Історія справи

Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 465/3633/16

провадження № 61-14801св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

треті особи: ОСОБА_2 , Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), про визнання права вкладника за договором та визнання за вкладом права на відшкодування заборгованості на частину вкладу.

Позов обґрунтовано тим, що 02 липня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноважено особи відділення № 92 м. Львова та ОСОБА_2 укладений договір № 300131/78925/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті.

За договором відступлення прав вимог від 06 липня 2015 року № 300131/78925/370-14 ОСОБА_2 відступила ОСОБА_1 право вимоги за договором про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний», укладеним 02 липня 2014 року, на частину вкладу у розмірі 7 570 доларів США, розміщеного на вкладному рахунку та 06 липня 2015 року між ними укладений договір відступлення прав вимоги за договором № 300131/78925/370-14 на частину вкладу у розмірі 1 430 доларів США, розміщеного на вкладному рахунку.

Проте банк не визнає право позивача на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 7 570 доларів США та 1 430 доларів США. Відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов`язань, а тому вважає, що його право та інтереси порушені.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 9 000 доларів США за договором № 300131/78925/370-14 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування, на підставі договорів відступлення права вимоги, укладених між ним та ОСОБА_2 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року позов задоволено. Визнано за Лящуком право вкладника за договором № 300131/78925/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті укладений 02 липня 2014 року з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на частину вкладу на загальну суму 9 000 доларів США. Визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості на частину вкладу на загальну суму 9 000 доларів США за договором № 300131/78925/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті укладений 02 липня 2014 року з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заміна кредитора у зобов`язання ( ОСОБА_2 на ОСОБА_1 ) за договором від 06 липня 2015 року про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний», укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 була здійснена відповідно до порядку, визначеного стаття 512-517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач отримав всі права вкладника за договором від 06 липня 2015 року про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на частку вкладу у розмірі 9 000 доларів США, проте ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушило свої зобов`язання за вищевказаним договором та не повернуло позивачу 9 000 доларів США, чим порушило права останнього.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року скасовано. Провадження у цій справі закрито. Повідомлено позивача, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір стосовно формулювання переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовими та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» граничного розміру відшкодування за вкладами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що лише спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, а у цій справі предмет спору не стосується зобов`язання Фонду включити до переліку вкладників. Порушені права, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, що є неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, дійшов необґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 02 липня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи відділення № 92 м. Львова та ОСОБА_2 укладений договір № 300131/78925/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті на суму вкладу 14 700 доларів США.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06 липня 2015 року укладений договір відступлення прав вимоги за договором № 300131/78925/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний», що укладений 02 липня 2014 року, на частину вкладу в розмірі 7 570 доларів США та 1430 доларів США розміщених на вкладному рахунку,

ОСОБА_1. ОСОБА_2 повідомила ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації про відступлення на користь ОСОБА_1 права вимоги за договором про банківський строковий вклад від 02 липня 2014 року на суму 7 570 доларів США та 1430 доларів США, розміщених на вкладному рахунку.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не повернуло позивачу частину вкладу на суму 9 000 доларів США.

Встановлено, що 17 вересня 2015 року на підставі рішення Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 230 від 18 грудня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку.

Листом від 31 грудня 2015 року банк повідомив ОСОБА_2 про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатору банку. Зазначено, що станом на день початку процедури виведення банку з ринку ОСОБА_1 . не був вкладником банку та відповідно особою, включеною до бази вкладників банку. Таким чином, гарантії щодо виплати відшкодування коштів за вкладами (у сумі граничного розміру такого відшкодування) на ОСОБА_1 не поширюються.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та вирішення справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Разом з тим згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них як сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вирішує виключно Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який бере участь у справі як уповноважена особа Фонду, представляє інтереси банку, що вбачається з долученої до матеріалів справи довіреності.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Спірні правовідносини у цій справі регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону ліквідація

банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За результатом розгляду справи № 466/7405/16-ц (провадження № 14-287цс19) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказаний спір, наявність якого обґрунтовано у вказаному позові, за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» граничного розміру відшкодування за вкладами.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, та від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, тому він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний