Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.10.2022 року у справі №361/1699/20

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 361/1699/20-ц

провадження № 61-6137св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Броварська міська рада Броварського району Київської області,

третя особа - Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2021 року у складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Броварської міської ради Броварського району Київської області, третя особа - Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на 65/200 частини нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшли 13/20 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , які належали померлому на підставі мирової угоди, затвердженої Народним судом м. Бровари 26 березня 1976 року.

За життя його батько склав заповіт, яким заповів належні йому на праві власності 13/20 частини жилого будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах кожному.

Про існування заповіту йому нічого відомо не було, приховала цей факт від нього і його сестра ОСОБА_2 , яка спадщину оформила на себе, подавши до нотаріальної контори у визначений законом строк заяву про прийняття спадщини та отримавши 12 серпня 2006 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 13/20 частини жилого будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .Лише наприкінці 2019 року він дізнався від ОСОБА_2 про існування заповіту батька, яким останній заповів йому половину частини будинку.

Причиною пропуску ним строку на прийняття спадщини є те, що він є юридично необізнаним, про існування заповіту не знав і нотаріус йому про це не повідомив, а тому він не знав, що у шестимісячний строк після смерті батька ОСОБА_3 потрібно було звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, нотаріусом Катюсі А. В. свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 серпня 2006 року видане з порушенням вимог закону, оскільки згідно із заповітом ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 лише Ѕ частини від належних йому 13/20 частини будинку на АДРЕСА_1 , а отже, нотаріус міг видати відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на 1/2 частини від 13/20 частини будинку, а на іншу Ѕ частини від 13/20 частини мав видати свідоцтво про право на спадщину за законом у зв`язку із неприйняттям цієї частки ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, позивач просив визнати причину пропуску строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини поважною та поновити строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 12 серпня 2006 року Броварською міською державною нотаріальною конторою Київської області за реєстровим № 2-655, на спадкове майно, яке перейшло до ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 право власності на 65/200 частини жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що шестимісячний строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті батька (спадкодавця), померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплинув 15 травня 2006 року, а поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини протягом такого тривалого періоду позивачем не доведено.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем під час розгляду справи не було доведено ту обставину, що він не знав про існування заповіту, складеного його батьком, в тому числі на його користь. Зокрема, позивач в суді першої інстанції зазначав, що проживав у заповіданій йому половині спадкового будинку як на день смерті батька, так і протягом 6-ти місячного строку після смерті батька, користувався і користується цим будинком на даний час. Апеляційний суд вказав, що оскільки позивачем суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів наявності у нього об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12.

Крім того, в уточненій редакції касаційної скарги як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу). Зазначає, що оскаржує судові рішення з підстав неповного з`ясування судами обставин, що мають значення для справи.

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що позивач знав про заповіт та ще у 2006 році звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але у зв`язку із розбіжностями у прізвищах батька та позивача, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва та запропонував позивачу звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

12 серпня 2006 року нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Карпович О. М. на підставі заповіту, посвідченого нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області 13 січня 2004 року і зареєстрованого в реєстрі за № 04, видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкове майно, на яке в указаній частці видано свідоцтво, складається з 13/20 частини жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та належав померлому ОСОБА_3 на підставі мирової угоди, затвердженої Народним судом м. Бровари 26 березня 1976 року.

Заповітом ОСОБА_3 заповів належні йому 13/20 частини жилого будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах кожному.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях;1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останнім днем визначеного законом строку для прийняття спадщини є 15 травня 2006 року.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що про оспорюваний заповіт він дізнався у 2019 році. Тобто, пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини складає 13 років.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 вказує на те, що він є юридично необізнаним, про існування заповіту на його користь не був ніким повідомлений, а тому не знав про необхідність звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця.

Установивши, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини більше ніж на 13 років, наявність об`єктивних та непереборних обставин, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини не довів, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Верховний Суд погоджується із такими висновками судів.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12.

У справі № 6-167цс12 Верховний Суд сформулював висновок про те, що згідно з положеннями статей 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

У статті553 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Висновок, сформульований Верховним Судом України, не може бути застосований до правовідносин у цій справі, оскільки він викладений щодо застосування положень ЦК Української РСР, а не ЦК України. Отже висновки сформульовані у вказаній постанові Верховного Суду України є нерелевантними до правовідносин, що виникли у справі, що переглядається.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний