Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №524/9209/13

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 524/9209/13-ц

провадження № 61-27088св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Абрамова П. С., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 1 518 100,00 грн.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 листопада 2013 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 518 100,00 грн, здійснено розподіл судових витрат.

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, шляхом передачі їй у власність квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; вантажного автомобіля MAN 18.280 TGM, державний номер НОМЕР_1.

Вимоги заяви обґрунтовувались тим, що рішення Автозаводського районного суду м.

Кременчука від 12 листопада 2013 року відповідачем не виконується. Відповідач володіє рухомим та нерухомим майном, право власності на яке можна перевести на користь іншої особи - позивача, стягувача, в рахунок виконання судового рішення.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач не заперечував щодо задоволення заяви про заміну способу і порядку виконання судового рішення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 07 серпня 2014 року заяву задоволено, передано у власність ОСОБА_1 майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; вантажний автомобіль MAN 18.280 TGM, державний номер НОМЕР_1.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що рішення суду відповідачем не виконано, кошти або інші цінності у боржника відсутні, а тому відповідно до статей 217, 373 ЦПК України заява про заміну способу і порядку виконання судового рішення підлягає задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

(далі - ПАТ "УкрСиббанк") задоволено частково, ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 07 серпня 2014 року скасовано у частині вирішення питання про передачу у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3. Постановлено нову ухвалу, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вимоги про передачу їй у власність квартири АДРЕСА_3 в порядку зміни способу виконання заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 листопада 2013 року. В іншій частині ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 07 серпня 2014 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, ухвалюючи рішення про передачу у власність ОСОБА_1 квартири, що належала ОСОБА_2, суд першої інстанції фактично змінив суть рішення суду, яке набрало законної сили, а також спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, що є недопустимим. Також суд першої інстанції всупереч статті 9 Закону України "Про іпотеку" за відсутності згоди ПАТ "УкрСиббанк" як іпотекодержателя своїм рішенням здійснив відчуження предмету іпотеки: квартиру АДРЕСА_3, іншій особі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у серпні 2017 року звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційними скаргами, в яких просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимоги щодо передачі їй у власність квартири АДРЕСА_3 в порядку зміни способу виконання судового рішення, ухвалу суду першої інстанції просили залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги обґрунтовувались тим, що ПАТ "УкрСиббанк" не є стороною правочину, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та не є стороною у цій цивільній справі. Заявники вважають, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування доказів щодо неодноразового повідомлення ПАТ "УкрСиббанк" про можливість звернення стягнення на іпотечне майно. Ухвалою суду першої інстанції не вирішувались права та обов'язки ПАТ "УкрСиббанк", а тому відсутні підстави для апеляційного оскарження зазначеного судового рішення. Апеляційна скарга ПАТ "УкрСиббанк" прийнята судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, без засвідченої судом першої інстанції копії оскаржуваної ухвали, в апеляційні скарзі не зазначено усіх осіб, які беруть участь у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2017 року на касаційну скаргу ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому ОСОБА_2 підтримав касаційну скаргу у повному обсязі.

У жовтні 2017 року на касаційну скаргу ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому ОСОБА_1 підтримала касаційну скаргу у повному обсязі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкриті касаційні провадження у справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

За змістом правил частини 1 та 3 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 листопада 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 518 100,00 грн.

14 січня 2014 року Автозаводським районним судом м. Кременчука виданий виконавчий лист, 28 січня 2014 року Автозаводським районним відділом державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 518 100,00 грн.

ОСОБА_2 на праві власності належать: квартира АДРЕСА_3; нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; вантажний автомобіль MAN 18.280 TGM, державний номер НОМЕР_1.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

За змістом статті 14 ЦПК України після набрання рішенням законної сили воно є обов'язковим до виконання на всій території України, а державна виконавча служба як єдиний орган примусового виконання зобов'язана вжити всіх необхідних заходів для його виконання.

У частині 1 статті 36 Закону України "Про виконавче провадження"

(в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, далі-Закон України "Про виконавче провадження") зазначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Аналогічна норма міститься і в статті 373 ЦПК України.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 24 листопада 2006 року № 11083986000 передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 79,20 кв. м.

Також 28 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 24 листопада 2006 року № 11084181000 передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 79,20 кв. м.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, далі-Закон України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, далі-Закон України "Про виконавче провадження".

За частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

За своєю правовою природою, інститут іпотеки передбачає пріоритетне право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна.

Підпунктами 2.3.4 укладених договорів іпотеки передбачено без попередньої письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати наступної іпотеки майна, дій, пов'язаних зі зміною права власності на предмет іпотеки, а також дій, пов'язаних з передачею вказаного майна третім особам, у тому числі права користування.

Відповідно до пункту 1.7 та підпункту 2.1.7 договорів іпотеки у разі укладання договору іпотеки без попереднього погодження з іпотекодержателем або укладання договору оренди, позички, лізингу, найму, або іншого, подібного договору, що передбачає користування предметом іпотеки, майновими правами на нього чи його відчуження, якщо в таких договорах не зазначено, що ці договори втрачають чинність у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а у разі звернення стягнення на предмет іпотеки, з моменту вчинення виконавчого напису чи пред'явлення позову, у день укладання зазначеного договору іпотекодержатель отримує право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеку, зокрема на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, щодо нерухомого майна, квартири АДРЕСА_3 передбачені обмеження відповідно до договорів іпотеки, чинних на час розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення, що судом апеляційної інстанції вірно враховано під час скасування ухвали суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, ухвалюючи рішення про передачу у власність ОСОБА_1 квартири, що належала ОСОБА_2, суд першої інстанції фактично змінив суть рішення суду, яке набрало законної сили, а також спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, що є недопустимим.

Задовольняючи заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду шляхом передачі у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3, яка є предметом іпотеки з метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 за кредитними договорами від 24 листопада 2006 року № 11083986000 та від 24 листопада 2006 року № 11084181000, суд першої інстанції фактично змінив рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спосіб, на який змінено виконання рішення суду щодо квартири АДРЕСА_3, відповідає способу захисту порушеного права, який був предметом розгляду у цивільній справі, та про наявність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).

Висновки за наслідком розгляду касаційних скарг

Верховний Суд врахував, що доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко