Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2022 року у справі №465/6963/20

Постанова

Іменем України

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 465/6963/20

провадження № 61-6695св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрзалізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 жовтня 2021 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ № 1904/ос від 18 вересня 2020 року про звільнення його з посади провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»);

- поновити його на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця»;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його неправомірно було звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Від запропонованих змін істотних умов праці не відмовлявся, підстав для зміни істотних умов праці не було, реальні зміни в організації виробництва і праці не відбулись, тому оскаржуваний наказ слід визнати протиправним і скасувати, а його поновити на займаній посаді.

Також вважає, що оскільки його було звільнено протиправно з відповідача слід стягнути середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Франківський районний суд міста Львова рішенням від 26 жовтня 2021 року визнав протиправним та скасував наказ № 1904/ос від 18 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 - провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».

Поновив ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».

Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2020 року до 26 жовтня 2021 року в розмірі 163 888,16 грн (сума визначена із врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку за один місяць в розмірі 12 653,13 грн (сума визначена із врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору) допустив до негайного виконання.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що утворення Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки та ліквідація Департаменту економічної та інформаційної безпеки відповідає вимогам законодавства щодо зміни в організації виробництва і праці як передумови для законної і обґрунтованої зміни істотних умов праці позивача.

Відповідачем також не доведено, що утворення Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки та ліквідація Департаменту економічної та інформаційної безпеки спричинило необхідність у зміні істотних умов праці позивача.

Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Відповідачем не надано доказів, які б обґрунтовували правомірність повідомлення позивача про зміну істотних умов праці, тому відповідачем було порушено гарантоване Конституцією України право та звільнено позивача без правової підстави.

Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Львівський апеляційний суд постановою від 16 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задовольнив частково.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 жовтня 2021 року змінив шляхом викладення абзаців 2, 3, 4 резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» з 23 вересня 2020 року.

Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2020 року до 26 жовтня 2021 року в розмірі 163 888,16 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку за один місяць в розмірі 12 653,13 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, допустити до негайного виконання».

В решті рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності та штату працівників, що випливає з наявних у справі рішення правління товариства, змін до штатного розпису, повідомлення про наступне вивільнення позивача у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав, при цьому, був ліквідований підрозділ, в якому він працював. Відповідач мав можливість здійснити переведення позивача на іншу роботу, від якої позивач не відмовився, про що свідчить його лист, адресований роботодавцю.

Враховуючи наведене, місцевий суд зробив обґрунтований висновок, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства, а отже, наказ про його звільнення є незаконним, і такий підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній роботі. При цьому відповідач, як роботодавець, звільняючи ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, не пов`язував таке із скороченням штату, зокрема його посади, на підставі пункту 1 частини першою статті 40 КЗпП України і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення, тобто відсутня згода іншої сторони трудових відносин на звільнення за цією підставою.

Поновлюючи позивача на займаній посаді, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із незаконності звільнення працівника, однак в резолютивній частині рішення не зазначив з якої дати його слід поновити, що може мати своїм наслідком ускладнення виконання судового рішення у цій частині, оскільки поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним, а не з дати винесення судом відповідного рішення.

Відтак резолютивну частину рішення в цій частині вирішення позовних вимог слід доповнити датою з якої позивач підлягає поновленню на роботі - 23 вересня 2020 року.

Також місцевий суд помилково вказав у резолютивній частині рішення, що стягнуті за цим рішенням середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за один місяць є сумами, визначеними із врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а тому абзаци 3 та 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у новій редакції, вказавши, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за один місяць, з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків і зборів.

Зважаючи на те, що при вирішенні інших позовних вимог, у тому числі і вимоги про поновлення на роботі районний суд правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, оскаржуване рішення в решті апеляційний суд залишив без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від АТ «Укрзалізниця» у липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що зміни в організації виробництва і праці, а саме - ліквідація Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» призвела до зміни істотних умов праці працівників зазначеного департаменту, тому підстави для зміни істотних умов праці, передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України були наявні - це зміна в організації виробництва і праці.

Законодавством не визначено, які саме зміни в організації виробництва і праці можна вважати такими, за яких може бути змінено істотні умови праці.

Посилання апеляційного на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19, є помилковими, оскільки обставини у зазначеній справі не є тотожними з обставинами, які є предметом розгляду у цій справі.

З часу вручення позивачу повідомлення від 15 липня 2020 року № ЦПК-212 до часу його звільнення позивач не повідомляв товариство про свою згоду на продовження роботи в нових умовах праці, тому наказ про звільнення було видано правомірно з додержанням норм КЗпП України.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що посада, яку обіймав позивач була виключена зі штатного розпису АТ «Укрзалізниця».

Висновки судів і застосування частин третьої, четвертої статті 32, пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Галайського О. В. у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що підстав для звільнення ОСОБА_1 не було, оскільки позивач не відмовлявся від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Позивачем було надано згоду на продовження роботи у АТ «Укрзалізниця» шляхом надсилання листа-згоди в межах двомісячного строку.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суди дали належну оцінку. Відповідачем не вказано в чому полягає неправильне застосування судами положень статті 32 та пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Франківського районного суду міста Львова.

Справа № 465/6963/20 надійшла до Верховного Суду 12 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та займав посаду провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки AT «Укрзалізниця».

Згідно з протоколом № Ц-45\43 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 травня 2020 року голова та члени правління погодили ліквідацію Департаменту економічної та інформаційної безпеки та утворення Апарата директора з економічної та інформаційної безпеки. Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики доручено вжити заходів щодо забезпечення переведення та вивільнення працівників Департаменту економічної та інформаційної безпеки та утворення Апарата директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» згідно з вимогами законодавства (пункт 121., підпункт 12.3.3.1 пункту 12.3.3 протоколу).

З копії витягу з протоколу позачергового засідання наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 27 травня 2020 року № А-12\69 судами встановлено, що наглядовою радою було прийнято рішення про ліквідацію Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».

Позивачу 21 липня 2020 року було надано повідомлення № 211 від 15 липня 2020 року про ліквідацію Департаменту економічної та інформаційної безпеки AT «Укрзалізниця» та скорочення займаної ним посади та повідомлення № 212 від 15 липня 2020 року про зміну істотних умов праці, а саме - іншого посадового окладу та режиму неповного робочого часу.

Позивач з вищезазначеними повідомленнями ознайомився 21 липня 2020 року, про що свідчить його особистий підпис, відмітка «ознайомлений» та зазначення відповідної дати.

Згідно з листами направленими ОСОБА_1 голові правління АТ «Укрзалізниця» та директору з управління персоналом та соціальної політики позивач погодився на переведення на посаду головного фахівця відділу фінансово-економічної безпеки та перевірки персоналу Львівського регіонального управління Апарату економічної та інформаційної безпеки AT «Укрзалізниця»

Наказом № 1904/ос від 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки AT «Укрзалізниця» з 23 вересня 2020 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи в істотних умовах праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

З наказом про звільнення позивач ознайомився 01 жовтня 2020 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частинами третьою, четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Отже, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо).

Крім того, звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не є звільненням працівника за його ініціативою, або звільненням працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена наявністю певних обставин та відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору за змінених умов праці. Тобто, підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Тобто, єдиною підставою для можливого майбутнього рішення роботодавця про звільнення працівника мав бути юридичний факт, про те, що з певного періоду часу відбуватимуться зміни істотних умов праці, а працівник відмовляється виконувати роботу котру зможе йому забезпечити роботодавець.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 відмовився від продовження роботи при встановленому іншому посадовому окладі та в режимі неповного робочого часу.

Рішення про припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України приймається роботодавцем, за наявності юридичного факту. Тобто саме відповідач, мав переконатися в тому, що позивач відмовляється від виконання роботи, при умовах праці, що можуть бути ним забезпечені в подальшому.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Жодних дій спрямованих на отримання волевиявлення позивача відповідач не вживав.

Також відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що утворення Апарата директора з економічної та інформаційної безпеки та ліквідація Департаменту економічної та інформаційної безпеки відповідає вимогам законодавства щодо зміни в організації виробництва і праці як передумови для законної і обґрунтованої зміни істотних умов праці позивача, та не доведено утворення Апарата директора з економічної та інформаційної безпеки та ліквідація Департаменту економічної та інформаційної безпеки спричинило необхідність у зміні істотних умов праці позивача.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною лише в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справа № 582/1001/15-ц).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц зроблено висновок, що …[звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням, однак позивач у визначений законом двомісячний термін не відмовлявся від роботи в нових умовах праці].

Зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15).

Положення статті 32 КЗпП України встановлюють, що зміна істотних умов праці передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - розмір оплати праці, тривалість робочого часу, режим роботи тощо.

Як встановлено судами позивача повідомляли про ліквідацію Департаменту економічної та інформаційної безпеки AT «Українська залізниця», скорочення займаної ним посади та запропонували посаду стрільця 3 розряду стрілецької команди № 68 1-ї групи виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Львівська залізниця».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Отже, стороною відповідача не надано доказів, які б обґрунтовували правомірність повідомлення позивача про зміну істотних умов праці.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20), від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21) та від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19 (провадження № 61-19081св21).

Також апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що резолютивну частину рішення в частині вирішення позовних вимог в цій частині слід доповнити датою з якої позивач підлягає поновленню на роботі - 23 вересня 2020 року, оскільки суд першої інстанції, поновлюючи позивача на займаній посаді, помилково не зазначив у резолютивній частині рішення з якої дати його слід поновити, що може мати своїм наслідком ускладнення виконання судового рішення у цій частині, оскільки поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним, а не з дати винесення судом відповідного рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 вказано, що …[суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу].

З огляду на викладене правильним є висновок апеляційного суду про помилковість зазначення місцевим судом в резолютивній частині рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за один місяць, оскільки вказані виплати є сумами, визначеними із врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору, тому підлягають стягненню з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків і зборів.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

У постанові від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що … [суди обґрунтовано дійшли висновку, що у ПАТ «Укрзалізниця» дійсно відбулася реорганізація внутрішньої структури товариства шляхом ліквідації департаменту інформаційної безпеки та утворення департаменту безпеки. На посаду начальника управління інформаційної безпеки департаменту безпеки ПАТ «Укрзалізниця», яку можна було запропонувати позивачу на підставі наказу від 07 квітня 2016 року № 598/ос переведено головного фахівця відділу запобігання корупційним правопорушенням управління запобігання економічним та корупційним правопорушенням на залізничному транспорті ПАТ «Укрзалізниця». Наявність інших вакантних посад, які можна було запропонувати позивачу, суди не встановили. Тому твердження позивача, що йому не запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, зокрема начальника управління інформаційної безпеки департаменту безпеки ПАТ «Укрзалізниця», є безпідставними].

Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц виклав висновок про те, що …[позивач не була переведена на посаду керівника відділення № 2, відповідна посада їй відповідачем не пропонувалася. Тому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивача безпідставно звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України в зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Отже, у АТ «Сбербанк Росії» не було правових підстав для звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, встановлено інші фактичні обставини, тому суд касаційної інстанції також не враховує її під час перегляду цієї справи.

Доводи заявника у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389, не навів належного обґрунтування щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Касаційна скарга не містить доводів щодо правильності обрахунку середнього заробітку, тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права в означеній частині.

Інші доводи заявникастосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 жовтня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров