Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.01.2021 року у справі №760/5958/20
Постанова КЦС ВП від 27.01.2022 року у справі №760/5958/20

Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 760/5958/20

провадження № 61-314св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович,

заінтересована особа - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кулікової С.

В., Желепи О. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва зі скаргою на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В., заінтересована особа - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").

Скаргу мотивовано тим, що на підставі виконавчого листа № 646/15238/15-ц, виданого 30 січня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В. 20 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження № 61346247 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором від 06 серпня 2008 року № 2606/0808/55/009 станом на 05 листопада 2015 року у сумі 191 265,62 грн.

02 березня 2020 року через засоби поштового зв'язку вона отримала винесені приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кравцем В. В. постанову від 20 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 61346247 та постанову від 21 лютого 2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності.

Вказувала на те, що усупереч вимогам статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець відкрив виконавче провадження, не врахувавши, що виконавчий документ був пред'явлений до примусового виконання з порушенням строків пред'явлення його до виконання.

Заявник вважала, що проведення виконавчих дій не відповідає Закону України "Про виконавче провадження", а постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В. від 20 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №61346247 та від 21 лютого 2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності підлягають скасуванню.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В. та скасувати постанову від 20 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 61346247 з примусового виконання виконавчого листа № 646/15238/15-ц, виданого 30 січня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва, та постанову від 21 лютого 2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що скарга є необґрунтованою, доводи скаржника про наявність порушень вимог закону під час здійснення виконавчого провадження не знайшли свого підтвердження, дії приватного виконавця в ході проведення виконавчих дій є правомірними та відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

Встановивши, що виконавчий документ № 646/15238/15-ц, виданий 30 січня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва, містить відмітку про повернення виконавчого документа стягувачу, датовану 19 серпня 2018 року, виконавчий лист повторно пред'явлений стягувачем для примусового виконання приватному виконавцю 20 лютого 2020 року, тобто в межах трирічного строку відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", суди дійшли висновків про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення скарги.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили і не оцінили належним чином та в повному обсязі матеріали справи, не прийняли до розгляду докази скаржника та клопотання щодо витребування документів, які мають значення для правильного розгляду справи. Суди не врахували, що на момент винесення приватним виконавцем постанови від 20 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження сплив трирічний строк пред'явлення виконавчого листа № 646/15238/15-ц до виконання, тому проведення виконавчих дій приватним виконавцем є незаконним. Суди проігнорували ту обставину, що виконавче провадження було завершено на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Матеріали справи не містять копії заяви стягувача про повернення виконавчого листа без виконання.

Суди не застосували до спірних правовідносин положення частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої стягувач міг повторно пред'явити виконавчий лист до виконання у період з 08 грудня 2016 року до 08 грудня 2019 року.

Також, на переконання заявника, суди неправильно застосували положення статті 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Суди не розглянули справу в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо арешту єдиного соціального житла ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишено без руху у зв'язку з необхідністю сплати судового збору.

Заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано із Солом'янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/5958/20, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року у справі № 646/15238/15-ц (провадження №2/760/3571/16) стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 06 серпня 2008 року № 2606/0808/55/009 станом на 05 листопада 2015 року на загальну суму 191 265,62 грн.

30 січня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 646/15238/15-ц про стягнення солідарно з боржників ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором від 06 серпня 2008 року № 2606/0808/55/009 станом на 05 листопада 2015 року на загальну суму 191 265,62 грн.

Встановлено, що виконавчий лист Солом'янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року № 646/15238/15-ц на звороті містить відмітку приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Пишного А. В. про повернення виконавчого документа стягувачу 19 серпня 2018 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа стягувачу).

Вказані обставини підтверджені даними Інформації про виконавче провадження № 56404263, наданої до суду.

З матеріалів виконавчого провадження № 6134624, які містяться в матеріалах справи, суди встановили, що 20 лютого 2020 року за вх. № 217 приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кравцю В. В. представником АТ "Альфа-Банк" пред'явлено до виконання виконавчий лист, виданий 30 січня 2017 року Солом'янським районним судом міста Києва у справі № 646/15238/15-ц.

На підставі заяви представника стягувача АТ "Альфа-Банк" приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. 20 лютого 2020 року винесено постанови:

- про відкриття виконавчого провадження ВП № 61346247 щодо примусового виконання виконавчого листа № 646/15238/15-ц;

- про опис та арешт майна (коштів) боржника;

- про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 61346247 від 21 лютого 2020 року, якою призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ТОВ "Оціночна компанія ВВК", та доручено провести оцінку майна боржника ОСОБА_1, описаного відповідно до постанови, зобов'язано надати висновок, звіт щодо ринкової вартості майна протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент набрання законної сили судовим рішенням у справі № 646/15238/15-ц, видачі відповідного виконавчого листа (30 січня 2017 року) та пред'явлення його до виконання врегульовані ~law24~.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law26~) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у ~law27~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law28~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law29~, а також рішеннями, які відповідно до ~law30~ підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ~law31~ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Конституцією України, порушено їхні права

чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 431 ЦПК України виконавчий лист

є виконавчим документом.

Незаконність постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В. від 20 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №61346247 та від 21 лютого 2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_1 пов'язує з тим, що виконавчий документ був пред'явлений до примусового виконання з порушенням визначених законом строків пред'явлення його до виконання.

Судами попередніх інстанцій установлено, що виконавчий лист Солом'янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року № 646/15238/15-ц неодноразово пред'являвся до виконання. 19 серпня 2018 року указаний виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку поданням стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа.

Відповідно до ~law33~ виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу

у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п'ята статті 12 Закону 1404-VIII).

~law34~ містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Так, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до ~law35~ заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене ~law36~, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (~law39~).

Із системного аналізу указаних норм чинного Закону України "Про виконавче провадження" можна зробити висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново

з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі № 910/18165/13, від 11 червня 2019 року в справі № 804/2721/15, від 07 лютого 2020 року в справі № 2018/6-343/11, а також в ухвалі Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року в справі № 336/1023/20.

Ураховуючи, що виконавчий лист № 646/15238/15-ц було повернуто стягувачу 19 серпня 2018 року, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що повторно пред'явивши виконавчий лист 20 лютого 2020 року, стягувач

не пропустив строк пред'явлення його до виконання.

Встановивши, що виконавчий лист було повторно пред'явлено до виконання протягом трьох років після його повернення стягувачу, що відповідає вимогам ~law41~, та приватний виконавець при прийнятті його до виконання діяв у межах повноважень і у спосіб, що передбачені законом, законним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що повернення виконавчого листа відбулось саме у зв'язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа, а тому трирічний строк пред'явлення виконавчого листа до виконання необхідно обраховувати не з моменту його повернення, а з моменту його пред'явлення до виконання, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ~law42~ повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ~law43~.

У ~law44~ передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Наведені положення закону визначають момент, з якого встановлюється строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, у двох визначених законом випадках.

Разом з тим зазначеною нормою не виключається та не обмежується переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, ухвалах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 913/518/13-г та від

02 грудня 2020 року у справі № 913/869/14, а також постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 541/1213/14-ц та від 11 листопада 2021 року у справі № 2-5827/2010.

Зазначений підхід під час розгляду подібних справ свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах та безпідставність доводів касаційної скарги щодо необхідності обрахування строку пред'явлення виконавчого листа до виконання у зв'язку з поверненням його стягувачу на підставі його заяви саме з моменту видачі виконавчого листа.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що обчислення строку для повторного подання на виконання виконавчого документа на підставі ~law45~ не можна застосовувати до випадків повернення виконавчого документа на підставі заяви стягувача, зводяться до особистого тлумачення заявником законодавства України та вказують про небажання заявника виконувати рішення суду, яке набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19) зроблено висновок про те, що розгляд процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень

у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) є виконанням судових рішень, як заключного етапу у процесі реалізації захисту цивільних прав.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правовідносини з виконання судових рішень є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не розглянули справу в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо арешту єдиного соціального житла скаржника, є необгрунтованими, оскільки таких вимог ОСОБА_1 не заявляла.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили докази у їх сукупності, врахували усі обставини справи та дійшли обґрунтованих висновків, що приватний виконавець при прийнятті виконавчого листа № 646/15238/15-ц до виконання діяв у спосіб та в порядку, які передбачені чинним законодавством.

Ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець