Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.11.2020 року у справі №128/1878/20

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 128/1878/20

провадження № 61-15844св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Ірина Анатоліївна, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., ОСОБА_3, про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачу - ОСОБА_1 було відомо про наявність у неї грошової заборгованості перед позивачем на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року, ухваленого у цивільній справі № 206/5333/2012, проте, з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань, вона здійснила відчуження належного їй нерухомого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 0520655900:02:004:0052, які розташовані по АДРЕСА_1, шляхом укладення з ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу. Тому, посилаючись на вимоги статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказані договори мають бути визнані судом недійсними.

Разом з позовною заявою ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" подало до суду заяву про забезпечення позову, мотивовану тим, що на спірному майні відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження, отже, існує реальна потреба в застосуванні заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке майно, оскільки ОСОБА_4, без жодних перешкод, може відчужити його третій особі до ухвалення рішення по суті заявлених вимог, що унеможливить реальне виконання судового рішення у цій справі, призведе до порушення прав та інтересів позивача і завдасть останньому значних матеріальних збитків у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рахунок спірного нерухомого майна.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року у задоволенні заяви ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість невиконання майбутнього судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення. Крім того, у відповідача ОСОБА_4, на нерухоме майно якої позивач просить накласти арешт, відсутні будь-які зобов'язання перед ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль".

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року скасовано. Накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 0520655900:02:004:0052, які розташовані по АДРЕСА_1, та належать на праві власності ОСОБА_4.

Апеляційний суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, зазначив, що, оскільки позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки, які на підставі цих договорів на праві власності належать ОСОБА_4, тому обрання такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на вказане майно, відповідає, як предмету позовних вимог, так і вимогам статей 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- не надав належної правової оцінки всім доводам ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням принципів: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу;

- не врахував, що хоча позов пред'явлено до двох відповідачів, фактично приватний нотаріус, на якого покладається державна функція перевірки договору, його складання, реєстрації тощо, також має бути залучений до участі у справі як співвідповідач;

- проігнорував, що обраний позивачем вид забезпечення позову - накладення арешту на будинок і земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1, є неспівмірним із предметом позову - визнання договору купівлі-продажу недійсним;

- не звернув увагу на те, що будинок і земельна ділянка, які розташовані по АДРЕСА_1 не є предметом зобов'язальних відносин що виникли між позивачем та ОСОБА_1, ОСОБА_3; ця нерухомість ніколи не мала відношення до позивача, а попередні власники набули на неї право власності ще до рішення суду (виконавчого листа) про стягнення боргу на користь позивача;

- належним чином не повідомив заявника про дату, час і місце судового розгляду справи та розглянув справу за її відсутності;

- не врахував, що позивач не надав доказів того, що заявник має намір відчужити вищевказане майно або здійснити інші негативні дії щодо нерухомого майна;

- проігнорував те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду позбавляє ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_6, які є співвласниками будинку і земельної ділянки поАДРЕСА_1, розпоряджатися цим майном, чим порушуються їх права;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 19 червня 2020 рокуу справі № 201/12570/18.

Станом на момент розгляду справи відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року передано на розгляду судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з підстав, визначених частиною 2 статті 389 ЦПК України; витребувано із Вінницького районного суду Вінницької області виділені матеріали цивільної справи № 128/1878/20; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року виділені матеріали справи № 128/1878/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року справу № 128/1878/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року у цивільній справі № 206/5333/2012 за позовом ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідачів, - Закритого акціонерного товариства "Ремонтно-будівельне управління № 5", про стягнення заборгованості позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" заборгованість за договорами фінансового лізингу № LС1779-02/08 та № LС1780-02/08 в сумі 277 885,01 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09 липня 2020 року № 215587399 20 квітня 2010 року право власності на житловий будинок з прибудовою, розташований по АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності від 26 травня 2006 року, серія НОМЕР_1 зареєстроване за ОСОБА_1. На підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 березня 2016 року, власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 111,2 кв. м, і земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер undefined, які розташовані по АДРЕСА_1, є ОСОБА_4.

Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутні.

У липні 2020 року ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., ОСОБА_3, про визнання вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_1, від 16 березня 2016 рокунедійсними.

Разом з позовною заявою ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" подало до суду заяву про забезпечення позову, мотивовану тим, що на спірному майні відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження, отже існує реальна потреба в застосуванні заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке майно, оскільки ОСОБА_4, без жодних перешкод, може відчужити його третій особі до ухвалення рішення по суті заявлених вимог, що унеможливить реальне виконання судового рішення у цій справі, призведе до порушення прав та інтересів позивача і завдасть останньому значних матеріальних збитків у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рахунок спірного нерухомого майна.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У пункті 1 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співмірний із позовною вимогою і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення заяви ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про забезпечення позову, апеляційний суд правильно вважав, що, оскільки позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки, які на підставі цих договорів на праві власності належать ОСОБА_4, тому обрання такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на вказане майно відповідає, як предмету позовних вимог, так і вимогам статей 149, 150 ЦПК України.

Застосований апеляційним судом захід забезпечення позову відповідає критерію співмірності вимогам позивача, із якими він звернувся до суду, принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін.

Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права відповідача ОСОБА_4 щодо користування та розпорядження майном, а лише обмежує їх у здійсненні деяких дій на певний період. Із зазначених підстав не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду позбавляєзаявника та її чоловіка права розпоряджатися їх майном, чим порушуються їх права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не була належним чином повідомлена апеляційним судом про дату, час і місце судового розгляду справи, є безпідставними, оскільки у матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення їй судової повістки щодо судового засідання, призначеного Вінницьким апеляційним судом на 06 жовтня 2020 року, з її особистим підписом (а. с. 65).

Посилання у касаційній скарзі на недоведеність позивачем необхідності вжиття заходів забезпечення позову зводиться до переоцінки доказів у справі, що за положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 19 червня 2020 року у справі № 201/12570/18, є безпідставними з урахуванням того, що у наведеній заявником постанові Верховного Суду та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності будь-яких загроз невиконання чи утруднення виконання можливого рішення у даній справі, спростовуються встановленими судами обставинами у справі, оскільки між сторонами існує спір щодо недійсності договорів купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки, які на підставі цих договорів на праві власності належать ОСОБА_4, і позивач ставить під сумнів законність набуття такого права.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваної постанови не впливають та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, отже, аргументи касаційної скарги з цього приводу відхиляються.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко