Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.11.2019 року у справі №127/26629/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/26629/17

провадження № 61-20508св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Вінницька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Вінницька міська рада, про усунення перешкод у користуванні частиною будинку та земельною ділянкою

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Матківської М. В., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала та змінювала в процесі розгляду справи, у якому просила: усунути їй перешкоди, які чинить ОСОБА_2 у користуванні частиною її будинку та земельною ділянкою біля нього за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести металевий профільний паркан, побудований на межі земельної ділянки площею 0,0143 га, кадастровий номер 0510136300:01:007:0110, що належить їй на праві власності, та земельної ділянки, яка була передана у постійне користування ОСОБА_2, площею 0,0114 га, а саме паркан, який розташований навпроти стіни частини житлового будинку на АДРЕСА_1, належного ОСОБА_1 на праві власності Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, яка виділена в натурі. За цією ж адресою розміщені дві земельні ділянки, які належать їй на праві власності на підставі державних актів від 15 травня 2012 року серії ЯМ № 333148 площею 0,0357 га та серії ЯМ № 333149 площею 0,0143 га. Іншим співвласником цього домоволодіння є ОСОБА_3.

Поряд з частиною домоволодіння ОСОБА_1 розташоване домоволодіння на АДРЕСА_2, де проживає її сусідка ОСОБА_2, якій згідно з державним актом на право постійного користування землею від 27 серпня 1998 року належить земельна ділянка площею 0,0291 га для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Підставою для звернення до суду з цим позовом є недобросусідські дії відповідачки. Зокрема, ОСОБА_2 при спорудженні паркану порушила норми ДБН, поставивши його на межі земельних ділянок навпроти стіни частини домоволодіння ОСОБА_1, який зроблений з металевого профілю, є щільним, без прорізів, що є порушенням будівельних норм; паркан має загальну довжину 16,04 м, висоту 1,5 м, знаходиться на відстані в середньому - 69 см від стіни будинку ОСОБА_1. Це перешкоджає доступу ОСОБА_1 до стіни її будинку для належного обслуговування.

Через такі незаконні дії відповідача, руйнується фасад будинку ОСОБА_1, який вона капітально відремонтувала, витративши значні матеріальні кошти. Стіна не має достатнього провітрювання (інсоляції), що спричиняє поширення цвілі, грибка на ній, чим і завдається значна шкода частині будинкуі беззаперечно призведе в подальшому до додаткових значних матеріальних збитків з ремонту та відновлення цієї частини будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 10 червня 2019 року позов задовольнив частково. Усунув ОСОБА_1 перешкоди з боку ОСОБА_2 у користуванні частиною будинку на АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести металевий профільний паркан, який побудований на земельній ділянці, переданій у її постійне користування, площею 0,0291 га на підставі державного акта на право постійного користування від 27 серпня 1998 року серії III-ВН № 012515, та який знаходиться навпроти стіни частини житлового будинку на АДРЕСА_1, належної ОСОБА_1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач довела той факт, що при встановленні паркану порушено пункт 3.25* ДБН 360-92* - протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими будівлями відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а також віддаленість ємкостей горючої рідини на присадибній ділянці (при опаленні будинків рідким паливом) слід приймати відповідно до протипожежних вимог. Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Водночас суд врахував, що позивач здійснила утеплення стіни будинку в бік паркана пінопластом, внаслідок цього стіна потовщена на 11 см, але це не має визначального значення, адже відстань і без врахування утеплення є меншою ніж 1 м. Вимоги в частині усунення з боку відповідачки перешкод у користуванні земельною ділянкою біля частини будинку ОСОБА_1 суд вважав недоведеними з огляду на висновок судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, яким встановлено, що паркан, належний ОСОБА_2, розташований на землях Вінницької міської ради, які перебувають у складі домоволодіння АДРЕСА_3, та земельній ділянці площею 0,0390 га, кадастровий номер 0510100000:01:007:0131, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2. Також на спростування цих вимог відповідачка надала акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2, підписаний, зокрема, і ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн. та на користь держави 960,00 грн судових витрат за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 06 січня 1984 року ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння (спільна часткова власність). Доказів про виділ в натурі частки ОСОБА_1 з домоволодіння на АДРЕСА_3 у матеріалах справи немає. Оскільки предметом спору у цій справі є перешкоди з боку ОСОБА_2 у користуванні ОСОБА_1 частиною будинку, а саме квартирою АДРЕСА_4, то за цих обставин немає підстав для задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 частиною будинку у зв'язку з тим, що лише власник майна може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто лише власнику майна можуть бути задоволені такі вимоги. Позивачка не ставила підстав позовних вимог, таких як порушення пожежної безпеки, однак місцевий суд саме з цих підстав частково задовольнив позов, вийшовши за межі позовних вимог. Крім того, згідно з висновком судової експертизи від 30 листопада 2018 року № 436 спірний паркан з металевого профілю, розташований на земельній ділянці площею 0,0114 га, яка була передана у постійне користування ОСОБА_2, та на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:01:007:0131, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2, при відступі на відстань 1,0 м від межі власних ділянок ОСОБА_2 втратить право користування цією частиною земельних ділянок, що є порушенням її прав на ці земельні ділянки.

Вінницький апеляційний суд додатковою постановою від 06 листопада 2019 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення судової експертизи у розмірі 2 500,00 грн.

Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що при розподілі судових витрат суд не розподілив витрати за проведення судової експертизи у розмірі 2
500,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року і залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про недоведеність ОСОБА_1 того, що вона є власником 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_3, яка виділена їй в натурі, оскільки ці обставини спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, які були дослідженні судом першої інстанції. Поза увагою апеляційного суду залишилося і те, що рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 11 травня 2010 року розглянутий позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3, як між співвласниками. На підставі цього рішення та інших документів ОСОБА_1 отримала державні акти про право власності на земельні ділянки. Тобто зазначеним рішенням підтверджується право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину домоволодіння. Апеляційний суд не врахував і те, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку і на частину будинку не заперечувалося учасниками цієї справи та не є предметом розгляду цього спору, а тому скасування рішення з цієї підстави є незаконним. Помилковим є і висновок апеляційного суду про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки, звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася, зокрема, на порушення відповідачкою будівельних норм, які також включають і вимоги щодо дотримання протипожежних правил. Хибним є і посилання апеляційного суду на те, що при відступі на 1,0 м від межі земельної ділянки ОСОБА_2 втратить право власності та користування належними їй земельними ділянками. Крім того, скарга містить доводи про неналежне повідомлення апеляційним судом позивачки та її представника про дату, час і місце судового засідання.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим, оскільки апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 січня 2020 року справа № 127/26629/17 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року № 2765/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Місцевий суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 06 січня 1984 року ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, яка виділена в натурі.

За цією ж адресою розміщені дві земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 на праві власності, а саме згідно з державними актами від 15 травня 2012 року серії ЯМ № 333148 площею 0,0357 га та серії ЯМ № 333149 площею 0,0143 га. Державні акти видані на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2012 року №
715.

Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 11 травня 2010 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 згідно з висновком повторної судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2010 року № 870, а саме згідно з варіантом № 2: виділено в індивідуальне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 392 кв. м, а земельну ділянку 126 кв. м залишено у спільному користуванні.

Сусідкою позивачки є ОСОБА_2, яка проживає на АДРЕСА_2.

Рішенням Вінницької міської Ради народних депутатів від 07 квітня 1998 року № 450 ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0390 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 27 серпня 1998 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № ВН 2/163. Цим же рішенням міської ради у постійне користування ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 0,0291 га (0,0114 га та 0,0177 га) для будівництва і обслуговування житлового будинку, що підтверджується державним актом на право постійного користування від 27 серпня 1998 року серії Ш-ВН № 012515, зареєстрованим в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № ВН 2/5.

Земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,0114 га межує із земельною ділянкою ОСОБА_1.

На земельній ділянці розміщений паркан із металевого профілю на металевих стовпах загальною довжиною 16,04 м.

Згідно з висновком судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизивід 30 листопада 2018 року № 436 спірний паркан з металевого профілю, розташований на земельній ділянці площею 0,0114 га, яка була передана у постійне користування ОСОБА_2, та на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:01:007:0131, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2.

Водночас апеляційний судзазначив, що місцевий суд у своєму рішенні встановив обставини, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, яка виділена в натурі, не маючи на те належних та допустимих доказів.

У справі на час ухвалення рішення місцевого суду були наявні лише копія рішення Замостянського районного суду міста Вінниця від 11 травня 2010 року у справі № 2-11, у мотивувальній частині якого вказано, що згідно з договором купівлі-продажу від 06 січня 1984 року ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, та висновок експерта від 30 листопада 2018 року № 436 за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи з аналогічними обставинами.

У матеріалах справи немає доказів того, що 1/2 частина домоволодіння на АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1, є квартирою АДРЕСА_5 у цьому домоволодінні та що вона виділена у натурі.

При цьому дослідивши інвентаризаційну справу Комунального підприємства "Вінницьке міське БТІ" № 2727 на об'єкт нерухомого майна на АДРЕСА_3, апеляційний суд встановив, що згідно з договором купівлі-продажу від 06 січня 1984 року, який зареєстрований у Вінницькому міському БТІ 17 січня 1984 року за № 3188, ОСОБА_1 купила у ОСОБА_5 половину будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться на АДРЕСА_6. На аркуші 185 цієї ж інвентаризаційної справи міститься технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за вказаною адресою, де також зазначено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння. Іншим співвласником зазначена ОСОБА_3. При цьому на звороті вказаного аркуша міститься експлікація приміщень до плану житлового будинку АДРЕСА_3 станом на 2013 рік, де визначено три квартири у цьому будинку без зазначення їх власників та без посилання на докази розподілу домоволодіння в натурі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263, 264, 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, зокрема, виходив з того, що у матеріалах справи немає доказів про виділ в натурі частки ОСОБА_1 з домоволодіння на АДРЕСА_3. Водночас предметом спору у цій справі є перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у користуванні ОСОБА_1 частиною будинку, а саме квартирою АДРЕСА_5, і за вказаних обставин немає підстав для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 квартирою № 1 у зв'язку з тим, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) лише власник майна може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто лише власнику майна можуть бути задоволені такі вимоги.

Висновок апеляційного суду у цій частині є помилковим та зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Статтями 15, 16 ЦК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частка учасника спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, його смерті.

Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Результат аналізу наведених норм прав дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов'язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав - позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

У зв'язку з наведеним необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що без виділу в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, співвласник цього майна не має права звертатися з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні належною часткою такого майна.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд враховує і те, що учасники справи не заперечували факт належності позивачці 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності, і це питання не є предметом цього спору.

Крім того, дослідивши матеріали інвентаризаційної справи Комунального підприємства "Вінницьке міське БТІ" № 2727, апеляційний суд на підставі належних та допустимих доказів (правовстановлюючих документів) не з'ясував, хто є власниками (співвласниками) житлового будинку АДРЕСА_3 та за рахунок якого майна відбулася зміна власників (співвласників), якщо така зміна взагалі мала місце.

У зв'язку з цим висновок апеляційного суду про те, що 1/2 частина домоволодіння на АДРЕСА_1 не виділена в натурі, ґрунтується на припущеннях.

Водночас Верховний суд погоджується з висновком апеляційного суду про безпідставність та недоведеність позовних вимог, оскільки позивачка як на підставу пред'явленого позову не посилалася на порушення відповідачкою пожежної безпеки, тоді як місцевий суд саме з цих підстав частково задовольнив позов, вийшовши за межі позовних вимог. При цьому обґрунтованим є висновок апеляційного суду і про те, що посилання місцевого суду на пункт 3.25* ДБН 360-92* теж є недоречним у зв'язку з тим, що в ньому має місце посилання на відступ при будівництві будівель, і в цьому разі відстань від найбільш виступної конструкції стіни будівель ОСОБА_1 до межі сусідньої ділянки ОСОБА_2 мала бути не менше 1,0 м. Водночас згідно з висновком судової експертизи від 30 листопада 2018 року № 436 року спірний паркан з металевого профілю, розташований на земельній ділянці площею 0,0114 га, яка була передана у постійне користування ОСОБА_2, та на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:01:007:0131, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2, і при відступі на відстань 1,0 м від межі власної ділянки ОСОБА_2 втратить право власності та користування на таку частину ділянок, що є порушенням її прав на земельні ділянки.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Апеляційний суд ухвалив правильне по суті судове рішення про відмову в задоволенні позову, однак допустив помилку при його мотивуванні.

За таких обставин постанову Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року необхідно змінити в частині її мотивів з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

У зв'язку з цим немає підстав для скасування додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, якою розподілені судові витрати за проведення судової експертизи.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун