Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
справа № 647/1427/17
провадження № 61-40617св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Червономаяцька сільська рада Бериславського району Херсонської області, орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Пузанової Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Червономаяцька сільська рада Бериславського району Херсонської області, орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили права користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , де зареєстровані відповідачі, проте ніколи не проживали у цьому будинку. Їх реєстрація створює перешкоди у здійсненні права власності, унеможливлює його продаж та створює додаткові витрати на оплату послуг із водовідведення за кількістю зареєстрованих осіб, а також унеможливлює отримання субсидії на оплату комунальних послуг.
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом.
Зустрічний позов обґрунтовувала тим, що вона вселилась у належний ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок за її згодою та зареєстрована у ньому тривалий час. Зберігала право проживання у ньому на час свого навчання та зберігає таке право і зараз, оскільки власник житла чинила перешкоди у користуванні житлом, влаштовувала сварки і не давала можливість користуватися приміщеннями загального користування. Також зазначала, що вона працює в м. Херсоні, має на утриманні малолітню дочку, житлом не забезпечена, а тому не може бути виселена із будинку.
Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Кириленко М. О. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили права користування житловим приміщення, задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 права користуватися житловим будинком АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, яким бажає розпорядитись, а ОСОБА_2 та її малолітня дочка ОСОБА_3 , 2016 року народження, за відсутності перешкод зі сторони власника будинку понад рік не проживають без поважних причин за місцем реєстрації, що є достатньою підставою для позбавлення їх права користування житловим приміщенням у будинку та відмови у задоволенні зустрічного прозову ОСОБА_2 про вселення.
Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили права користування житловим приміщення, відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом задоволено. Вселено ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_3 у житловий будинок АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3 , 2016 року народження, не проживають у будинку за місцем реєстрації понад рік через поважні причини, та, враховуючи відсутність іншого постійного місця проживання, відповідач не може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку позивача на підставі частини другої статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Забороняючи з липня 2016 року ОСОБА_2 користуватися приміщеннями житлового будинку та чинивши перешкоди її вселенню із малолітньою дитиною, ОСОБА_1 порушувала право відповідача на користування житлом на рівні із власником будинку, яке передбачене статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду від 05 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги довідку сільської ради про наявність житла у відповідача, відповідач не підтвердила обставини, що вона працює, оскільки вона знаходиться у відпустці та не проживає за місцем реєстрації, жодних родинних стосунків між сторонами у справі немає.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук І. М. у справі та витребувано її матеріали.
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 є онукою позивача та вселилась у житловий будинок на постійне проживання та зареєстрована із 07 липня 2009 року за згодою власника, як член його сім`ї.
07 червня 2016 року за згодою власника та за її сприяння у будинку зареєстрована малолітня дочка відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на час виникнення спору та розгляду справи у суді, сторонами визнано той факт, що ОСОБА_2 тимчасово проживає у будинку сестри - ОСОБА_6 в с. Ударник Бериславського району Херсонської області та іншого постійного місця проживання, крім будинку за місцем реєстрації, не має.
У матеріалах справи наявна довідка Червономаяцької сільської ради від 10 липня 2017 року про наявність у ОСОБА_2 нерухомого майна у АДРЕСА_2 , проте вона не є належним підтвердженням того факту, що відповідач має інше місце проживання, оскільки орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями ведення обліку та реєстрації речових прав на об`єкти нерухомості, тоді як у Єдиному державному реєстрі прав власності немає відомостей про наявність вказаного речового права за ОСОБА_2 .
Орган опіки та піклування Бериславської РДА надав висновок щодо предмета спору, де зазначено, що ОСОБА_2 тимчасово не проживає у спірному будинку з поважних причин через відсутність умов для виховання і розвитку дитини, а тому визнано недоцільним позбавлення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням у будинку за місцем реєстрації.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 379, частини першої статті 383 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною четвертою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів), або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно зі статтею 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
З матеріалів цивільної справи та пояснень відповідача ОСОБА_2 вбачається, що у 2009 році, за згодою власника та як член її сім`ї вселилась у житловий будинок на постійне проживання, а 07 червня 2016 року також за згодою власника у будинку зареєстрована малолітня дочка відповідача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стаття 405 ЦК України передбачає, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Ураховуючи викладене, правильним висновком є те, що для вселення відповідача у спірний житловий будинок правовою підставою є саме факт того, що ОСОБА_2 є онука ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про непідтвердження матеріалами справи факту родинних відносин є непогодження з фактично встановленими обставинами справи, а тому не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 62 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Крім того, задоволення вказаних вимог призведе до порушення права відповідачів на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 496/2533/16-ц, ухвалений у подібних за змістом правовідносинах.
За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків апеляційного суду обставинам справи.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщовідсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний