Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2020 року у справі №587/1186/18

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 587/1186/18

провадження № 61-15605св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2020 року в складі судді Степаненка О. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Хвостика С.

Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначала, що з 02 липня 1998 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 24 березня 1998 року рішенням 13 сесії 22 скликання Стецьківської сільської ради ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1. В 2005 році на вказаній земельній ділянці побудовано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.

Домоволодіння із земельною ділянкою загальною площею 0,12 га за вказаною вище адресою за ОСОБА_2 не зареєстроване, тому воно є об'єктом незавершеного будівництва.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право позивача на частину спільно набутого майна подружжя (об'єкта незавершеного будівництва, збудованого під час шлюбу), яке належить їй на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу між сторонами, було порушено відповідачем, який не оформив в установленому порядку право власності на нього, тому ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 466/6705/14-ц.

Крім того, заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Суди не врахували його доводи про те, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, тому не може бути предметом поділу між подружжям.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Сумського районного суду Сумської області.

01 грудня 2020 року справа № 587/1186/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 липня 1998 року сторони по справі зареєстрували шлюб.

24 березня 1998 року на підставі рішення 13 сесії 22 скликання Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області ОСОБА_2 була передана безкоштовно у приватну власність земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,12 га, з яких: для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель площею - 0,06 га, та для ведення особистого підсобного господарства площею - 0,06 га.

09 листопада 1998 року Стецьківською сільською радою Сумського району на ім'я ОСОБА_2 виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-СМ № 002449 на земельну ділянку площею 0.12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Стецьківської сільської ради, АДРЕСА_1, зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за № 277.

За час спільного сумісного проживання подружжя у 2005 році на вказаній земельній ділянці сторонами було побудовано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який не введений в експлуатацію і право власності на нього не оформлене.

На ім'я ОСОБА_2 видано технічний паспорт на вказаний житловий будинок, який складається з: двох поверхів, житлового будинку, гаражу, кухні-сараю, навісу, вбиральні та погреба, всього по I-му поверху загальна площа приміщень 62,0 кв. м, житлова - 27,2 кв. м, підсобна площа 34,8 кв. м, площа приміщень, не включена в загальну 7,3 кв. м; по II-му поверху загальна площа приміщень 42,1 кв. м, житлова - 25,4 кв. м, підсобна площа 16,7 кв. м; всього по житловому будинку літ. "А-2" загальна площа приміщень 104,1 кв. м, житлова - 52,6 кв. м, підсобна площа 51,5 кв. м, площа приміщень, не включена в загальну 7,3 кв. м.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, відсутні.

З довідки КП "Ініціатива" Кровненської сільської ради № 339-1-06/18 від 06 червня 2018 року вбачається, що відповідно до інформації, яка знаходиться в інвентаризаційній справі № А 000060725 Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради станом на 29 грудня 2012 року, підтвердити право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, можливості немає у зв'язку з відсутністю державної реєстрації.

Відповідно до листа ДАБІ у Сумській області від 20 травня 2019 року, об'єкти будівництва по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 307/3957/14-ц вказано, що: "самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13).

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проєкта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина 2 статті 376 ЦК України)".

Враховуючи наведене, встановлену судами обставину, що об'єкт будівництва на АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірного нерухомого майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2020 року та постанова Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2, скасуванням оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2020 року і постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у праві спільної сумісної власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю.

Тітов