Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/46454/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Васильченко Н.В.,Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом комунального закладу охорони здоров'я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр» до Державної фінансової інспекції в Сумській області про скасування пункту вимоги, за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Сумській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 червня 2013 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2013 року комунальний заклад охорони здоров'я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр» звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати пункт 2 вимоги Державної фінансової інспекції в Сумській області № 18-04-14-14/1244 від 19.02.2013 про порушення вимог пункту 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, частини другої статті 85, частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, що призвело до покриття за рахунок коштів установи витрат за комунальні послуги сторонніх юридичних осіб всупереч законодавству в сумі 257847,22 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року, позов задоволено. Скасовано пункт 2 вимоги Державної фінансової інспекції в Сумській області № 18-04-14-14/1244 від 19.02.2013 про порушення вимог пункту 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, частини другої 2 статті 85, частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, що призвело до покриття за рахунок коштів установи витрат за комунальні послуги сторонніх юридичних осіб, всупереч законодавству, в сумі 257847,22 грн.

У касаційній скарзі Державна фінансова інспекція в Сумській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в Сумській області відповідно до п.3.3 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІV квартал 2012 року та на підставі направлень № 1993-1195 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності комунального закладу охорони здоров'я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр» за 2010-2011 роки та завершальний звітний період 2012 року, за результатом проведення якої складено акт ревізії № 04-07/13 від 06.02.2013.

На цій підставі відповідачем складено вимогу № 18-04-14-14/1244 від 19.02.2013, спірним пунктом 2 якої від позивача вимагалось:

привести угоди про співробітництво, яку укладено між Онкоцентром та Харківським національним медичним університетом і Харківською медичною академією післядипломної освіти, у відповідності до вимог чинного законодавства;

провести претензійно-позовну роботу щодо відшкодування коштів у сумі 257847,22 грн., в тому числі Харківська медична академія - 210089,48 грн. та Харківський національний медичний університет, з подальшим перерахуванням їх до місцевого бюджету, так як видатки на вказану суму були проведені в минулому бюджетному періоді (за 2010-2011 року, січень-листопад 2012 року);

в іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх осіб, шкоду у порядку та розмірі, встановленому статтями 130-136 КЗпП України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного пункту вимоги, як того вимагає частина друга статті 71 КАС України, а відтак дійшов висновку про його необґрунтованість.

При касаційному перегляді судових рішень у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній фінансовій інспекції надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За результатами аналізу наведених положень колегія суддів вказує на наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимогу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення (повернення коштів).

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За змістом статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 червня 2013 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову комунального закладу охорони здоров'я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр» до Державної фінансової інспекції в Сумській області про скасування пункту вимоги.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: