Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 310/4921/17

провадження № 61-7016св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Бердянського районного нотаріального округу Коновалова Олена Вадимівна, Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Зоря», ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 серпня

2018 року в складі судді Прінь І. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Крилової О. В.,

Бєлки В. Ю., Волчанова І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Бердянського районного нотаріального округу Коновалова О. В., Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Зоря» (ПСП «Агрофірма «Зоря»), ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у справі № 2-388/2010 визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. «А» на

АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 як особи, права якої порушені вказаним рішенням, скасовано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у справі № 2-388/2010, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Разом з тим, ОСОБА_2 25 листопада 2015 року відчужив спірну будівлю на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 .

Вказував, що спірний договір купівлі-продажу був укладений з порушенням норм законодавства, в зв`язку з чим має бути визнаний недійсним.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 09 серпня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі на

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений

25 листопада 2015 року приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Коноваловою О. В.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на спірне нежитлове приміщення ОСОБА_2 набув на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, тому не мав права відчужувати спірне майно, право власності на частину якого оспорює позивач. Разом з тим, позивач як заінтересована особа має право на оскарження вказаного вище договору купівлі-продажу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що посилання на обставини, встановлені у рішенні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказане рішення скасоване рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою та не дослідили подані відповідачами та третіми особами докази, тому судові рішення ґрунтуються на припущеннях.

ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу прибав майнові сертифікати на спірну будівлю, тому мав право розпоряджатися цим майном. При цьому у матеріалах справи відсутні докази, що сторони спірного правочину порушили норми матеріального права, що є підставою для визнання його недійсним.

Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 став добросовісним власником нерухомого майна, провів реконструкцію цієї будівлі, внаслідок чого збільшилася її вартість.

Суди дійшли помилкових висновків, що нерухоме майно вибуло з власності ПСП «Агрофірма «Зоря» поза його волею. Наявність зареєстрованого права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нежитлову будівлю на

АДРЕСА_1 свідчить про безпідставність знаходження нежитлової будівлі на балансі

ПСП «Агрофірма «Зоря».

Зміст договору купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчиняли спірний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їхнє волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, сторони правочину в момент його вчинення додержувалися вимог чинності правочину, які встановлені частинами першою-третьою та шостою

статті 203 ЦК України.

Крім того, ОСОБА_1 не має право оскаржувати договір-купівлі продажу, оскільки його права цим правочином не порушені.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому наявні підстави для задоволення касаційної скарги.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

09 січня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у справі № 2-388/2010 визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. «А» на

АДРЕСА_1 в рахунок майнового сертифікату КСП «Заря». Зобов`язано Комунальне підприємство «Бердянське районне бюро технічної інвентаризації» здійснити реєстрацію права власності на будівлю за ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року скасовано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у справі № 2-388/2010.

Суди також встановили, що 25 листопада 2015 року ОСОБА_2 як власник спірної будівлі на підставі вищезазначеного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області Коноваловою О. В.

На підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , право власності на спірну будівлю перейшло до останнього, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником майнового сертифікату серії

І -ЗПБ/Д № 000005 від 18 серпня 2015 року на суму 68 892,05 грн на пайовий фонд КСП «Зоря» с. Луначарське Бердянського району Запорізької області.

Після отримання майнового сертифікату позивач звернувся до комісії з вирішення майнових питань колишніх членів КСП «Зоря» щодо виділення в натурі його майнового паю та отримав відповідь, що вільне майно КСП «Зоря» для виділу в натурі відсутнє.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, стороною якого він не є.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він не є стороною оспорюваного правочину, але є заінтересованою особою, оскільки він має майновий сертифікат від 18 серпня 2015 року, але майна КСП «Зоря», яке підлягало виділенню в натурі на його майновий сертифікат на суму

68 892,05 грн, не залишилося, оскільки іншим володільцям майнових сертифікатів, у тому числі ОСОБА_2 , було виділено в натурі майно, вартість якого перевищує вартість, визначену в майновому сертифікаті.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що спірний правочин порушує права та інтереси позивача, тому він як заінтересована особа наділений нормами ЦК України правом оспорювати вищевказаний договір.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Як встановлено вище, рішенням Апеляційного суду Запорізької області

від 27 квітня 2017 року скасовано рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у справі № 2-388/2010.

За таких обставин, відпала правова підстава, відповідно до якої

ОСОБА_2 набув право власності на нежитлову будівлю літ. «А» на

АДРЕСА_1 в рахунок майнового сертифікату КСП «Заря», отже він не мав права її відчужувати.

Оскільки договір купівлі-продажу нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 вчинено

ОСОБА_2 на підставі судового рішення, яке скасовано судом вищої інстанції, тобто він не мав права відчужувати це майно ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 25 листопада 2015 року, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, відповідно, висновки судів про задоволення позову є правильними та узгоджуються з встановленими судами обставинами та зібраними у справі доказами.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 як власник спірного нерухомого майна мав право ним розпоряджатися, оскільки такі висновки спростовані рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року у справі № 2-388/2010, яке набрало законної сили.

Не можуть бути підставою для скасування судових рішень у цій справі доводи касаційної скарги про порушення прав ОСОБА_3 , який провів реконструкцію нерухомого майна, внаслідок чого збільшилася його вартість, внаслідок скасування спірного договору, оскільки він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про застосування юридичних наслідків, пов`язаних з недійсністю вищевказаного правочину.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не має право оскаржувати договір-купівлі продажу, оскільки цим правочином порушені його права та інтереси, тому він мав право звернутися до суду з позовом у цій справі, що узгоджується з нормами статей 215, 216 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 серпня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко