Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.03.2015 року у справі №909/205/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 909/205/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Італ Кераміка"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.11.2014у справі № 909/205/14 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомПриватного підприємства "Італ Кераміка"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меш Інвест" простягнення заборгованості в сумі 221 977, 31 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

В березні 2014 року Приватне підприємство "Італ Кераміка" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меш Інвест", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 222 162, 84 грн., з яких: 187 000, 71 грн. основного боргу, 10 678, 10 грн. 24 % річних від простроченої суми заборгованості, 5 783, 96 грн. пені, 18 700, 07 грн. штрафу за прострочення оплати товару понад 30 днів в розмірі 10 % від вартості несплаченого товару та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2014 (суддя Цюх Г.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 (головуючий Матущак О.І., судді: Дубник О.П., Скрипчук О.С.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 55 392, 95 грн. основного боргу, 3 279,76 грн. 24 % річних від простроченої суми заборгованості за товар, 1 715, 21 грн. пені, 5 539, 30 грн. - штрафу за прострочення оплати товару понад тридцять днів у розмірі 10 % від вартості несплаченого товару. В решті позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Приватне підприємство "Італ Кераміка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меш Інвест" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.01.2013 між Приватним підприємством "Італ Кераміка" (постачальником; позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меш Інвест" (покупцем; відповідачем у справі) укладено договір поставки № 834, за умовами якого, постачальник зобов'язався передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом поставки є будівельно-оздоблювальні матеріали (т.1, а.с. 14-17).

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору поставки за період з 22.01.2013 по 13.11.2013 постачальник поставив, а покупець прийняв замовлений товар на загальну суму 1 355 380, 58 грн., що підтверджується доданими до матеріалів копіями підписаних та скріплених печатками сторін видаткових накладних (т.1, а.с. 18-34).

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого йому товару станом на дату подання позову не виконав, оплатив лише частково на суму 1 299 987, 63 грн., що підтверджується банківськими виписками (т.1, а.с. 94-101) та не заперечується сторонами.

Спір у справі виник через не оплату відповідачем поставленого йому товару за період з 22.01.2013 по 13.11.2013.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 цього ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 названого кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

В частині першій статті 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами пункту 4.3. договору поставки, оплата здійснюється шляхом перерахування Покупцем (відповідачем) грошових коштів на рахунок Постачальника (позивача) або у касу у розмірі 100 % (сто відсотків) від вартості товару, отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту одержання товару Покупцем (відповідачем).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 55 392, 95 грн., що в установленому законом порядку спростовано не було.

З урахуванням наведених обставин, рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Що стосується позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами, штрафу та пені, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з частиною п'ятою статті 694 цього ж кодексу, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною другою статті 536 названого кодексу встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Умовами Договору, зокрема, пунктом 4.5. визначено, що у разі прострочення оплати товару, грошові кошти, які покупець зобов'язаний був сплатити постачальнику, вважаються такими, що знаходяться у неправомірному користуванні покупця. За неправомірне користування такими грошовими коштами покупець додатково до пені та штрафу, передбачених пунктом 9.2. цього договору, зобов'язаний сплатити постачальнику відсотки за користування чужими коштами у розмірі 24 % річних, які справляються по день сплати боргу постачальнику.

Суд апеляційної інстанції здійснивши перерахунок 24 % річних дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 24 % річних є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню в сумі 3 279, 76 грн.

Крім того, умовами договору, зокрема, в пункті 9.2. договору передбачено, що за порушення строку оплати, визначеного пункту 4.3. договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасного внеску.

Виходячи з положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статей 230-232 Господарського кодексу України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість стягнення судом першої інстанції пені у сумі 1 715, 21 грн. та штрафу у сумі 5 539, 30 грн.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача щодо підписання договору та інших документів не уповноваженою особою з огляду на встановлений ними факт схвалення правочину у відповідності до статті 241 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що схвалення відповідачем правочину відбулось у спосіб прийняття ним товару та його оплати за період з 25.01.2013 по 12.02.2014 на суму 1 395 890, 85 грн. Доказів в спростування цього висновку до матеріалів справи не подано.

Судом апеляційної інстанції також обґрунтовано відхилені доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно зарахував в рахунок погашення заборгованості відповідача певну суму без зазначення її розміру та за період, який не був предметом розгляду, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції здійснено аналіз господарської діяльності за увесь період господарських правовідносин по договору поставки № 834 від 21.01.2013 за період з дати його укладання по 13.11.2013 в частині поставки товару, та по 31.10.2013 в частині проведення розрахунків на підставі ідентичних розрахунків заборгованості, поданих як відповідачем, так і позивачем до апеляційного суду, підтверджених належними первинними доказами (видатковими накладними, довіреностями, платіжними дорученнями) і згідно яких встановлено факт наявності заборгованості відповідача саме у розмірі 55 392, 95 грн. При цьому, судом не взято до уваги розрахунок позивача від 20.10.2014 в частині поставки ним відповідачу товару у період з 15.11.2013 по 25.11.2013 згідно семи видаткових накладних на суму 131 607,76 грн., оскільки про такі накладні позивачем вперше зазначено у такому розрахунку, а також, копії чи оригінали зазначених у ньому видаткових накладних, не подані ні суду першої інстанції, ні апеляційної.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішення та постанови, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 у справі № 909/205/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова