Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.11.2019 року у справі №263/16176/18

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 263/16176/18

провадження № 61-20181св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Донецької області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,

треті особи: Маріупольська місцева прокуратура № 1, Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу прокуратури Донецької області на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 року в складі судді Музики О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Биліни Т. І., Мироненко І. П., Баркова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області та просив стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду у розмірі 251 243,37 грн та 10 000 грн за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування позову зазначав, що 03 лютого 2011 року його затримано у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України. Того ж дня прокуратурою Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області порушено кримінальну справу № 2011-017-01-0106 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України.

Постановою старшого слідчого прокуратури Жовтневого району м. Маріуполя від 11 лютого 2011 року йому пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України. 12 лютого 2011 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час проведення досудового розслідування у кримінальній справі слідчим прокуратури 24 лютого 2011 року винесено постанову у порядку статті 147 КПК України (у редакції 1960 року) про відсторонення його від посади на період проведення досудового розслідування та судового розгляду.

11 березня 2011 року кримінальну справу направлено з обвинувальним актом до Жовтневого районного суду м. Маріуполя для розгляду по суті. Ухвалою суду від 21 березня 2012 року було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд. 31 травня 2012 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя ухвалив обвинувальний вирок, яким визнав його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 368 КК України, та призначив покарання у вигляді 6 місяців арешту із забороною обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 1 рік. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд - залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2012 року обвинувальний вирок відносно нього скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі. Вироком Жовтневого районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 11 липня 2013 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 6 місяців арешту із забороною обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на 1 рік. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 березня 2014 року обвинувальний вирок скасований, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін. Постановою Жовтневого районного суду м.

Маріуполя від 28 жовтня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням позивача повернуто прокурору Жовтневого району м. Маріуполя на додаткове розслідування у зв'язку з неправильністю досудового слідства. Запобіжний захід - підписку про невиїзд - залишено без змін.

Кримінальна справа за підслідністю була направлена з прокуратури до Жовтневого РВ ММУ для проведення додаткового розслідування. 21 листопада 2014 року матеріали указаної кримінальної справи за правилами розділу ХІ перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050770004631 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України.

Під час проведення додаткового розслідування рішення про закриття кримінального провадження № 12014050770004631 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України приймалося двічі. Перша постанова про закриття кримінального провадження слідчого СВ Жовтневого РВ ММУ Кононихіної Ф. О. від 09 січня 2014 року скасована 10 лютого 2015 року прокурором Жовтневого району м. Маріуполя, матеріали кримінального провадження № 12014050770004631 направлені до Жовтневого РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області для продовження проведення досудового розслідування.

08 лютого 2016 року слідчим СВ Жовтневого РВ ММУ Тарасенко І. Л. вдруге прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12014050770004631 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, про що винесено постанову.

Таким чином, як зазначає позивач, він був незаконно затриманий, притягнутий до кримінальної відповідальності, взятий під варту, відсторонений від посади, підданий судовому розгляду, двічі незаконно визнаний винним та безпідставно засуджений вироками Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

З 03 лютого 2011 року він перебував під арештом в ізоляторі тимчасового тримання, а у подальшому під вартою у слідчому ізоляторі по 21 березня 2012 року, тобто 14 місяців 15 днів. Під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд він перебував з 21 березня 2012 року до дня закриття кримінального провадження органом досудового розслідування, тобто до 08 лютого 2016 року.

Загальна кількість місяців перебування під слідством та судом складає 60 місяців 5 днів.

Після закриття кримінального провадження він залишився відстороненим від посади протягом одного року, і увесь цей період посадові особи прокуратури Донецької області у порушення вимог КПК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не зважаючи на численні скарги, в передбачений законом строк не вирішили питання поновлення його трудових прав, зокрема не була скасована постанова про відсторонення від посади, у зв'язку з чим такою бездіяльністю йому заподіяно моральні страждання.

Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому завдано моральної шкоди, оскільки його нормальні життєві зв'язки порушені, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він є державним службовцем, працював державним виконавцем, чутки про його арешт одразу розповсюдилися по усіх службах державної виконавчої служби. Після зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд він був відсторонений від посади, у зв'язку з чим залишився без постійного заробітку та засобів до існування.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 251 243,37 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду, завдану бездіяльністю службовою особою органу державної влади у розмірі 10 000 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 протягом 60 місяців та 6 днів перебував як під вартою, так і під підпискою про невиїзд, двічі щодо нього ухвалювалися обвинувальні вироки, які скасовувалися судом апеляційної інстанції, та лише 08 лютого 2016 року кримінальне провадження щодо нього закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Оскільки незаконні дії відповідачів завдали моральні втрати позивачу, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, змусили його докладати додаткові зусилля для організації свого життя, з урахуванням установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи, наявні правові підстави для стягнення на користь позивача 251 243,37 грн на підставі статті 1176 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, заподіяної внаслідок бездіяльності службових осіб органів досудового розслідування, суди виходили з того, що право позивача на працю відновлено лише через 11 місяців після закриття кримінального провадження, тому з урахуванням тривалого порушення його права на працю, докладання значних зусиль для можливості відновлення цього права, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, визначений позивачем розмір моральної шкоди у достатній мірі відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних і душевних страждань, ступеню тривалості бездіяльності слідчого.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року прокуратура Донецької області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення з Державного бюджету України на його користь 10 000 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю службової особи органу державної влади та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди вважали доведеним факт спричинення позивачу моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю службової особи органу державної влади в частині невиконання своїх службових обов'язків щодо поновлення трудових прав позивача шляхом несвоєчасного скасування постанови про відсторонення від займаної посади. Проте обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння посадових осіб відповідача, наявність причинного зв'язку між ними та вина заподіювача шкоди.

Позивач не надав рішення суду або відповідне рішення посадових осіб про визнання протиправною бездіяльності слідчого чи прокурора щодо несвоєчасного винесення постанови про припинення відсторонення позивача від займаної посади, відтак не довів протиправність діянь відповідача.

ОСОБА_3 не обґрунтував розрахунок моральної шкоди, не довів причинний зв'язок між діями відповідача та заявленими ним наслідками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м.

Маріуполя Донецької області.

16 грудня 2019 року справа № 263/16176/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Межі касаційного перегляду

Судові рішення в частині задоволення вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 251
243,37 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою старшого слідчого прокуратури Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області Хая Д. В. від 03 лютого 2011 року порушено відносно ОСОБА_1 кримінальну справу за фактом отримання хабара, поєднаного з його вимаганням від ОСОБА_4 у розмірі 4 000 грн, діючого в інтересах ОСОБА_5, тобто за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України.

Наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 24 лютого 2011 року № 199 ОСОБА_1, державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, відсторонено від виконання повноважень за посадою з 24 лютого 2011 року на період проведення досудового слідства та судового слідства на підставі постанови про відсторонення обвинуваченого від посади від 24 лютого 2011 року.

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним та призначено покарання за частиною 1 статті 368 КК України у виді 6 місяців арешту з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконання організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік, міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2012 року вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним та призначено йому покарання за частиною 1 статті 368 КК України у виді 6 місяців арешту з позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 березня 2014 року вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2013 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною 2 статті 368 КК України повернуто прокурору Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області для проведення додаткового розслідування у зв'язку з неправильністю досудового слідства.

Постановою слідчого СВ Жовтневого ВП Маріупольського ВП ГУНП в Донецькій області Тарасенко І. Л. кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050770004631 від 21 листопада 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

Постановою слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Донецькій області Шафорост О. О. від 30 січня 2017 року поновлено на посаді та допущено до роботи державного виконавця Жовтневого відділу ДВС м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Закір'янова О. В., відстороненого від посади 24 лютого 2011 року.

Вказана постанова направлена ОСОБА_1 30 січня 2017 року.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 02 лютого 2017 року № 146/1 визнано таким, що приступив до виконання повноважень за посадою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.

Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Закір'янова О. В. з 09 лютого 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю службової особи органу державної влади, ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок тривалої бездіяльності слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Донецькій області в частині невиконання своїх службових обов'язків щодо поновлення його трудових прав одночасно із винесенням постанови про закриття кримінального провадження шляхом скасування постанови про відсторонення від посади йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає відшкодуванню на підставі статті 1174 ЦК України.

Задовольняючи позов в цій частині, суди виходили з того, що поновлення на посаді ОСОБА_2 після винесення постанови про закриття кримінального провадження відбулося з перевищенням строків, передбачених статтею 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94- ВР), що є доказом наявності протиправної бездіяльності службової особи СВ Центрального ВП ГУНП у Донецькій області.

Оскільки право позивача на працю відновлене лише через 11 місяців після закриття кримінального провадження, з урахуванням дій, які він вчинив для відновлення свого порушеного права, враховуючи реальний характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, у зв'язку з тривалим порушенням його права на працю, заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди у достатній мірі відповідає характеру правопорушення, ступеню тривалості бездіяльності слідчого.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №266/94-ВР громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суди встановили, що ОСОБА_1 неодноразово звертався зі скаргами до слідчого, прокурора та суду щодо відновлення його трудових прав. Та обставина, що поновлення позивача на посаді відбулося з перевищенням строків передбачених статтею 6 Закону № 266/94-ВР, свідчить про наявність протиправної бездіяльності службової особи органу державної влади.

Встановивши, що право позивача на працю відновлене лише через 11 місяців після закриття кримінального провадження, враховуючи реальний характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв'язку з тривалим порушенням його права на працю, докладанням значних зусиль для можливості відновлення цього права, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження його престижу, репутації, суди дійшли правильних висновків про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю службової особи органу державної влади.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокуратури Донецької області залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю службової особи органу державної влади в розмірі 10 000 грн, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю.

Тітов