Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.12.2020 року у справі №686/14607/20

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 686/14607/20

провадження № 61-17741св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -Держава Україна в особі Галицького районного суду міста Львова,

треті особи: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року у складі судді Палінчака О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Галицького районного суду міста Львова, треті особи: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому, Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що слідчий Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Хмельницькому, Кирилюк Д. В. 28 травня 2020 року виніс постанову про закриття кримінального провадження № 42017241010000039, незаконність якої встановлена ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2020 року в справі № 686/13954/20. Внаслідок такої незаконної діяльності слідчого йому було завдано майнову та моральну шкоди.

Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, яких він зазнав під час усвідомлення незаконності дій слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Хмельницькому, Кирилюка Д. В., які призвели до негативних переживань, відчуття тривоги, душевного болю, страху і занепокоєння за своє психологічне здоров'я та часткову втрату стресостійкості. Хвилювання і душевні страждання викликали високий рівень емоційної напруги, відчуття образи та приниженої гідності, що змусило його витрачати свій час задля поновлення своїх прав.

В обґрунтування завданої матеріальної шкоди, ОСОБА_1 зазначив, що був змушений витрачати час на написання скарг та кошти - на проїзд до суду та на участь у засіданнях. Всього розмір відшкодування завданої йому матеріальної шкоди оцінює у 60 023,90 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 3 000 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 60 023,90 грн майнової шкоди, завданої незаконним рішенням слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Хмельницькому Кирилюка Д. В., яке скасовано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2020 року в справі № 686/13954/20.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів позовних вимог, підстав для відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, дією та бездіяльністю органів державної влади не встановлено. Наявність судового рішення про скасування постанови слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, Кирилюка Д. В. від 28 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000039, не свідчить про заподіяння позивачу шкоди та наявність підстав для її відшкодування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів заподіяння йому шкоди внаслідок закриття кримінального провадження № 42017241010000039 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 370 Кримінального кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що за загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Стаття 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є спеціальною і передбачає певну особливість, характерну для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, яка відмінна від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цією правовою нормою передбачено, що для застосування відповідальності посадових та службових осіб органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.

Суд не може зобов'язувати позивача доводити душевні страждання, оскільки, відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 27 вересня 2017року у справі № 6-1435цс17, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності завдання шкоди, суди фактично поклали на позивача обов'язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України (стаття 56 Конституції України).

При ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій не врахували висновки Європейського суду з прав людини, вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталену судову практику.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач безпідставно відніс суд до учасників справи як представника відповідача - Держави Україна.

Крім цього, 05 жовтня 2020 року позивач заявив відвід колегії суддів на підставі пунктів 3, 5 частини 1 статті 36 ЦПК України, який розглянутий суддями формально, без врахування доводів позивача.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17; у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 580/122/17 (провадження № К/9901/1485/17), від 20 лютого 2018 року у справі № 679/761/15-а, (провадження № К/9901/1287/17), від 20 лютого 2018 року у справі № 576/1724/17 (провадження № К/9901/522/17), від 27 лютого 2018 року у справі № 227/2360/17 (провадження № К/9901/1264/17), від 27 лютого 2018 року у справі № 642/3284/17 (провадження № К/9901/2058/17), від 27 лютого 2018 року у справі № 227/2360/17 (провадження № К/9901/1264/17), від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц, (провадження № 61-41040св18), від 25 червня 2018 року у справі № 641/2476/17 (провадження № 61-496св18), від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16 (провадження № 61-14157св18), від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, (провадження № 61-5344св19), від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц (провадження № 61-203св18), від 25 березня 2020 року у справі № 554/49/18, (провадження № 61-39478св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15-ц (провадження № 61-31477св18), у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19); у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 (провадження № 11-860апп18), від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18), від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 (провадження № 11-532заі18), від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19).

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Другим слідчим відділом слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017241010000039, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 370 КК України, з приводу можливої провокації підкупу, вчиненої, на думку ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_4

28 травня 2020 року слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, Кирилюком Д. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зі скаргою на постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, Кирилюка Д. В. від 28 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000039, оскільки вважав її незаконною та винесеною без проведення всіх необхідних слідчих і процесуальних дій.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2020 року у справі за № 686/13954/20 скаргу на вищезазначену постанову ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, від 28 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000039.

Підставою скасування постанови стало те, що слідчий належним чином не з'ясував всіх обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Позивач не надав доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається.

Сам по собі факт того, що постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, від 28 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000039 скасовано судом з процесуальних підстав, не свідчить про заподіяння шкоди позивачу.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності та не доведено завдання йому моральної шкоди через скасування постанови слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань від 28 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000039.

Крім того, ОСОБА_1 скористався своїм правом, передбаченим статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України на оскарження постанови слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань від 28 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000039 і в такий спосіб отримав захист своїх прав, які вважав порушеними.

Доводи касаційної скарги про те, що 05 жовтня 2020 року позивачем був заявлений відвід колегії суддів на підставі пунктів 3, 5 частини 1 статті 36 ЦПК України, який розглянутий суддями формально, без врахування доводів позивача, є необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 36 ЦПК України визначено перелік підстав для відводу (самовідводу) судді, зокрема суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.

Відповідно до частини 4 статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані обставини та наведені твердження, на які посилається позивач не підтверджені належними доказами та не є підставою для відводу колегії суддів.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач безпідставно відніс суд до учасників справи як представника відповідача - Держави Україна, є необґрунтованими, оскільки відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням слідчого Державного бюро розслідування може бути лише Держава через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти Державу в суді.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судами судової практики Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у справах, на які посилається ОСОБА_1, та у справі, яка переглядається, є різними.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк