Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №566/909/17

Постанова

Іменем України

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 566/909/17

провадження № 61-11879св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В.

П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2019 року у складі судді Феськова П. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4, з яким вона з 19 листопада 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Після смерті чоловіка відкрилася спадщина. Спадкоємцями за законом є вона, діти чоловіка від першого шлюбу та його матір.

Позивач вважає, що діти її чоловіка від першого шлюбу: ОСОБА_2, ОСОБА_3 повинні бути усунені від права на спадкування за законом після смерті батька, оскільки за його життя та під час хвороби вони ухилялися від надання йому необхідної допомоги.

Зазначила, що з 03 березня 2016 року по 10 березня 2016 року її чоловік перебував на лікуванні у Млинівській районній лікарні у відділенні реанімації, а з 11 березня 2016 року по 05 квітня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні у гематологічному відділенні КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня".

Лікування потребувало значних коштів, які вони були вимушені брати в позику.

Діти її чоловіка є матеріально забезпеченими, проте не надавали жодної допомоги на лікування батька та не спілкувалися з ним.

З урахуванням викладених обставин, просила суд усунути від права на спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, його спадкоємців першої черги - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт ухилення відповідачів від надання допомоги батькові, винної поведінки останніх (зокрема, відмова від надання допомоги батькові), потребу спадкодавця у допомозі саме відповідачів.

Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу.

15 липня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 листопада 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Позивач та діти померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Млинівського районного нотаріального округу Рідченко О. Й. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як спадкоємці першої черги.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 1216 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1216 1217 ЦК України (стаття 1223 ЦК України).

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правило частини 5 статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2018 року у справі № 686/1604/16-ц (провадження № 61-5343св18), від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснено, що факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачкою не доведено факт ухилення відповідачів від надання допомоги батькові, винної поведінки останніх (зокрема, відмова від надання допомоги батькові), потребу спадкодавця у допомозі саме відповідачів.

Зокрема позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 в періоди загострення перебігу захворювання дійсно потребував сторонньої допомоги, а якщо потребував - звертався за такою допомогою до відповідачів у справі. Також не підтверджено факт ухилення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від надання такої допомоги хворому батькові.

Доводи касаційної скарги про спроможність відповідачів надавати необхідну допомогу хворому батькові не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не доведено ухилення вказаних осіб від надання спадкодавцеві допомоги; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цих осіб.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило