Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2025 року у справі №953/13901/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 953/13901/21

провадження № 61-609св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуХарківської міської ради на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 березня 2024 року у складі судді Єфіменко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю. у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії.

Свої вимоги Харківська міська рада мотивувала тим, що відповідач є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Під час проведення заходів самоврядного контролю у сфері благоустрою міста Харкова встановлено, що на рівні третього поверху вказаного житлового будинку, який перебуває на державному обліку як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення і занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, проведені роботи зі зміни фасаду шляхом реконструкції балкону квартири № 6 . Роботи з реконструкції балкону проведені без декларативно-дозвільних документів, що є порушенням містобудівного законодавства.

20 травня 2021 року за фактом виявлених порушень Інспекція з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради (далі - Інспекція з благоустрою) видала припис № 466-П про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів у строк до 26 травня 2021 року, який було закріплено на вхідних дверях квартири відповідача.

28 травня 2021 року під час виходу на місце події встановлено, що відповідач не виконав вимог припису.

Позивач зазначав, що реконструкція балкона відбулася без дозвільних документів, земельна ділянка, на якій розташований будинок, є землею комунальної власності, отже, така перебудова є самочинною.

Посилаючись на порушення статей 319 321 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Харківська міська рада просила суд зобов`язати ОСОБА_1 здійснити за власний рахунок перебудову фасаду квартири АДРЕСА_1 , шляхом приведення балкона та фасаду будинку у стан, що існував до здійснення самочинної реконструкції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 19 березня 2024 року закрив провадження у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснив Харківській міській раді, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених законодавством делегованих повноважень щодо здійснення державного та самоврядного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності та благоустрою. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Звертаючись до суду з цим позовом, Харківська міська рада посилалася на порушенням права на використання земель комунальної власності як суб`єкт владних повноважень, який діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів.

Спір у цій справі не пов`язаний безпосередньо з вирішенням питання речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва, порушення порядку благоустрою населеного пункту та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування з метою захисту інтересів громади. Справа за позовом такого суб`єкта у спірних правовідносинах належить до компетенції адміністративних судів.

Харківський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишив без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 березня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав того, що спір за характером правовідносин підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства, є правильним, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2025 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу Харківська міська рада подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивувала тим, що спеціально уповноваженим виконавчим органом Харківської міської ради, якому делеговано повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, яка не реалізовувала свої делеговані повноваження стосовно спірного об`єкта, і цей виконавчий орган не є учасником (стороною) у справі.

Самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено Інспекцією з благоустрою у рамках самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 523/11508/18 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/439/21.

Харківська міська рада відповідно до статті 19 ЦК України має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, Харківська міська рада, реалізуючи право на самозахист цивільного права і законодавчо визначені повноваження щодо самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема виявлення фактів самочинного будівництва, реалізацію яких здійснює Інспекція з благоустрою, використала зібрані цим виконавчим органом фактичні матеріали у справі та звернулася до суду виключно як власник земельної ділянки, а не як орган, що здійснює владно-управлінські функції.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Харкова.

09 травня 2025 року справу № 953/13901/21 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2021 року (а. с. 37).

Департамент містобудування та архітектуриХарківської обласної державної адміністрації листом від 20 квітня 2021 року № 01-04/833-2/784 повідомив, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на державному обліку як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення «Жилий будинок» (рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 30 квітня 1980 року № 334) та занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 04 червня 2020 року № 1883, охоронний № 7219-Ха) (а. с. 38).

20 травня 2021 року Інспекція з благоустрою видала ОСОБА_1 припис № 466-П про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням Харківської міської ради від 16 листопада 2011 року № 504/11 (далі - Правила), яким на підставі пункту 8.4.7.3 Правил вимагала добровільно усунути у п`ятиденний строк порушення, спричинені проведенням без дозвільних документів робіт із реконструкції балкону зі зміною розмірів на фасаді квартири АДРЕСА_1 , шляхом приведення фасаду квартири у попередній стан (а. с. 34).

Відповідач не виконав вимоги припису у визначений строк.

Актом перевірки благоустрою міста Харкова від 28 травня 2021 року № 466-А, складеним головними спеціалістами Інспекції з благоустрою, встановлено факт порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил, а саме: на головному фасаді багатоповерхового будинку літ. «A-З» на АДРЕСА_1 , який перебуває на державному обліку як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення і занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, на рівні третього поверху проведені роботи зі зміни фасаду шляхом реконструкції балкону квартири № 6 (влаштовано металеві конструкції, кріплення яких передбачає втручання у несучо-огороджувальні конструкції житлового будинку, зовні оздоблено металевими профлистами та встановлено металево-пластикове вікно). У результаті проведеної реконструкції балкону влаштовано прибудоване приміщення до фасаду, чим змінено зовнішній вигляд фасаду будинку - пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення, який спроєктовано за архітектурно-планувальним завданням, що не передбачає створення приміщень замість балкону (а. с. 35).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах четвертій та п`ятій статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

У пункті 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проєктування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Системний аналіз статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що само собою самочинне будівництво без дозволу власника становить із себе порушення права власності останнього.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що спір у цій справі не пов`язаний безпосередньо з вирішенням питання щодо речового права Харківської міської ради, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва, порушення порядку благоустрою населеного пункту та усунення таких порушень.

Колегія суддів не може погодитися із наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом (частина п`ята статті 46 КАС України).

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб`єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 820/1203/17 (провадження № 11-491апп18) та від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц (провадження № 14-78цс19).

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

У частині першій статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною третьою статті 375 ЦК України право на забудову власник реалізує за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У позовній заяві Харківська міська рада посилалася на статтю 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та зазначала, що об`єкт самочинного будівництва розташований на земельній ділянці комунальної власності. Позов обґрунтувала, зокрема, порушенням вимог статей 319 321 376 ЦК України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 520/9253/17 (провадження № 14-312цс19) за позовом Одеської міської ради до фізичної особи про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення самочинно реконструйованої квартири у відповідність до технічної документації, у якій було встановлено подібні правовідносини, висловила правові висновки щодо юрисдикції суду та вказала, що позов про знесення самочинного будівництва позивач у першу чергу аргументував необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку, а не реалізацією передбачених законами України повноважень суб`єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, що підтверджує приватноправовий характер спірних правовідносин.

Здійснення означеного державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що підтверджує владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Натомість Харківська міська рада в межах наданих їй законами повноважень відповідного контролю не здійснювала, рішень, обов`язкових для виконання, не приймала, приписів про усунення порушень не видавала, а спір, який є предметом цього судового розгляду, пов`язаний із вирішенням питання щодо речового права.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Верховний Суд уважає, що спір у цій справі слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Зазначене узгоджуються із правовою позицією в аналогічній справі за позовом Харківської міської ради до фізичної особи про зобов`язання здійснити за власний рахунок перебудову фасаду квартири, розташованої на другому поверсі багатоквартирного будинку, шляхом знесення балкона та приведення фасаду будинку у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, викладеною у постанові Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 642/3361/21 (провадження № 61-7934св24), у якій суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі та направив справу на новий апеляційний розгляд, вказавши, що цей спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Такі висновки також узгоджуються із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 639/6261/13 (провадження № 14-28цс19), від 07 серпня 2019 року у справі № 523/11508/18 (провадження № 14-336цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 520/9253/17 (провадження № 14-312цс19) та Верховним Судом у постановах від 12 січня 2022 року у справі № 521/14121/16-ц (провадження № 61-1071св21), від 29 червня 2022 року у справі № 639/6261/13-ц (провадження № 61-18352св20), від 07 червня 2023 року у справі № 947/38823/20 (провадження № 61-5133св22), від 26 березня 2025 року у справі № 643/10705/21 (провадження № 61-10077св24).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що цей спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів зауважує, що, закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19), оскільки на відміну від цієї справи у справі № 464/104/16 з позовом про зобов`язання демонтувати самочинно розширену частину балкона звернувся виконавчий орган міської ради, до відання якого, зокрема, належали повноваження з контролю за технічним станом, використанням і схоронністю об`єктів житлового фонду, станом їх благоустрою, а також за утриманням будинків, що належать громадянам. Крім того, позивач мав право здійснювати контроль, проводити перевірки, інспекції з питань, які належать до його компетенції, в тому числі, звертатися до суду з позовними заявами з питань, що виникають у процесі здійснення його повноважень. Саме такі інтереси захищав позивач у цьому спорі, і саме на їх реалізацію були спрямовані його контрольні повноваження. При цьому, за обставинами справи саме позивач видав припис (розпорядження), яким зобов`язав відповідачів привести квартиру до попереднього стану шляхом демонтажу добудованої частини балкону. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася із судом апеляційної інстанції у тому, що спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції в частині контролю за утриманням житлових будинків.

Отже, підстави позову, суб`єктний склад та обставини у наведеній справі відрізняються від цієї справи, тобто відмінність висновків про юрисдикційну належність спору у зазначеній справі та у справі, яка розглядається, обумовлена принциповою відмінністю характеру інтересу, на захист якого ініційовано судовий розгляд у цих двох справах.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про закриття провадження у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 406 та частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними судами першої та апеляційної інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд касаційної інстанції не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2024 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік