Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №2-137/11

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2-137/11

провадження № 61-3754св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Сокуренко ЄвгенСергійович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Стрільчука В. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 10 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 18 грудня 2009 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручителя зобов'язалася відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 24 грудня 2007 року станом на 17 листопада 2009 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 6 789,87 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 602,61 дол. США,заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 834,13 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 31,29 дол. США, штрафу (процентна складова) у розмірі 321,84 дол. США.

На підставі вказаного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у загальному розмірі 6 789,87 дол. США.

Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року у складі судді Крупінської С. С. позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у загальному розмірі 6 789,87 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 542,51 грн по 271,25 грн з кожного і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн по 60,00 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530, 553 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість солідарно з позичальника і поручителя.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року апеляційне провадження у справі № 2-137/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором зупинено до набрання законної сили судовим рішення у справі № 161/16292/17 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області знаходиться справаза позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки. Оскільки у справі, про перегляд якої подано апеляційну скаргу, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути заборгованість у тому числі з поручителя на підставі договору поруки від 24 грудня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3, який є предметом оспорення у вищевказаній справі, апеляційний суд зупинив апеляційне провадження до вирішення справи за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено 05 квітня 2011 року, законної сили воно набрало 03 травня 2011 року, а апеляційна скарга на це рішення представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 була подана лише у вересні 2017 року, тобто зі спливом більше ніж шести років після набрання ним законної сили. 20 травня 2011 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року. Вказані обставини свідчать, що зупиняючи провадження у справі, апеляційний суд порушив розумні строки розгляду справи. Крім того, це призводить до порушення прав ПАТ КБ «ПриватБанк», яке звернулося до суду за захистом своїх порушених прав.

Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що у січні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у загальному розмірі 6 789,87 дол. США.

У вересні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 оскаржив вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року апеляційне провадження у справі № 2-137/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором зупинено до набрання законної сили судовим рішення у справі № 161/16292/17 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки.

Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний суд виходив із того, що між цими справами існує тісний матеріально-правовий зв'язок, оскільки встановлення недійсності договору поруки від 24 грудня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3, в іншій цивільній справі стосується підстав, стосовно яких заявлені вимоги у цій цивільній справі про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором із боржника і поручителя.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

У пункті 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

У пункті 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» судам роз'яснено, що визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли у цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у солідарному стягненні заборгованості за кредитним договором з боржника і поручителя.

Так, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

В оцінці поведінки сторін суд має керуватися положеннями частини третьої статті 509 ЦК України, за змістом якої зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, що відповідним чином має впливати на порядок та спосіб виконання сторонами власних зобов'язань. За правилом ж статті 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно, кожна сторона у договірному зобов'язанні має діяти розсудливо та добросовісно, розуміючи значення своїх дій та приймаючи на себе усі юридичні наслідки таких дій.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а згідно з пунктом 1 частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються

Частиною третьою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір

Отже, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідачі мають право заперечувати проти задоволення цих вимог, зокрема, щодо наявності підстав для стягнення цієї заборгованості із поручителя, а суд встановивши ці обставини та оцінивши докази, подані сторонами на їх підтвердження, повинен вирішити справу з урахуванням усіх цих обставин.

Вказане свідчить, що апеляційним судом при постановленні оскаржуваної ухвали не мотивований зв'язок між очікуваними висновками рішення суду у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки та предметом спору у справі, що переглядається; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки; не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Зіставлення змісту наведених суджень із розумінням положень пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року переконує у тому, що оскаржувана ухвала апеляційного суду про зупинення провадження у справі не може залишатися в силі, оскільки висновки, зазначені в ній, є передчасними, а, отже, відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до цього ж суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк