Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2020 року у справі №754/10648/18

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 754/10648/18

провадження № 61-4331св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В.

А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. про визнання протиправним і скасування рішення.

Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2012 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (позичальники) було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого останні отримали у позику грошові кошти у розмірі 15 500,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 23 лютого 2013 року. У подальшому сторонами було змінено кінцевий строк повернення позики до 23 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 23 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуАнохіною В. М. та зареєстрований у реєстрі № 330, згідно з яким вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

29 серпня 2013 року вона додатково отримала у позику від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 7 700,00 дол. США з кінцевим строком повернення позики до 29 січня 2014 року.

Вказувала, що їй стало відомо, що право власності на належну їй квартиру на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. від 13 жовтня 2016 року № 16910814 було зареєстровано за ОСОБА_3 відповідно до договору іпотеки від 23 лютого 2012 року № 330 та договору про відступлення права вимоги від 23 травня 2016 року № 692.

Вважала, що перехід права власності на квартиру відбувся з порушенням вимог частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що перехід права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку можливий лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а не на підставі іпотечного застереження. Разом з тим, договір про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами не укладався.

Також вказувала, що не отримувала від кредитора вимогу про усунення порушень основного зобов'язання, яка повинна передувати зверненню стягнення на майно.

Крім того, рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_3 не відповідає вимогам Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26 листопада 2018 року, просила суд: визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. щодо проведення 13 жовтня 2016 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3; визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., згідно з яким 13 жовтня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 від 13 жовтня 2016 року № 16910814.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що сторони іпотечного договору погодили декілька способів позасудового звернення на предмет іпотеки, зокрема, й право іпотекодержателя звернути у свою власність заставлене в іпотеку майно у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" у рахунок виконання забезпеченого цією іпотекою зобов'язання. 08 червня 2016 року ОСОБА_3 направив боржникам, у тому числі позивачу, письмову вимогу про усунення порушення виконання основного зобов'язання у тридцятиденний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Вказана вимога була отримана боржниками 11 червня 2016 року, однак порушення виконання основного зобов'язання ними не усунуто.

Судом установлено, що при зверненні до нотаріуса з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 підтвердив своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, дотримався тридцятиденного строку, передбаченого статтею 35 Закону України "Про іпотеку", та подав усі необхідні документи для державної реєстрації прав, передбачені законом та іпотечним договором, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 670/2843/17, провадження № 61-28669св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, провадження № 61-3998св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" єдиною підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який між сторонами не укладався.

У нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності на спірне майно без вчинення нотаріальної дії з майном, оскільки відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

Позивачу як іпотекодавцю у порушення вимог Закону України "Про іпотеку" не надходило жодних повідомлень про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору.

Приватним нотаріусом не дотримано вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки. При цьому звіт про оцінку вартості майна від 03 жовтня 2016 року не може братися судом до уваги, оскільки є лише суб'єктивною думкою спеціалістів, які не несуть жодної відповідальності за складені ними документи.

Іпотекодержателем у порушення вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не приймалося рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд не надав оцінки співмірності суми заборгованості і вартості іпотечного майна.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судом

23 лютого 2012 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (позичальники) було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого останні отримали у позику грошові кошти у розмірі 15 500,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 23 лютого 2013 року. У подальшому сторонами було змінено кінцевий строк повернення позики до 23 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 23 лютого 2012 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуАнохіною В. М. та зареєстрований у реєстрі № 330, згідно з яким остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У пункті 11 цього договору сторони погодили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за договором позики в установлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Це застереження відповідно до закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

29 серпня 2013 року ОСОБА_1 додатково отримала у позику від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 7 700,00 дол. США з кінцевим строком повернення позики до 29 січня 2014 року.

23 травня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 330, згідно з яким до ОСОБА_3 перейшло право вимоги за вищевказаними договорами позики та іпотеки.

27 травня 2016 року ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 повідомлення про відступлення прав вимоги за договорами позики та іпотеки.

08 червня 2016 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики з вимогою про виконання зобов'язань у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її не виконання, а також з вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки, яка була отримана боржниками 11 червня 2016 року.

13 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. на підставі договорів іпотеки від 23 лютого 2012 року і про відступлення права вимоги від 23 травня 2016 року прийнято рішення № 16910814 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частин першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені статті 37 Закону України "Про іпотеку" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статті 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Отже аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Як вбачається з пункту 11 договору іпотеки від 23 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_1, сторони погодили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за договором позики в установлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Це застереження відповідно до закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції).

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у тій же редакції).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку та, встановивши, що приватним нотаріусом під час реєстрації права власності на іпотечне майно було дотримано порядок, встановлений Законами України "Про іпотеку", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Твердження заявника, що відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" єдиною підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя є безпідставним, оскільки відповідно до вказаної статті такою підставою може бути як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, так і відповідне застереження в іпотечному договорі (пункт 11 договору іпотеки від 23 лютого 2012 року).

Також безпідставним є твердження, що у нотаріуса відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, було відсутнє право здійснення реєстрації права власності на спірне майно без вчинення нотаріальної дії з майном, оскільки вказаний порядок втратив чинність 01 січня 2016 року, а оскаржувана реєстраційна дія приватним нотаріусом була вчинена 13 жовтня 2016 року. При цьому Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, вказаних положень не містив.

Доводи касаційної скарги, що на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності не проводилась оцінка предмета іпотеки є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами справи, оскільки при зверненні до нотаріуса із відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3, серед іншого, подав звіт від 03 жовтня 2016 року про незалежну оцінку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, виконаний суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (сертифікат від 10 серпня 2016 року № 613/16).

Разом з тим, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не було передбачено подання заявником відомостей про вартість предмета іпотеки.

Твердження заявника, що їй у порушення вимог Закону України "Про іпотеку" не надходило жодних повідомлень про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору, спростовується матеріалами справи та встановленими судом обставинами справи, оскільки письмова вимога про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики була направлено кредитором ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 08 червня 2016 року та отримана останніми 11 червня 2016 року, що підтверджено зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 129, т. 1).

Не мають правового значення для правильного вирішення справи доводи заявника про те, що співмірність розміру заборгованості з вартістю іпотечного майна має значення лише у разі, якщо допущеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором кредитору не завдано збитків, а у цій справі позикодавецю завдано збитки у зв'язку з несплатою заборгованості за договором позики, так як ОСОБА_3 не позбавлений права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на нього у позасудовому порядку або застосувати інші, встановлені Законом України "Про іпотеку", способи звернення стягнення на предмет іпотеки (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 463/4642/15-ц).

Посилання заявника, що іпотекодержателем у порушення вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не приймалося рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, на правильність висновків судів не впливає, оскільки подання іпотекодержателем приватному нотаріусу заяви про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії свідчить про прийняття останнім такого рішення. При цьому вказана норма не містить вимог щодо змісту і форми такого рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 670/2843/17 і від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, на правильність висновків судів не впливає, оскільки вказані судові рішення були ухвалені за інших фактичних обставин.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 396, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович