Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

місто Київ

справа № 464/2647/22

провадження № 61-7877св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики у розмірі 5 249 434,77 грн.

Одночасно із позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову.

На обґрунтування заяви посилався на те, що у зв`язку із невиконанням протягом тривалого часу рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2012 року у справі № 2-2801/11 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості у розмірі 251 127,96 грн, він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення процентів за договором позики з урахуванням інфляції. Оскільки відповідач уникає з ним зустрічей, не погашає борг, вважає, що лише накладення арешту на все майно ОСОБА_2 може реально забезпечити виконання у подальшому рішення суду.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 06 лютого 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що забезпечення позову у справі про стягнення процентів за договором позики у спосіб накладення арешту на все нерухоме майно виходить за межі предмета спору та є непропорційним заявленим вимогам. Заявник не довів тієї обставини, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 06 лютого 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 у межах ціни позову на загальну суму 5 249 434,77 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що враховуючи попередню поведінку відповідача щодо неповернення ОСОБА_1 боргу, а також конкретні обставини зазначеної справи наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не надав доказів про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову. Навпаки, ОСОБА_2 на час ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції виконав свої зобов`язання щодо повернення коштів за договором позики, у результаті чого виконавче провадження № 62598410 з примусового виконання рішення суду у справі № 2-2801/11 завершено.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 149 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18; постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 зазначено, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції врахував предмет спору, який виник між сторонами, тадійшов обґрунтованого висновку, що обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним із заявленими вимогами, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача.

Такі заходи забезпечення позову є необхідними та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову. Відповідач не надав доказів про те, що вжиті судом заходи забезпечення позову матимуть для нього негативні майнові наслідки.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 сплатив заборгованість за рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2012 року у справі № 2-2801/11 не спростовують відсутність загрози невиконання рішення суду у справі, що переглядається у разі задоволення позову та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування при постановленні оскаржуваного судового рішення висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22 є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать цим висновкам.

Крім того, питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенка

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк