Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №2-4921/10

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 2-4921/10/03

провадження № 61-4647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Гуцал Л. В., Піддубного Р. М., Пилипчук Н. П.

від 13 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

25 травня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що наказом начальника генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 05 листопада

2005 року № 482 ОСОБА_3 звільнено з військової служби у зв'язку з реформуванням (скороченням) Збройних Сил України та поставлено на квартирний облік у квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова Міністерства оборони України позачергово. Зазначав, що пунктом 8

статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» передбачено, що особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством.

Посилаючись на те, що його не забезпечено житлом протягом трьох років після звільнення, позивач просив суд зобов'язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України надати йому за рахунок Міністерства оборони України ізольоване житлове приміщення на склад його сім'ї при першому надходженні житла.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова у складі судді Діденка С. А. від 02 червня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова Міністерства оборони України надати ОСОБА_3 за рахунок Міністерства оборони України ізольоване житлове приміщення на склад його сім'ї при першому надходженні житла.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача, передбачене пунктом 8 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», порушене та підлягає захисту шляхом зобов'язання квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України надати ОСОБА_3 за рахунок Міністерства оборони України ізольоване житлове приміщення на склад його сім'ї при першому надходженні житла.

17 травня 2016 року Міністерство оборони України звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що воно не було залучено до участі у справі, а судовим рішенням вирішено питання про його права та обов'язки.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено права Міністерства оборони України, а також військовослужбовців та членів їх сімей, які відповідно до закону мають право на першочергове забезпечення житлом та перебувають у чергах попереду позивача.

10 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було звільнено у 2005 році та впродовж трьох років не забезпечено житлом відповідно до закону, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Крім того, висновки апеляційного суду про те, що представник квартирно-експлуатаційного відділу не мав відповідних повноважень не заслуговують на увагу, оскільки відповідач є підрозділом Міністерства оборони України.

15 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення Міністерства оборони України, в яких останнє просить залишити касаційну скаргу

ОСОБА_3 без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення. Зазначено, що відповідач не є структурним підрозділом Міністерства оборони України, оскільки організаційно входить до складу Збройних Сил України та підпорядковується Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України.

10 листопада 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що наказом начальника генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 05 листопада 2005 року

№482 та наказом начальника Харківського університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба від 16 листопада 2005 року №271 підполковника

ОСОБА_3 було звільнено у запас у зв'язку зі скороченням штатів та виключено зі списків особового складу університету, знято з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Орджонікідзевського районного військового комісаріатум. Харкова (а.с. 4).

Згідно довідки квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова станом

на 01 грудня 2009 року ОСОБА_3 перебував на квартирному обліку у Харківському гарнізоні у загальній черзі за № 279 з 03 березня 1995 року, у позачерговій черзі за № 383 з 05 листопада 2005 року, зі складом сім'ї - три особи (а. с. 5).

Згідно з пунктом 8 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначається Кабінетом Міністрів України.

Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Механізм забезпечення житловим приміщенням військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових приміщень, у військових частинах, закладах, установах та організаціях після звільнення та членів їх сімей врегульовано Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 03 серпня 2006 року № 1081 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок).

Порядком передбачено, що центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво, зокрема, Збройними Силами України, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом, а також щороку визначають обсяги службового житла і житла, що надається військовослужбовцям для постійного проживання (пункт 4Порядку).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно зі статтею 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Зі змісту положень статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

У відповідності до частини першої статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд правильно виходив із того, що рішенням суду першої інстанції були покладені обов'язки на Міністерство оборони України, що має матеріально-правовий інтерес відносно предмета спору, проте останнє не приймало участі у справі, не було повідомлено про результати розгляду справи. Суд першої інстанції у порушення частини четвертої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) не роз'яснив позивачу право на залучення співвідповідача та наслідки невчинення зазначеної процесуальної дії. Суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного провадження позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу як співвідповідача та розглядати по суті вимоги відносно Міністерства оборони України.

Правильним є висновок апеляційного суду про те, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належних відповідачів.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк