Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.04.2022 року у справі №1319/10432/2012
Ухвала КЦС ВП від 04.04.2021 року у справі №1319/10432/2012

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 1319/10432/2012

провадження № 61-3529св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2016 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 16 липня 1977 року

до 30 вересня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого ними набуто у власність такі об`єкти нерухомого майна:

1) квартиру АДРЕСА_1 вони набули

в житлово-будівельному кооперативі, членом якого була ОСОБА_2 , однак, внески за квартиру сплачено за рахунок спільного сімейного бюджету, а тому квартира є об`єктом права спільної сумісної власності їхнього подружжя. Вказану квартиру ОСОБА_2 подарувала одному з їхніх синів -

ОСОБА_3 без його (позивача) згоди, а тому оспорюваний договір дарування квартири є недійсним;

2) будинок на АДРЕСА_2 , який незавершений будівництвом, хоч і побудований

на земельній ділянці відповідачки ОСОБА_2 на місці старого глиняного будинку її родичів, однак, будівництво нового будинку проводилось за їхні спільні кошти, а також за кошти, отримані від продажу належного йому

на праві власності будинку та земельної ділянки, а тому вважає,

що залишившись у зв`язку з цим взагалі без будинку та земельної ділянки, він має право не лише на 1/2 частину цього будинку, а й на 1/2 частину земельної ділянки.

З урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 вересня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та їхнім сином - ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Єгоровою Н. Ю., та поділити набуте ним та ОСОБА_2 у шлюбі нерухоме майно, визнавши за ним право власності на квартиру

АДРЕСА_1 та на об`єднані гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі «Сигнал» (далі - ГБК «Сигнал») на АДРЕСА_3 , залишивши у власності

ОСОБА_2 незавершений будівництвом будинок із господарськими приміщеннями та земельну ділянку, на якій знаходиться цей будинок,

на АДРЕСА_2 ,

та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію

за перевищення його частки у спільному майні подружжя в розмірі 40 234,00 грн.

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 ,

у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати об`єктами права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, таке нерухоме майно: 75 % незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_2 , гаражі № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 в ГБК «Сигнал» на АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_1 ,

в якому їхні ідеальні частки є рівними - по 1/2 частині кожному.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що відповідно

до висновку судової інженерно-технічної експертизи від 12 травня 2015 року

№ 4469-4472, процент готовності незавершеного будівництвом будинку

на АДРЕСА_2 на момент проведення експертизи становив 93 %, однак, з вересня 2009 року будинок будувався нею за її особисті кошти, оскільки ОСОБА_1 з вересня 2009 року пішов із сім`ї і припинив з нею ведення спільного господарства, тому поділу підлягає незавершений будівництвом будинок з процентом готовності

75 %, який визначений станом на 27 вересня 2011 року при реєстрації права власності на цей об`єкт нерухомого майна, відтак, 18 % незавершеного будівництвом вказаного будинку (93 % - 75 %) є її особистою власністю.

За підрахунком ОСОБА_2 , вартість 75 % незавершеного будівництвом будинку становить 494 725,81 грн, виходячи із того, що згідно з висновком експертизи вартість незавершеного будівництвом вказаного будинку

з процентом готовності - 93 % становить 613 460,00 грн.

Зазначає, що не може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя земельна ділянка площею 0,1000 га, на якій знаходиться незавершений будівництвом будинок, та земельна ділянка площею 0,0430 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки право власності на ці земельні ділянки набуте нею в процесі приватизації землі, а тому є її особистою власністю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2016 року,

з урахуванням ухвали суду від 06 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, первісний

та зустрічний позови задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_1 , посвідчений 20 вересня 2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Єгоровою Н. Ю.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку об`єднаних гаражів №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 в ГБК «Сигнал», що знаходяться

на АДРЕСА_3 , за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, що складають 93 % готовності незавершеного будівництвом будинку на АДРЕСА_2 , за кожним.

У задоволенні решти вимог первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Повернуто ОСОБА_1 суму компенсації вартості частки майна в розмірі

40 234,00 грн, внесених ним на рахунок № 37315022000757 ТУ ДСА у Львівській області, згідно платіжного доручення від 12 квітня 2016 року № 2.

Повернуто ОСОБА_2 суму компенсації вартості частки майна в розмірі

130 792,91 грн, внесених нею на рахунок № НОМЕР_4 ТУ ДСА у Львівській області, згідно квитанції від 20 квітня 2016 року № 137.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов висновку,

що спірні квартира та гаражі є об`єктами права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, а тому кожний з них має право на 1/2 ідеальну частку

в цьому майні.

Що ж стосується поділу між сторонами об`єкта незавершеного будівництвом будинку, встановивши, що вказаний об`єкт нерухомого майна дійсно знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1000 га, яка є особистою власністю ОСОБА_2 , і був побудований на місці старого саманного (глиняного) будинку, житловою площею 32,60 кв. м, який ОСОБА_2 отримала в дар на підставі договору дарування від 28 січня 1999 року, однак, ОСОБА_2 не довела належними

та допустимими доказами той факт, що її частка в цьому майні є більшою, ніж частка ОСОБА_1 , за рахунок належного їй на праві власності старого житлового будинку, а тому поділу по 1/2 частині кожному підлягає незавершеного будівництвом житлового будинку в існуючому стані (процент готовності за висновком експертизи - 93%).

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення

в частині поділу об`єкту незавершеного будівництвом будинку скасувати справу

у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що її частка в об`єкті незавершеного будівництва є більшою, ніж відповідача, з урахуванням тієї обставини,

що на момент розірвання шлюбу процент готовності незавершеного будівництвом будинку становив 75 %, а на момент проведення експертизи для визначення його вартості при поділі - вже 93 %, а тому 18 % незавершеного будівництвом будинку є її особистою власністю, власне, цією обставиною

та бажанням сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію, яка, з урахуванням виділення у його власність всіх гаражів в цілому, становила 13 0792,91 грн, вона обґрунтовувала запропонований нею поділ спірного майна.

Зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, постанові Верховного Суду України

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Судові рішення оскаржено в частині поділу об`єкта незавершеного будівництвом будинку, а тому з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані рішення в частині поділу квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5

та об`єднаних гаражів №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 в ГБК «Сигнал», що знаходяться

на АДРЕСА_3 ,

не є предметом касаційного перегляду.

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначав, що твердження скаржника

є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають

до задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 1319/10432/2012, витребувано її з Сихівського районного суду м. Львова та зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

16 липня 1977 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 вересня

2011 року.

Від шлюбу сторони мають двох синів, які є повнолітніми.

Предметом спору в оскаржуваній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій є нерухоме майно, яке набуте сторонами у власність під час шлюбу, зокрема, незавершений будівництвом житловий будинок на

АДРЕСА_2 , який знаходиться

на належній на праві власності ОСОБА_2 земельній ділянці з кадастровим номером: 4621810200:01:012:0017.

Згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 12 травня 2015 року № 4469-4472, ринкова вартість незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1430 га на АДРЕСА_2 становить 682 772,00 грн, з яких вартість незавершеного будівництвом будинку, процент готовності якого на момент проведення експертизи визначено 93 %, становить 613 460,00 грн.

За цим висновком експертизи, поділ в натурі незакінченого будівництвом

та незданого в експлуатацію будинку на АДРЕСА_2 - неможливий.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 березня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності

на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва,

а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна

до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року

у справі №525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі №496/6067/15-ц.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

У постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі

№ 6-47цс16 та в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц,

від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц викладено правові висновки, згідно яких за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини,

що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень.

Установивши, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зведено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період їх шлюбу

за їх спільні кошти, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, урахувавши наведене а також висновок №4469-4472 судової інженерно-технічної експертизи від 12 травня 2015 року, відповідно до якого ступінь його готовності становить 98 %, дійшов правильного висновку, що вказаний об`єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя, частки

у праві власності на який ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рівними, а тому кожному з них належить по 1/2 частці у праві власності на зазначене майно. Зважаючи на ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, суд обґрунтовано виділив в натурі кожному із подружжя по 1/2 частині об`єкта незавершеного будівництва.

Посилання заявників на те, що суди не дослідили наявні у справі докази

на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на будівництво спірного об`єкта незавершеного будівництвом є неспроможними, оскільки суди надали

їм належну оцінку, зокрема зазначили, що вони не підтверджують здійснення витрат ОСОБА_2 на будівництво спірного житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про не врахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року

у справі № 711/2302/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц,

від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16

є безпідставними, оскільки не суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення

в оскарженій частині постановлені з порушенням норм матеріального

і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів

у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними

та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального

та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

З огляду на те, що ухвалою суду касаційної інстанції від 30 березня 2021 року зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, дія постанови Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2016 року

в оскарженій частині та постанову Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Львівського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська