Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 752/1297/17

провадження № 61-16553св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року в складі судді Шкірай М. І. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 січня 2018 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Прокопчук Н. О., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання майнової поруки за договором іпотеки припиненою.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею і банком укладено іпотечний договір від 20 червня 2007 року з метою зобов`язання забезпечення виконання ОСОБА_2 умов договору про надання відновлюваної кредитної лінії від 20 червня 2007 року. Позивач вважає заначений іпотечний договір недійсним, оскільки відповідач до 21 вересня 2009 року не мав дозволу на здійснення валютних операцій, в тому числі на кредитування в іноземній валюті.

Вказувала, що умови кредитного договору, які передбачають погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у доларах США, є несправедливими, оскільки всі ризики щодо знецінення національної валюти України банк покладає виключно на позичальника, що є порушенням частини третьої статті 13 ЦК України та підставою недійсності правочину.

Крім того, зазначала, що починаючи з 2009 року ОСОБА_2 (позичальник) припинив виконувати свої зобов`язання щодо повернення позичених коштів, що дає підстави вважати поруку припиненою.

З огляду на викладене позивач просила визнати майнову поруку за договором іпотеки № 02-10/2132, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В. 20 червня 2007 року, припиненою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 січня 2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстав для визнання майнової поруки за договором іпотеки припиненою немає, а посилання позивача на підстави для визнання правочину недійсним, у тому числі на несправедливість умов основного договору, на забезпечення виконання якого укладено оспорюваний іпотечний договір, а також на відсутність у відповідача письмових дозволів на здійснення валютних операцій, виходять за межі предмета спору.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 559 ЦК України.

Позивач зазначає, що у відповідача на час укладення договору, з якого виникло основне зобов`язання, що забезпечене іпотекою, та до 21 вересня 2009 року дозволу на здійснення валютних операцій, зокрема на кредитування в іноземній валюті, не було.

Крім того, на думку позивача, умови кредитного договору, які передбачають погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у доларах США, є несправедливими.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні та у червні 2019 року на адресу суду від представників ПАТ «Укрсоцбанк» надійшли відзив на касаційну скаргу та пояснення по суті касаційної скарги. У вказаному відзиві та поясненнях представники відповідача зазначили про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що 20 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 02-10/2132, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В., згідно з умовами якого ОСОБА_1 є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 як позичальника за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 20 червня 2007 року № 10-29/3637.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного іпотечного договору у якості забезпечення виконання позичальником всіх зобов`язань за основним зобов`язанням іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 322248601:01:005:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

26 лютого 2008 року та 19 березня 2008 року між позивачем і відповідачем укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до іпотечного договору від 20 червня 2007 року, за умовами яких збільшено заставну вартість предмета іпотеки, а також збільшено максимальний ліміт заборгованості за основним зобов`язанням.

Кінцевим терміном погашення кредиту за основним зобов`язанням визначено 19 червня 2022 року. Банк не змінював строку виконання основного зобов`язання за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 20 червня 2007 року.

Позивач не надала суду доказів на підтвердження факту визнання недійсним договору про надання відновлюваної кредитної лінії від 20 червня 2007 року як основного зобов`язання чи припинення основного зобов`язання.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майно, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Пунктом 6.3 іпотечного договору, укладеного 20 червня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов`язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 не зазначила жодної з обставин, з наявністю яких Закон України «Про іпотеку» пов`язує припинення іпотеки.

Встановивши, що основне зобов`язання, з метою забезпечення виконання якого ОСОБА_1 виступила майновим поручителем, не припинено, а строк дії іпотечного договору, який діє до припинення основного зобов`язання, не закінчився, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення майнової поруки за договором іпотеки.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На відносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України і спеціальним законом.

Згідно із статтею 575 ЦК України іпотека визначена окремим видом застави. Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки як її окремого виду також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

Оскільки підстави припинення іпотеки як окремого виду забезпечення виконання зобов`язання безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання незалежно від ступеня їх подібності за суттю відносин чи в найменуванні сторін.

Положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів за їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1534цс15 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1474цс16 вказано, що «відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки».

Враховуючи, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються спеціальним Законом України «Про іпотеку» та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов`язань, на них не поширюються норми, які регулюють поруку, а саме статті 553 - 559 ЦК України, тому доводи касаційної скарги про припинення майнової поруки за договором іпотеки у зв`язку з несплатою позичальником ( ОСОБА_2 ) чергових платежів починаючи з 2007 року на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання майнової поруки за договором іпотеки припиненою, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що обставини, на які посилається позивач на обґрунтування своїх вимог, зокрема несправедливість умов основного договору, на забезпечення виконання якого укладено оспорюваний іпотечний договір, відсутність у відповідача письмових дозволів на здійснення валютних операцій, не мають правового значення у цій справі, тобто є неприйнятними.

Інші доводи касаційної скарги також зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками судів щодо їх оцінки.

Суд касаційної інстанції згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржені судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель