Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №185/10751/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 185/10751/18

провадження № 61-22253 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Національна академія внутрішніх справ;

відповідач - ОСОБА_1;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2019 року у складі судді Врона А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т.

П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 був курсантом Національної академії внутрішніх справ та відповідно до наказу ректора Національної академії внутрішніх справ від 01 вересня 2014 року № 153 ос зарахований з 01 вересня 2014 року до Національної академії внутрішніх справ курсантом 3-го курсу денної форми навчання.

27 травня 2015 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 було укладено договір про підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ.

Відповідно до наказу Головного Управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області) від 14 липня 2016 року № 202 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з підпунктом 2.3.6 укладеного договору відповідач у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 договору, відшкодовує у повному обсязі фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, у сумі 37 364 грн 48 коп.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2019 року у відкритті провадження у вказаній справі відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року Національна академія внутрішніх справ подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 185/10751/18 з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спори про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі, не пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби. При розгляді вказаної категорії спорів судами не досліджуються спори, що виникають і пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби.

Суди в зазначених справах на підставі наданих позивачами достовірних доказів лише констатують факт відрахування з навчання та/або звільнення особи зі служби до відпрацювання передбаченого договором строку, що є підставою для відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі. В той же час, такий факт звільнення зі служби відповідачами не заперечується, а тому і не потребує дослідження судом.

На момент звільнення відповідача зі служби між ним та Національною академією внутрішніх справ не існувало жодних трудових (службових) чи інших правовідносин, спори з яких могли б розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У випадку закриття провадження у справі, враховуючи значно менші строки звернення до адміністративного суду, передбачені статтею 122 КАС України, ніж строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, Національна академія внутрішніх справ не матиме можливості повернути до Державного бюджету України кошти, витрачені на утримання відповідача в навчальному закладі.

На думку заявника, Велика Палата Верховного Суду, на правову позицію якої посилались суди, помилково зазначила, що спори про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в начальному закладі, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу, яка перебуває на посаді публічної служби. Спір виник між фізичною особою, який виявив бажання отримати вищу освіту за державним замовленням (який хоч і проходив публічну службу, проте не є суб'єктом владних повноважень) та юридичною особою - Національною академією внутрішніх справ, яка є державним вищим навчальним закладом, виступає стороною цивільно-правового договору і також не є суб'єктом владних повноважень та не здійснює публічно-владних управлінських функцій.

На підтвердження своєї позиції посилалася на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах: від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач вказував, що ОСОБА_1, який перебував на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнено. При цьому відповідач не відпрацював три роки, як це було визначено умовами договору від 27 травня 2015 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2019 року у відкритті провадження у вказаній справі відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 рокуапеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що спори, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина 4 статті 5 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", чинного на час укладення договору про підготовку фахівця у вищому начальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (Національній академії внутрішніх справ), на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України "Про міліцію" працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію" підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції, з яким правильно погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

У своїх постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-699апп18) та від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, за аналогічних обставин справ, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що спори про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків Великої Палати Верховного Суду фактично зводяться до незгоди з висловленою нею позицією та суб'єктивного тлумачення позивачем норм права, що не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання заявника в касаційній скарзі на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах: від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, безпідставні, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18) відступила від викладених у них висновках з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова судів розглядати справу в порядку цивільного судочинства призведе до фактичної неможливості відшкодувати до Державного бюджету України кошти в особливо великому розмірі, враховуючи строки звернення до адміністративного суду, які вже спливли, не приймаються, оскільки не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, є аналогічні доводам, зазначеним у апеляційній скарзі позивача, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України. Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року № 63566/00).

Щодо клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Касаційна скарга Національної академії внутрішніх справ містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням зокрема на статтю 403 ЦПК України, наявність спору щодо правил предметної підсудності, існування різних правових позицій Верховного Суду з даного питання, висновок Європейського суду з прав людини щодо принципу правової визначеності та суміжних понять.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 5 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині 5 статті 403 ЦПК України.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Судом взято до уваги, що у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18) Великою Палатою Верховного Суду зроблений правовий висновок щодо застосування норм права та надано оцінку виключній правовій проблемі у подібних правовідносинах.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні клопотання Національної академії внутрішніх справ про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара