Історія справи

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 331/5043/15-ц

провадження № 61-26243св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 02 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2005 року між акціонерним комерційний банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна»), правонаступником якого є TOB «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML-202/021/05, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 220 000, 00 доларів США на строк до 20 вересня 2025 року зі сплатою відсотків за користування коштами. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 20 вересня 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № CGML202/021/2005, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 зобов'язань по кредитному договору у повному обсязі таких зобов'язань, а також у випадку збільшення процентної ставки у розмірі і в порядку, передбаченими в кредитному договорі. 28 жовтня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло за кредитним договором № ML-202/021/05 від 20 вересня 2005 року право вимоги в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором. Всупереч умовам кредитного договору зобов'язання позичальником не виконувались, у зв'язку з чим розмір заборгованості станом на 13 травня 2015 року становить 410 179, 55 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № МL-202/021/05 від 20 вересня 2005 року у розмірі 410 179, 55 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Антоненко М. В., від 22 лютого 2017 року задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-202/021/05 від 20 вересня 2005 року у розмірі 410 179, 55 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність, а поручитель повинен нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов'язань.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2017 року скасовано у частині вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у задоволенні цих позовних вимог. Рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 не оскаржувалось, а тому в апеляційному порядку не переглядалось.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, щозадовольняючи позовні вимоги до поручителя ОСОБА_4 у повному обсязі, суд першої інстанції неправильно застосував норм частини четвертої статті 559 ЦК України. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитним договором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). За умовами кредитного договору (пункт 1.5 договору) чергові платежі боржник повинен був сплачувати не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток 1), а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 20 вересня 2020 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів. Позичальник припинив вносити щомісячні платежі на погашення кредиту з листопада 2014 року. Таким чином, враховуючи графік повернення кредитних коштів, про порушене право щодо сплати позичальником щомісячних платежів банк дізнався 21 грудня 2014 року. Вимоги про необхідність сплати наявної заборгованості за вказаним кредитним договором протягом 30 днів з дати отримання повідомлення були надіслані боржнику ОСОБА_3 та поручителю ОСОБА_4 - 01 квітня 2015 року і отримані ними 04 квітня 2015 року. За таких обставин ТОВ «ОТП Факторинг Україна» отримало право пред'явити вимогу до поручителя щодо дострокового повернення всієї суми кредиту - зі спливом 30 днів з дати отримання вимоги поручителем, починаючи з 04 травня 2015 року, щодо сплати щомісячних платежів - починаючи з 21 грудня 2014 року. Із позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду 22 липня 2015 року, отже суд першої інстанції не мав підстави для стягнення з поручителя простроченої заборгованості, що утворилася станом до 21 січня 2015 року, тобто понад шість місяців до звернення банку з відповідним позовом до суду, оскільки порука за щомісячними платежами до 21 січня 2015 року, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України припинена, тоді як прострочена заборгованість, починаючи з 22 січня 2015 року підлягає стягненню з поручителя солідарно з боржником. З наданого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками позичальником погашена у повному обсязі 20 січня 2012 року, тоді як заборгованість за тілом кредиту у розмірі 16 810, 06 доларів США позичальником не сплачена. Відповідно до зазначеного розрахунку останній щомісячний платіж за тілом кредиту у розмірі 421, 05 долар США позичальник повинен був сплатити 20 листопада 2014 року. Таким чином, оскільки порука за щомісячними платежами до 21 січня 2015 року припинена, за розрахунком ТОВ «ОТП Факторинг Україна» останній щомісячний платіж позичальник повинен був внести 20 листопада 2014 року, будь-яких інших розрахунків наявної за договором заборгованості та графіків погашення заборгованості (після 20 листопада 2014 року) позивачем не надано. На підставі викладених висновків апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з поручителя заборгованості за тілом кредиту.

У серпні 2017 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2017 року.

У касаційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна»просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з'ясував обставини справи, не врахував відсутність підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки досудову вимогу поручителю було направлено у межах шестимісячного строку.

07 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких заявник вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

16 травня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

18 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 20 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), правонаступником якого у свою чергу є TOB «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML-202/021/05, за умовами якого банк здійснив видачу кредитних коштів ОСОБА_3 у розмірі 220 000, 00 доларів США на придбання нерухомості.

Пунктом 3 частини № 1 кредитного договору було встановлено плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотку в розмірі 6,5% та FIDR (процентної ставки построкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) Датою остаточного повернення кредиту є 20 вересня 2025 року.

20 січня 2012 року між AT «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML-202/021/05 від 20 вересня 2005 року, за яким сторони домовились, що датою остаточного повернення кредиту є 20 вересня 2020 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, станом на 13 травня 2015 року виникла кредитна заборгованість, яка за підрахунками позивача становить 16 810, 06 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 травня 2015 року складає 346 918, 62 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 63 260, 93 грн - пеня, нарахована на суму заборгованості у розмірі 1% на кожний день прострочення кредиту. Загальна заборгованість за тілом кредиту та пенею станом на 13 травня 2015 року становить 410 179, 55 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 20 вересня 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № CGML202/021/2005, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання боргових зобов'язань ОСОБА_3 по кредитному договору у повному обсязі таких зобов'язань, а також у випадку збільшення процентної ставки у розмірі і в порядку, передбаченими у кредитному договорі.

28 жовтня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло за кредитним договором № ML-202/021/05 від 20 вересня 2005 року та договором поруки № CGML202/021/2005 від 20 вересня 2005 року право вимоги в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.

01 квітня 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило ОСОБА_3 та ОСОБА_4 досудові вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, які відповідачами отримані 04 квітня 2015 року, однак не виконані (а.с. 133, 134).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Встановлено, що позичальник з листопада 2014 року припинив вносити щомісячні платежі, розмір яких судами не визначений. Досудову вимогу, в якій ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вимагало достроково сплатити заборгованість у сумі 16 810,06 доларів США, на адресу позичальника та поручителя було направлено 01 квітня 2015 року та отримано останніми 04 квітня 2015 року. Вказаною вимогою боржників було зобов'язано достроково (протягом 30 днів з дати отримання) виконати зобов'язання по сплаті коштів у повному обсязі.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

З позовом до суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось 22 липня 2015 року, тобто фактично через три з половиною місяці після отримання боржниками досудової вимоги. ОСОБА_4 не доведено, що до заборгованості у сумі 16 810,06 доларів США, яку кредитор вимагав сплатити достроково, були включені суми, строк сплати яких знаходиться поза межами шестимісячного строку до моменту звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду, а також розмір цих платежів, щодо яких порука могла припинитись на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Вищезазначеного апеляційний суд не врахував та дійшов безпідставного висновку про пропущення позивачем шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 16 810,06 доларів США.

Враховуючи те, що боржниками розрахунки банку не спростовані, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до поручителя та про відсутність правових підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки на час звернення позивача до суду порука не припинилась.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

За таких обставин рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителя не може вважатись таким, що відповідає вищенаведеним нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 серпня 2017 року скасувати.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіБ. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк