Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2019 року у справі №686/21009/18

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 686/21009/18

провадження № 61-3239св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

третя особа - Спільний представницький орган профспілкових організацій Вагонної дільниці станції "Київ-пасажирський",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2018 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "УЗ") та просила визнати незаконним укладення з нею строкового трудового договору (контракту); визнати перебування ОСОБА_1 із ПАТ "УЗ" у безстрокових трудових відносинах; визнати незаконним та скасувати наказ від 22 серпня 2018 року № 1653/ос про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона у ПАТ "УЗ"; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовувала позов тим, що 17 грудня 2014 року між нею та відповідачем переукладено контракт з провідником № 1059 із встановленням строку його дії до 22 серпня 2018 року у зв'язку із закінченням строку дії попереднього контракту. ОСОБА_1 13 серпня 2018 року направила на адресу відповідача прохання продовжити дію зазначеного контракту, а 21 серпня 2018 року повідомила про перебування на лікуванні. Проте, 23 серпня 2018 року їй вручено наказ № 1653/ос про звільнення.

Зазначає, що у Переліку категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764 (далі - Перелік), посада провідника не передбачена, а отже укладення з позивачем контракту на визначений строк є таким, що не відповідає вимогам закону. Крім того, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. У зв'язку з незаконним звільненням вважає, що її необхідно поновити на зазначеній посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. У зв'язку із закінченням строку дії контракту звільнення позивача з роботи є правомірним, а тому відсутні підстави для визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що за умовами контракту він діяв до 22 серпня 2018 року і припинявся після закінчення строку його дії. Відповідно до Переліку посада провідника пасажирського вагона входить до переліку категорії посад робітників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Посилання заявника на порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 40 КЗпП України є необґрунтованим, оскільки заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, втім звільнення позивача відбулося у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Також суди не врахували, що позивача звільнено у період її тимчасової непрацездатності, чим порушено вимоги трудового законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law36~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law37~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 грудня 2014 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" через відокремлений підрозділ Вагонна дільниця станції "Київ-пасажирський" та ОСОБА_1 укладено контракт № 1059, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнята на роботу у вагонну дільницю (депо) на посаду провідника пасажирських вагонів.

Умовами контракту передбачено, що контракт діє з 17 грудня 2014 року до 22 серпня 2018 року і припиняється після закінчення строку його дії

(пункти 1,17 (а), 22).

З 20 серпня 2018 року до 29 серпня 2018 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності, серії АДО №284963, виданим Хмельницькою міською поліклінікою № 2.

Наказом ПАТ "УЗ" від 22 серпня 2018 року № 1653/ос ОСОБА_1 звільнена 22 серпня 2018 року з роботи за закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

(частина 3 статті 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну "законодавство") контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами. Термін "законодавство", що вживається у частині 3 статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про залізничний транспорт" трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України, іншими актами законодавства України про працю.

Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764 затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, серед яких зазначено посаду провідника пасажирського вагона.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до Переліку посада провідника пасажирського вагона відноситься до посад працівників, із яким укладається трудовий договір у формі контракту.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства трудовий договір укладається на невизначений строк, тобто є безстроковим, однак в окремих випадках КЗпП України передбачено строковий трудовий договір, який відповідно до частини 2 статті 23 КЗпП укладається лише у випадках, коли трудові відносини з врахуванням характеру посадових обов'язків, умов їх виконання, чи в інших передбачених законодавчими актами випадках, неможливо встановити на невизначений строк.

Водночас у контракті як особливій формі трудового договору за угодою сторін встановлюються строк його чинності, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору (частина 3 статті 21 КЗпП України).

Метою укладання контракту є максимальне використання індивідуальних здібностей працівника, надання додаткових стимулів для максимальної віддачі, підвищення взаємної відповідальності його сторін тощо.

Відповідно до встановлених обставин позивач працювала за контрактом від 17 грудня 2014 року протягом чотирьох років. Будь-яких заперечень або зауважень під час його укладення позивач не заявляла. Зазначений контракт протягом строку його дії у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

З огляду на наведене Верховний Суд не може погодитися із доводами касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки із позивачем мав би бути укладений безстроковий трудовий договір.

Щодо доводів заявника про звільнення з роботи у період тимчасової непрацездатності Верховний Суд врахував таке.

Звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України, тобто через нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини 3 статті 40 КЗпП України).

04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р (ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення частини 3 статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п'ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Як зазначив Конституційний Суд України, істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Таким чином, контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується. Проте наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьої статті 40 Кодексу, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що звільнення позивача з роботи під час тимчасової непрацездатності внаслідок закінчення строку дії контракту не відповідають наведеному Рішенню Конституційного Суду України.

Водночас, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 провадження № 14-670 цс 19, Верховний Суд вважає, що оскільки позивач звільнена відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, і суди встановили факт закінчення строку дії контракту, тому відсутні підстави для її поновлення на роботі.

Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини 3 статті 40 КЗпП України, у цьому випадку необхідно усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 30 серпня 2018 року (аналогічний підхід застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 8 липня 2020 року у справі № 752/11686/18,від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18).

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення судів підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За приписами частин 1 , 3 статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити дату звільненняОСОБА_1 з посади провідника пасажирського вагона у Публічному акціонерному товаристві "Українська залізниця" відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, з 22 серпня 2018 року на 30 серпня 2018 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко