.2012 року після її переривання 02.11.2012 року в силу положень частини 3 статті 264 та статті 253 ЦК України (том 1, а.с. 7 - 194).

З огляду на подання позивачем позову в межах позовної давності та зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини неналежного виконання відповідачем умов договору будівельного підряду №102041 від 02.04.2011 року в частині оплати за виконані підрядні роботи в розмірі, що відповідає ціні позову, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача на суму 3 844 216, 52 грн. заборгованості за спірним підрядним договором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про пред'явлення позивачем позовних вимог до відповідача в межах позовної давності, однак вважає передчасними висновки судів за результатами розгляду спору про неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості робіт за договором будівельного підряду з огляду на таке.

Положеннями статей 843, 844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 877 ЦК України, підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Отже, ціна виконаних робіт є істотною умовою договору будівельного підряду та визначається у кошторисі, який набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. При цьому, початок виконання підрядником будівельних робіт є можливим за наявності проектної документації, що визначає обсяг і зміст таких робіт та на підставі якої підрядником складається кошторис, що встановлює ціну у договорі будівельного підряду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, пунктом 3.1. спірного договору будівельного підряду замовник та підрядник погодили, що ціна договору (Договірна ціна виконаних робіт) буде розрахована згідно Правил визначення вартості будівництва, затверджених ДБН Д.1.1-2000, та буде затверджена сторонами у Договірній ціні (додаток №1 до цього договору) та Локальному кошторисі (додаток №2 до цього договору) після передачі Проектної документації на виконання робіт за цим договором, шляхом підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін відповідної додаткової угоди до договору (том 1, а.с. 18 - зворот, 19).

Відтак, сторони спору погодили, що вартість будівельних робіт, які позивач зобов'язався виконати на об'єкті відповідача, визначається згідно вимог державних будівельних норм та затверджується підрядником та замовником у додатку №1 (Договірна ціна) та додатку №2 (Локальний кошторис) до спірного підрядного договору після передачі проектної документації на виконання робіт за цим договором шляхом підписання додаткової угоди до основного договору.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, чи укладалася позивачем та відповідачем додаткова угода до спірного підрядного договору з метою визначення ціни будівельних робіт, як істотної умови договору будівельного підряду, у зв'язку з чим не надали належної оцінки на предмет того, чи є оспорюваний договір будівельного підряду укладеним в розумінні статей 638, 844, 875, 877 ЦК України.

Також, суди не з'ясували, чи виконувалися позивачем спірні роботи на об'єкті відповідача за наявності проектної документації, що визначає обсяг і зміст будівельних робіт та вимоги до кошторису, яким встановлюється ціна робіт за договором будівельного підряду, обов'язок щодо оплати яких покладено на замовника після прийняття таких робіт від підрядника в порядку статті 882 ЦК України.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що судам слід неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому, рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом відповідно до статті 43 ГПК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 року у справі №910/28400/15 необхідно скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, дослідити чи складалася проектно-кошторисна документація на виконання спірних будівельних робіт з визначенням їх обсягів, змісту та ціни; з'ясувати чи укладалася сторонами спору додаткова угода на виконання умов пункту 3.1. основного договору щодо узгодження вартості будівельних робіт та чи визначалась ціна робіт у додатку №1 (Договірна ціна) та додатку №2 (Локальний кошторис) до спірного підрядного договору та з огляду на встановлене дійти висновку чи є оспорюваний правочин вчиненим в розумінні положень статей 638, 844, 875, 877 ЦК України та прийняти обґрунтоване рішення по суті позовних вимог ТОВ "Мікол" до ПрАТ "Аеробуд" про стягнення вартості неоплаченої частини будівельних робіт на суму 3 844 216, 52 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПрАТ "Аеробуд" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 року у справі №910/28400/15 скасувати, справу №910/28400/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.В. Білошкап

С.В. Куровський