Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.08.2022 року у справі №363/3659/20

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 363/3659/20

провадження № 61-6476св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач ? ОСОБА_1 ,

відповідач ? Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - УДП «Укрінтеравтосервіс») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з червня 2017 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з УДП «Укрінтеравтосервіс» та з 03 грудня 2018 року займав посаду виконуючого обов`язки заступника генерального директора.

Наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» від 25 липня 2019 року № 221-ВК ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 липня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням внаслідок невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Проте, у день звільнення позивач не отримав повного розрахунку, а саме йому не була виплачена нарахована заробітна плата, вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та стягнути з УДП «Укрінтеравтосервіс» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу при звільненні у загальному розмірі 316 070,94 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року до 17 вересня 2020 року у розмірі 906 422,79 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 316 070,94 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 763 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач довів, а відповідач не заперечував, що у день звільнення працівника підприємство не виплатило належні йому грошові кошти, а саме: нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу при звільненні.

Тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 всіх сум, що підлягали виплаті йому при звільненні підприємством, у розмірі 316 070,94 грн.

У разі невиконання підприємством обов?язку провести повний розрахунок зі звільненим працівником, наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, зокрема виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Виходячи з очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером заборгованості, діями сторін, враховуючи висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, буде відповідальність відповідача за прострочення виплати належних позивачу сум при звільненні у розмірі 10 % від заявленої в позові суми, що складає 9 763 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року в частині стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 763 грн скасовано та прийнято у цій частині нове рішення.

Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 90 642,28 грн.

Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 351,35 грн.

В іншій частині вимог рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року не переглядалось.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у день звільнення ОСОБА_1 не були виплачені всі належні суми від підприємства, що є порушенням статті 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Суд встановив, що заборгованість УДП «Укрінтеравтосервіс» перед ОСОБА_1 щодо сплати всіх належних йому сум при звільненні складає 316 070,94 грн, що не заперечується відповідачем.

В цій частині вимог рішення суду першої інстанції відповідач не оскаржував, тому апеляційний суд не переглядав.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 906 422,79 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що встановлений статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

При цьому, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, періоду затримки виплати заборгованості, ймовірний розмір пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та інші обставини.

Ураховуючи очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із встановленим розміром заборгованості, характер заборгованості, дії сторін, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, буде встановлення відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних позивачу сум при звільненні у розмірі 10 % від заявленої позивачем суми заборгованості, що становить 90 642,28 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі УДП «Укрінтеравтосервіс»просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в цій частині вимог залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вказує, що суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц (провадження № 61-25562св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц (провадження № 61-9659св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19), від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19 (провадження № 61-7911св20), від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20 (провадження № 61-2026св21), від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/11237/20 (провадження № 61-8025св21), від 11 жовтня 2021 року у справі № 757/1997/20-ц (провадження № 61-11355св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 296/3306/19 (провадження № 61-7154св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що у Верховному Суді існує стала практика щодо оцінки втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та суд виходить з того, що така оцінка не має на меті встановлення точного їх розміру, а суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Разом з тим апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не обґрунтував розмір такої виплати у сумі 90 642,28 грн, не взяв до уваги та не оцінив такі обставини як розмір та структуру недоплаченої (невиплаченої) суми та істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) виклала правовий висновок, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід застосовувати тримісячний строк звернення до суду.

Апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин визначений законодавством строк звернення до суду та у порушення норм матеріального права не відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Натомість безпідставно зменшив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до 90 642,28 грн, хоча суд першої інстанції зменшив таку виплату до 9 763 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що непроведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 зумовлено економічним та фінансовим становищем підприємства.

Інший учасник судового процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року звільнено УДП «Укрінтеравтосервіс» від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Вишгородського районного суду Київської області.

У серпні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 01 червня 2017 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з УДП «Укрінтеравтосервіс» (а. с. 107).

Наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» від 03 грудня 2018 року № 332-ВК ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки першого заступника генерального директора (а. с. 108).

Наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» від 25 липня 2019 року № 221-ВК ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 липня 2019 року за власним бажанням внаслідок невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (а. с. 10, 115).

Згідно з розрахунком заборгованості УДП «Укрінтеравтосервіс» перед ОСОБА_1 станом на 29 січня 2020 року заборгованість з виплати всіх сум належних йому при звільненні складає 316 070,94 грн, з яких: 97 635,29 грн - заборгованість з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 218 435,65 грн - компенсація невикористаних днів щорічної відпустки та вихідна допомога при звільненні (а. с. 7).

Ухвалою Печерського районного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 757/11477/20-ц заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої працівникові заробітної плати, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з УДП «Укрінтеравтосервіс», повернуто заявнику на підставі частини п`ятої статті 163 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає.

В іншій частині вимог заявник не оскаржував рішення суду першої інстанції ні в апеляційному, ні в касаційному порядках, тому Верховним Судом в цій частині не переглядається.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення й стягуючи з відповідача на користь позивача такий середній заробіток у розмірі 90 642,28 грн, апеляційний суд виходив з того, що така сума компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, є справедливою, пропорційною та такою, що відповідає обставинам цієї справи й критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних позивачу виплат при звільненні, що складає 10 % від заявленого позивачем розміру. Зазначена сума є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з указаними висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (частина перша статті 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду).

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Таким чином, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, стосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу нараховану, але не виплачену, заробітну плату, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу при звільненні у загальному розмірі 316 070,94 грн.

Зазначені обставини не заперечував відповідач та не оскаржував судове рішення суду першої інстанції в цій частині ні в апеляційному, ні в касаційному порядках.

У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Разом з тим, погодившись з висновком про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, апеляційний суд зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який просив стягнути позивач.

Встановлений статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача: заробітної плати, яка була нарахована, але не виплачена, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні, становить 316 070,94 грн, яка утворилась саме з вини відповідача.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 906 422,79 грн.

З урахуванням наведених фактів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, означеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 90 642,28 грн.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що УДП «Укрінтеравтосервіс» погасило заборгованість по сплаті всіх сум при звільненні перед позивачем чи намагалось своєчасно виплатити належні до сплати суми.

При цьому апеляційний суд правильно взяв до уваги, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні 316 070,94 грн, що не може вважатися незначним розміром для працівника.

Таким чином у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції мав достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявленого позивачем до стягнення, та дійшов обґрунтовано висновку про його зменшення до суми у 90 642,28 грн, що є співмірним розміру заявлених позивачем вимог (10 %).

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не здійснив повний розрахунок зі звільненими працівниками у зв`язку з економічним та фінансовим становищем УДП «Укрінтеравтосервіс» не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не є підставою для невиплати працівникові його заробітної плати.

Висновок апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не суперечить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц (провадження № 61-25562св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц (провадження № 61-9659св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19), від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19 (провадження № 61-7911св20), від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20 (провадження № 61-2026св21), від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/11237/20 (провадження № 61-8025св21), від 11 жовтня 2021 року у справі № 757/1997/20-ц (провадження № 61-11355св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 296/3306/19 (провадження № 61-7154св21), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду є помилковими.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що здійснення оцінки розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в розумінні статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не застосував до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тримісячний строк звернення до суду з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс12) наголосила на тому, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу -це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.

Також Велика Палата Верховного суду у цій постанові виснувала, що до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, на звернення працівника із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поширюється загальний строк захисту трудових прав, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Суд першої інстанції установив, що між сторонами існували фактичні трудові відносини у період з 03 грудня 2018 року до 29 липня 2019 року й при звільненні ОСОБА_1 роботодавець повинен був провести з ним повний розрахунок, що не було зроблено й про що не заперечує сам відповідач. В цій частині рішення суду відповідач не оскаржував ні в апеляційному, ні в касаційному порядках.

З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся до суду 17 вересня 2020 року, оскільки повний розрахунок з ним не був проведений.

У зв`язку з тим, що повний розрахунок з позивачем не проведений, тому тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, не пропущений.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до УДП «Укрінтеравтосервіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк