Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №537/6300/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 537/6300/21

провадження № 61-18132св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Крюківського районного суду Полтавської області від 08 липня 2022 року у складі суддіДядечка І. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку.

Позов обґрунтований тим, що з 14 квітня 1985 року він працює помічником машиніста тепловозу цеху експлуатації, з 17 липня 1987 року переведений машиністом тепловозу того ж цеху, з 17 квітня 2013 року переведений слюсарем з ремонту рухового складу 3-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою То-3, а з 16 березня 2017 року переведений слюсарем з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3 у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Кременчук» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

24 листопада 2021 року роботодавець надав йому повідомлення про те, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 01 листопада 2021 року № 2393 до керівництва підрозділу був доведений Перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є обов`язковим. До зазначеного переліку входить АТ «Укрзалізниця», а професією визнано - залізничник, тому дія зазначеного наказу МОЗ України поширюється на всіх співробітників товариства. Наказ МОЗ України є чинним з 09 грудня 2021 року. Тому його повідомлено, що у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 09 грудня 2021 року, його буде відсторонено від роботи на строк до усунення причин, що зумовили це відсторонення, згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Також у разі наявності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 просило надати копію висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (форма № 028-1/о).

AT «Укрзалізниця» -це не професія, а підприємство. В наказі чи розпорядженні його професії, слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3, щодо обов`язкового щеплення від COVID-19 або відсторонення, немає. Роботодавець не надав йому можливість повторно пройти медичний огляд згідно з якого лікарська комісія визначилася б, чи необхідно йому проводити вакцинацію та ревакцинацію за станом здоров`я та у зв`язку із перенесенням захворювання на COVID-19. Тому він змушений був написати на керівника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Кременчук» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» заяву-заперечення.

Профком Вільної профспілки Південної залізниці звернувся з листом до голови правління AT «Укрзалізниця» Камишіна О. М. та Кабінету Міністрів України, в якому намагався обґрунтувати можливі протизаконні дії та пропонував провести в найкоротший термін засідання з представниками усіх профспілок та вирішити це питання в законний спосіб на підставі чинного законодавства, а до вирішення цього питання - діяти згідно зі статтею 60 Конституції України.

Незважаючи на всі зусилля, його як слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3 та профспілки, членом якої він є, намагання провести переговори з представниками роботодавця, неодноразові звернення профкому Вільної профспілки Південної залізниці до Голови правління AT «Укрзалізниця» Камиші О. М. та Кабінету Міністрів України, 10 грудня 2021 року йому надали наказ від 08 грудня 2021 року № 1207/АГ про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати.

Наказ 08 грудня 2021 року № 1207/АГ був виданий на всіх працівників, яких роботодавець побажав відсторонити від роботи у зв`язку з тим, що вони не бажали взяти участь в клінічному експерименті щодо випробування та наслідках нібито профілактичних щеплень від COVID-19.

Роботодавець не надав йому можливості пройти додаткове обстеження та вирішити питання щодо щеплень від COVID-19 чи отримати після медичного огляду медичну довідку форми № 028-О, проте 10 грудня 2021 року надав наказ № 1207/АГ про відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані ним та відповідачем, вказаного зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

У результаті протизаконних дій відповідача він втратив можливість заробляти собі на життя працею, вести установлений спосіб життя, повноцінно харчуватися щоденно, щоб його організм мав можливість захищатися від зараження

на COVID-19. Згідно з розрахункових листів заробітної плати слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду з жовтня 2021 року до листопада 2021 року йому було нараховано 27 405,98 грн. Проте Кабінет Міністрів України встановив щомісячну норму годин: з жовтня 2021 року - 164 год., у листопаді 2021 року - 174 год. Отже, вартість години його праці дорівнює 81,08 грн.

Просив визнати незаконним і скасувати наказ від 08 грудня 2021 року № 1207/АГ про відсторонення його від роботи слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3, зобов`язати відповідача виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення його від виконання посадових обов`язків слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3 з 09 грудня 2021 року до дня поновлення його на роботі з урахуванням, що година його праці становить 81,80 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Крюківського районного суду Полтавської області від 08 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 08 грудня 2021 року № 1207/АГ «Про відсторонення від роботи працівників дільниць ПР-1, ТО-3» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 - слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в розмірі 36 780,87 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши частково позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що відсутні достатні, належні та допустимі докази, що роботодавець при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримався частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, як і не надано доказів, що у позивача взагалі було достатньо часу для проходження такого медичного огляду та отримання щеплення, враховуючи, що позивач про необхідність вакцинування був ознайомлений лише 02 грудня 2021 року. Видавши наказ від 08 грудня 2021 року щодо відсторонення позивача від роботи, роботодавець не забезпечив позивачу можливість пройти медичний огляд, надати підтверджуючі документи, не переконався у відсутності у позивача протипоказань для щеплення та не отримав належних доказів відмови чи ухилення від профілактичного щеплення. Крім того, саме з 09 грудня 2021 відповідач мав законні повноваження розпочати процедуру виконання наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 153, зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 та постанови Кабінету Міністрів України № 1236, із наданням достатнього часу працівникам на його виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Крюківського районного суду Полтавської області від 08 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 205/266/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22.

Суди помилково застосовують до спірних відносин статтю 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкцію про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66) та Календар щеплень, затверджений наказом МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16 вересня 2011 року № 595.

Обов`язковість щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 визначена для окремих працівників, відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Питання відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 регулюються пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Зазначений нормативний акт залишився поза увагою судів, проте ним унормовано відсторонення від роботи осіб, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Аргументи інших учасників справи

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень не врахували або не правильно застосували норми чинного законодавства України не відповідають дійсним обставинам справи.

Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач у касаційній скарзі є подібними, проте в них відрізняються фактичні обставини справи, а також не відповідають критеріям оцінки пропорційності Великої Палати Верховного Суду сформовані в пункті 14.9 постанови від 14грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження №14-82цс22.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14 січня 1985 року ОСОБА_1 працює у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Кременчук» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», а з 16 березня 2017 року працює на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3 (т. 1, а. с. 8-11).

Відповідно до медичної довідки від 26 березня 2021 року № 196 про проходження медичного огляду ОСОБА_1 придатний до роботи за професією за ДК 003:2005 слюсар з ремонту рухомого складу, у тому числі у несприятливих умовах праці. Дата наступного періодичного огляду 26 березня 2022 року (т. 1, а. с. 78).

Згідно з розрахунковими листами ОСОБА_1 слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду за жовтень 2021 року, листопад 2021 року позивач відпрацював 338 год. та загальна сума отриманої заробітної плати становить 27 114,68 грн (т. 1, а. с. 17).

Відповідно до листа від 23 листопада 2021 року за вих. № Ц-3-91/4589-21; Н-9977/32, за підписом члена правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 , директора з управління персоналом та соціальної політики ОСОБА_3 , керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональної філій, філії доведено до відома, що АТ «Укрзалізниця» входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у зв`язку з чим необхідно проінформувати всіх працівників (без винятку) підпорядкових структурних підрозділів про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, можливі місця (пункти) проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID19; правові наслідки у разі відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення. Термін здійснення ознайомлення не пізніше 18 листопада 2021 року (т. 1, а. с. 70-71).

24 листопада 2021 року директор регіональної філії «Південна залізниця» ОСОБА_4 видав розпорядження № Н-40/3374, яким керівників виробничих та структурних підрозділів регіональної філії зобов`язано до 29 листопада 2021 року забезпечити ознайомлення всіх працівників підпорядкованих підрозділів з нормативно правовими актами стосовно обов`язкового щеплення та можливих наслідків у разі відмови або ухилення відповідно листа-ознайомлення (т. 1, а. с. 72).

24 листопада 2021 року позивач на ім`я начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Кременчук» регіональної філії «Південної залізниці» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_5 надано заяву-заперечення, в якій зазначено, що з неофіційних джерел, надійшла інформація, що він працює на стратегічному об`єкті, а його професія згідно з наказом МОЗ України та постановою Кабінету Міністрів України підлягає обов`язковому експерименту вакцинуванню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2. У разі виконання постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, зі змінами, від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких відлягають обов`язковим профілактичним щепленням» буде порушено його право на працю, передбачене статтею 43 Конституції України, а також право на заробітну плату, яка є складовою права на працю відповідно до цієї статті. Просив забезпечити йому безкоштовне проходження ПЛР-тестування кожні 72 години або в разі відсутності відповідного фінансування на підприємстві по відшкодуванню ПЛР-тестування, просив перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити йому простій не з вини працівника, згідно з чинним законодавством України, про що видати відповідний наказ (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до витягу з протоколу від 07 грудня 2021 року № Ц-56/138 засідання правління АТ «Укрзалізниця», в АТ «Укрзалізниця» підвищено з 01 грудня 2021 розмір годинних тарифних ставок, окладів, посадових окладів на 10 відсотків працівникам, місячні тарифи ставки, оклади, посадові оклади яких станом на 30 листопада 2021 року менше 30 000,00 грн, відповідно до спільного рішення про співпрацю та взаєморозуміння між АТ «Укрзалізниця» та Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 30 березня 2021 року (т. 1, а. с. 42).

Згідно з витягом з протоколу від 21 грудня 2021 року № Ц-56/146 засідання правління АТ «Укрзалізниця» затвердило Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» (т. 1, а. с. 43).

Відповідно до відповіді на запит про надання інформації від 10 листопада 2021 року № 1395 Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 15 листопада 2011 року № 12335.2/988.13./21/31/21/37.1 повідомлено голову профспілки «Українська незалежна фундація працівників», що станом на 15 листопада 2021 року жодною дозою щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не вакцинувалось 18 працівників секретаріату, що складає близько 6 відсотків від фактичної чисельності працюючих. Жоден працівник секретаріату від роботи не відсторонений (т. 1, а. с. 15).

Згідно з листом від 01 грудня 2021 року № 145 голова профспілкового комітету Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук Лашко С. С. звернувся до голови правління АТ «Укрзалізниця» Камишіна О. М. з пропозицією знайти можливість і час, зібрати керівників усіх діючих профспілок на залізниці та спільними зусиллями, під спільну відповідальність розробити план дій з вирішення питання щодо застосування пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096), оскільки вказана постанова не підлягає правозастосуванню та суперечить Конституції України (т. 1, а. с. 13-14).

02 грудня 2021 року ОСОБА_1 був проінформований про зміст пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2» з додатком, наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням з додатком, наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (у частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»), та останньому доведено до відома про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та його відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення його від роботи з 09 грудня 2021 року (т. 1, а. с. 74-75).

03 грудня 2021 року та 09 грудня 2021 року Головне управління Держпраці України у Харківській області, як територіальний орган Держпраці, повноваження якого поширюється на Харківську області, надало роз`яснення, що відсторонення від роботи працівників через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від короновірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненадання відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірними та відповідає вимогам чинного законодавства про працю, що підтверджується листами від 03 грудня 2021 року та 09 грудня 2021 року (т. 1, а. с. 76, 77).

Наказом від 08 грудня 2021 року № 1207/АГ «Про відсторонення від роботи працівників дільниць ПР-1, ТО-3», працівників дільниць: поточного ремонту тепловізорів за програмою ПР-1 та технічного обслуговування тепловізорів за програмою ТО-3 виробничого підрозділу «Локомотивне депо Кременчук» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», зокрема ОСОБА_1 , слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду, з 09 грудня 2021 року відсторонено від роботи, як особу, що відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не надав медичних документів про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 або електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення. За час відсторонення оплату праці здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» (т. 1, а. с. 11).

Наказом від 01 березня 2022 року № 231/АГ «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи», у зв`язку із зупиненням дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні, із 01 березня 2022 року допущено до роботи працівників відсторонених від роботи, зокрема ОСОБА_1 слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду (т. 1, а. с. 162-163).

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних - лише закони; в інших - в обсяг поняття «законодавство» включаються закони та інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про МОЗ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкцією № 66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 66 подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Верховний Суд зауважує, що норми Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню

на COVID-19. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.

Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

У цій справі суди з`ясували, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, вказала, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми (кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) чи продукцією для споживання населення, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження.

У справі, яка переглядається, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує його право на працю.

Суди встановили, що наказом від 08 грудня 2021 року № 1207/АГ ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року. Підставою для видання наказу вказано лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Відсторонивши позивача від роботи, АТ «Укрзалізниця»не обґрунтувало і не надало доказів того, що обіймаючи посаду слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця» тощо.

Верховний Суд зазначає також таке.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження

№ 14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що відсутні достатні, належні та допустимі докази, що роботодавець при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримався частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, як і не надано доказів, що у позивача взагалі було достатньо часу для проходження такого медичного огляду та отримання щеплення, враховуючи, що позивач про необхідність вакцинування був ознайомлений лише 02 грудня 2021 року. Видавши наказ від 08 грудня 2021 року щодо відсторонення позивача від роботи, роботодавець не забезпечив позивачу можливість пройти медичний огляд, надати підтверджуючі документи, не переконався у відсутності у позивача протипоказань для щеплення та не отримав належних доказів відмови чи ухилення від профілактичного щеплення. Крім того, саме з 09 грудня 2021 відповідач мав законні повноваження розпочати процедуру виконання наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 153, зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 та постанови Кабінету Міністрів України № 1236, із наданням достатнього часу працівникам на його виконання.

Зазначені обставини не були спростовані відповідачем.

Відповідач не надав суду доказів того, що обмежувальний захід, у вигляді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи. Отже, відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, тому оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Верховний Суд враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи слюсарем з ремонту рухомого складу 5-го розряду дільниці технічного обслуговування тепловозів за програмою ТО-3, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що відповідач протиправно виніс наказ від 08 грудня 2021 року № 1207/АГ, оскільки наказ МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, яким було розширено перелік професій які підлягали обов`язковому щепленню, набрав чинності лише з 09 грудня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Наказ про відсторонення позивача від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664), пункту 41-6 Постанови № 1236.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши обставини справи, суди дійшли висновку, що відповідач не надав суду доказів, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи сприяв досягненню заявленої державними органам мети - запобігання зараженню вірусом інших працівників товариства. Відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, а отже оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Верховний Суд із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується, оскільки застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

З урахуванням викладеного роботодавець прийняв незаконне рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

Щодо вимоги з виплати заробітної плати за час незаконного відсторонення

Відповідно до частини другої статті 46 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець і власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19, від 01 березня 2023 року у справі № 159/22/22, провадження

№ 61-5700св22).

У разі, якщо відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не було правомірним, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові визначені законодавством виплати.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.

Оскільки у справі, що переглядається, відповідач неправомірно відсторонив позивача від роботи, суди дійшли правильного висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, прийняті з дотриманням вимог закону, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 205/266/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 537/1718/22, у яких вирішувалося питання щодо відсторонення працівника від роботи у зв`язку із ненаданням працівником документа, який підтверджує вакцинацію проти

COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до щеплень, Верховний Суд відхиляє, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо застосування норм матеріального і процесуального права не суперечать висновкам, викладеним у вказаних вище постановах суду касаційної інстанції, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, встановлених у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду Полтавської області від 08 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська