Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.04.2025 року у справі №932/6999/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 932/6999/21

провадження № 61-7546св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Друга дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2022 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П.,Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про зняття арештів з нерухомого майна.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (далі - ТОВ «ФК «Паріс»)звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про зняття арештів з нерухомого майна.

Позов мотивовано тим, що 06 березня 2008 року ФОП ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Демарк» уклали кредитний договір № 9-056. 10 квітня 2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором був укладений іпотечний договір № 9-056/4, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору предметом іпотеки є домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 600 кв. м та складається з житлового будинку загальною площею 271 кв. м.

07 травня 2019 року ТОВ «ФК «Паріс» та ПАТ «Банк «Демарк» уклали договір про відступлення прав вимоги № 9-056, відповідно до умов якого правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Банк «Демарк» стало ТОВ «ФК «Паріс», яке набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 9-056 та договором іпотеки від 10 квітня 2008 року № 9-056/4.

Після переходу прав та обов`язків в зобов`язанні, яке виникло на підставі кредитного та іпотечного договорів, ТОВ «ФК «Паріс» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки і 09 червня 2021 року набуло право власності на спірне домоволодіння. Отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 червня 2021 року, ТОВ «ФК «Паріс» стало відомо, що відносно вказаного нерухомого майна зареєстровані обтяження № 42429298 та № 42429216. Наявні обтяження позбавляють його права вільно розпоряджатися цим майном.

Позивач просив суд:

- зняти арешт з домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 271 кв. м, який було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13 серпня 2012 року № 31535292, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 42429298, дата державної реєстрації: 16 серпня 2012 року;

- зняти заборону з домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 271 кв. м, яку було накладено на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2008 року, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав: 42429216, дата державної реєстрації: 17 липня 2008 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 31 березня 2022 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року залишив без змін, позов задовольнив частково.

Зняв арешт з домоволодіння, загальною площею 271 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: реєстраційний номер обтяження 42429298, дата державної реєстрації 16 серпня 2012 року, підстава обтяження постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13 серпня 2012 року № 31535292.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Паріс» понесені судові витрати по справі - сплачений судовий збір у сумі 2 270,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українивід 21 червня 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», однак арешт з домоволодіння не знято. Оскільки виконавче провадження не здійснюється, потреба в арешті відсутня, а його наявність обмежує право власності позивача. Тому, позов ТОВ «ФК «Паріс» у частині зняття арешту з домоволодіння, накладеного постановою державного виконавця від 13 серпня 2012 року № 31535292 (номер обтяження 42429298, дата реєстрації 16 серпня 2012 року) підлягає задоволенню.

Позовна вимога про зняття заборони, яка була накладена на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2008 року (номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав: 42429216, дата державної реєстрації 17 липня 2008 року) задоволенню не підлягає, оскільки позивач не надав суду доказів того, що відпала потреба в забезпеченні позову або змінились обставини, які стали підставою для забезпечення позову та відбулося повне виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2008 року у справі, в межах якої ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2008 року був накладений арешт на домоволодіння.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Паріс», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти у вказаній частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

14 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 28 квітня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 28 квітня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2019 року у справі № 337/800/19, від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11, від 14 грудня 2022 року у справі № 362/2317/21.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ТОВ «ФК «Паріс» є власником зазначеного майна, а тому наявне забезпечення позову перешкоджає вільному розпорядженню належним йому майном.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 06 березня 2008 року ВАТ «Банк «Демарк», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Демарк», та ФОП ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 9-056, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 4 030 000,00 грн, строком до 05 березня 2010 року зі сплатою 21 % річних (а. с. 10-13).

В забезпечення виконання грошових зобов`язань за зазначеним кредитним договором був укладений іпотечний договір від 10 квітня 2008 року № 9-056/4, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. та зареєстрований за номером 1751.

Предметом іпотеки є домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 600 кв. м (надана згідно з рішенням виконкому Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 16 грудня 2005 року № 1246, крім того самовільно зайнято землі площею 246 кв. м) та складається: літ. А-2 житловий будинок, ракушняк, житловою площею 101,2 кв. м, загальною площею 271 кв. м; 1-3 - огорожі, споруди.

Згідно із пунктом 5.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення щодо предмета іпотеки та його реалізацію, зокрема, якщо у момент настання строку виконання боржником зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту, та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором (а. с. 14-18).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2008 року у справі № 2-2651/08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми за договором позики накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 (а. с. 30).

07 травня 2019 року ПАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «ФК «Паріс» уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, згідно якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку первісного кредитора до позичальників/іпотекодавців/заставодавців/поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами застави та договорами іпотеки з відповідними змінами та доповненнями до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеному цим договором (а. с. 19-21).

Згідно із актом прийому-передачі документів до договору № 9-056 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 07 травня 2019 року, банк передав, а новий кредитор прийняв, зокрема, кредитний договір від 06 березня 2008 року № 9-056, який укладений між ПАТ «Банк «Демарк» та ФОП ОСОБА_1 (а. с. 24, 25).

08 травня 2019 року ПАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «ФК «Паріс» уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за іпотечним договором від 10 квітня 2008 року № 9-056/4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В. Ю. за реєстровим № 1556, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 9-056, який укладений між первісним іпотекодержателем та ФОП ОСОБА_1 (а. с. 26-29).

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 червня 2021 року № 261173312, власником домоволодіння АДРЕСА_1 є ТОВ «ФК «Паріс». Щодо цього домоволодіння наявні записи про обтяження, реєстраційний номер обтяження: 42429298 від 16 серпня 2012 року на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 серпня 2012 року та реєстраційний номер обтяження: 42429216 від 17 липня 2008 року на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2008 року (а. с. 35-37).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21 червня 2017 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», проте питання про зняття арешту з домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вирішено не було.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 серпня 2021 року у справі № 2-2651/08 у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Паріс» про скасування арешту домоволодіння АДРЕСА_1 було відмовлено з посиланням на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2008 року у справі № 2-2651/08 позовні вимоги позивача задоволені, однак у суду відсутні будь-які докази про виконання вказаного рішення, як і докази того, що відпала потреба в забезпеченні позову або змінились обставини, які стали підставою для забезпечення позову (а. с. 33, 34).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволеної позовної вимоги про зняття арешту із спірного домоволодіння, накладеного постановою державного виконавця, тому Верховний Суд в касаційному порядку не переглядає справу в цій частині. Предметом касаційного перегляду є оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про зняття заборони на нерухоме майно, накладеної на виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, вказував про порушення його прав як власника нерухомого майна.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із абзацом першим пункту 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 зазначено, що: «суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арештуна майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право особи підлягає захисту шляхом зобов'язання ДВС зняти арешт з майна боржника».

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 362/2317/21 вказано, що: «оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених норм права випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки».

З матеріалів справи відомо, що Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 08 липня 2008 року наклав арешт на домоволодіння, яке належало іпотекодавцю ОСОБА_1 (а. с. 30). На підставі вказаної ухвали суду відбулася державна реєстрація відповідного обтяження - заборони на нерухоме майно (а. с. 36).

Ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2008 року на цей час є чинною, проте цим судовим рішенням було накладено арешт на майно, що належало на той час відповідачеві ОСОБА_1 .

Наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження не позбавила іпотекодержателя можливості звернути стягнення на предмет іпотеки та зареєструвати за особою право власності на спірне домоволодіння. Проте, наявність запису про обтяження спірного домоволодіння створює перешкоду у здійсненні ТОВ «ФК «Паріс» правомочностей власника, зокрема права розпорядження належним йому майном.

Такі обставини свідчать про порушення прав позивача, гарантованих статтею 41 Конституції України, статтями 317 319 ЦК України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.

У зв`язку з цим, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зняття заборони на нерухоме майно з ухваленням нового рішення про задоволення цієї вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового рішення у відповідній частині.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зняття заборони на нерухоме майно скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Зняти заборону на нерухоме майно з домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 271 кв. м, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 42429216, дата державної реєстрації: 17 липня 2008 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. ГрушицькийСудді І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк