Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №947/1940/20
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №947/1940/20

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 947/1940/20

провадження № 61-7018св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібний С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркін Андрій Костянтинович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Наседкін Олег Ігорович, на постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» (далі - державний реєстратор) Макаркіна А. К. про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію іпотеки та обтяження нерухомого майна.

На обґрунтування позову посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2014 року, укладеного з ОСОБА_2 , вона є власником земельної ділянки площею 0,0700 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:27:011:0199.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц залишено в силі рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року, яким відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте 07 грудня 2018 року державний реєстратор Макаркін А. К. прийняв рішення про державну реєстрацію іпотеки вищевказаної земельної ділянки та рішення про обтяження земельної ділянки забороною відчуження.

Зазначене рішення державного реєстратора є протиправним, тому що заяви про державну реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію заборони подані до неналежного суб`єкта державної реєстрації - державного реєстратора, оскільки відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) така реєстрація мала здійснюватися нотаріусом.

Крім того, відповідно до Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В оскаржуваних рішеннях підставою для внесення записів реєстратором визначено іпотечний договір та постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року. Проте ототожнення двох підстав для реєстрації іпотеки не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, наявними були записи про припинення дії іпотеки та заборони відчуження спірної земельної ділянки, внесені у 2010 році приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченком Є. С., які до цього часу не скасовані та в судовому порядку протиправними не визнавалися.

З урахуванням наведеного позивачка просила:

скасувати державну реєстрацію іпотеки земельної ділянки площею 0,07 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на підставі рішення державного реєстратора Макаркіна А. К. від 07 грудня 2018 року, індексний номер 44482668 (іпотекодавець - ОСОБА_1 , іпотекодержатель - АТ «Альфа-Банк», як правонаступник АТ «Укрсоцбанк»);

скасувати державну реєстрацію заборони відчуження земельної ділянки, площею 0,07 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на підставі рішення державного реєстратора Макаркіна А. К. від 07 грудня 2018 року, індексний номер 44483673.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44482668 від 07 грудня 2018 року, винесене державним реєстратором Макаркіним А. К., стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку: 29326199, зареєстрований 07 грудня 2018 року державним реєстратором Макаркіним А. К., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44482668 від 07 грудня 2018 року, стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101.

Визнано протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44483673 від 07 грудня 2018 року, винесене державним реєстратором Макаркіним А. К., стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження: 29327028, вид обтяження: заборона на нерухоме майно, зареєстрований 07 грудня 2018 року державним реєстратором Макаркіним А. К., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44483673 від 07 грудня 2018 року стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державний реєстратор Макаркін А. В., отримавши заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію заборони відчуження, мав зазначити, на якій саме підставі, з передбачених частиною першою статті 3 Закону № 898-IV, виникли іпотека і, як наслідок, заборона відчуження.

Проте державний реєстратор Макаркін А. В. навів одночасно дві підстави для виникнення іпотеки: постанову Верховного Суду України від 07 листопада 2018 року та іпотечний договір від 28 березня 2008 року. Водночас одночасне зазначення підставою виникнення іпотеки двох окремих документів суперечить положенням частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку».

Дослідивши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначеною постановою іпотека не встановлювалася.

Вказаною постановою Верховний Суд залишив у силі рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки у зв`язку з невідповідністю такого способу захисту вимогам закону. Проте посилань на встановлення іпотеки зазначене судове рішення не містить.

Тому державний реєстратор Макаркін А. В. незаконно визначив постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року як підставу для виникнення іпотеки.

Щодо іпотечного договору від 28 березня 2008 року як підстави для виникнення іпотеки, суд першої інстанції зазначив, що посвідчення іпотечного договору є нотаріальною дією й чинними на момент прийняття оскаржуваних рішень державного реєстратора положеннями закону про державну реєстрацію речових прав було визначено спеціального суб`єкта, який має здійснювати реєстрацію речових прав, що виникли на підставі нотаріальної дії, - нотаріуса. Тому державний реєстратор Макаркін А. В. не мав права приймати оскаржувані рішення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що оскільки відповідач надав реєстратору всі документи, необхідні для здійснення реєстрації відповідних речових прав, реєстратор не мав підстав для відмови у здійсненні реєстрації прав та виник обов`язок здійснити вказану реєстрацію.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Наседкін О. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки на час набуття нею права власності на вказане майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було записів про обтяження нерухомого майна іпотекою.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до Закону № 1952-IV права на нерухоме майно, які виникають внаслідок нотаріальних дій мають вчинятися саме нотаріусом.

Оскільки іпотечний договір посвідчений нотаріально, то належним реєстратором права іпотеки мав бути не державний реєстратор, а нотаріус, який посвідчив договір іпотеки.

Також суд апеляційної інстанції не врахував, що у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2021 року відсутні висновки щодо наявності іпотеки, тому зазначена постанова не могла бути підставою для виникнення іпотеки.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17; неповідомлення позивачки та її представника про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відмову у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Наседкін О. І., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Суди встановили, що 28 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладений договір кредиту

№ 08-660/057-302, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 792 000,00 дол. США зі сплатою 13,5% річних на строк з квітня 2008 року до лютого 2023 року.

На забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором на підставі іпотечного договору від 28 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О. В., реєстраційний номер 483, ОСОБА_3 передала в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 550,00 кв. м та житловою площею 178,80 кв. м, а також земельну ділянку, площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У той же день приватний нотаріус Гурська О. В. наклала заборону відчуження зазначених об`єктів нерухомості.

На підставі передавального акта від 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» є єдиним правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк». Відповідач АТ «Альфа-Банк» з цього приводу жодних заперечень під час судового розгляду не висловлював.

У червні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на житловий будинок загальною площею 550,00 кв. м та земельну ділянку, площею 0,0700 га із кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 520/6819/14-ц).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року у справі № 520/6819/14-ц, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

У зазначеному рішенні встановлено, що 25 вересня 2009 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справі № 2-2392/09 приватний нотаріус Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є. С. зняла заборону відчуження спірного житлового будинку та земельної ділянки, після чого ОСОБА_3 продала їх ОСОБА_5 .

Суди також встановили, що 01 вересня 2010 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу відповідно до статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про прилюдні торги, видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на житловий будинок площею 550,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

17 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 550,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199.

28 липня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію іпотеки вищевказаних об`єктів нерухомості. Однак рішенням державного реєстратора від 28 липня 2014 року № 14745026 у проведенні державної реєстрації іпотеки відмовлено у зв`язку з тим, що заяву про державну реєстрацію обтяжень (іпотеку) щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем.

Не погодившись із зазначеним рішенням, банк звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом щодо оскарження вказаних рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

Із наявної в матеріалах справи інформаційної довідки від 24 січня 2020 року № 197512887 випливає, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 грудня 2018 року індексний номер 44482668 державний реєстратор Макаркін А. К. провів державну реєстрацію іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (іпотекодавець - ОСОБА_3 , іпотекодержатель - ПАТ «Укрсоцбанк»).

Того ж дня, 07 грудня 2018 року державний реєстратор Макаркін А. К. прийняв рішення індексний номер 44483673 про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно - зазначеної земельної ділянки (особа, майно/права якої обтяжуються - ОСОБА_3 , особа, в інтересах якої встановлюється обтяження - ПАТ «Укрсоцбанк»).

Підставою виникнення іпотеки та заборони в обох записах зазначено постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року № 14-343цс18 та іпотечний договір від 28 березня 2008 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; вимога нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, встановлена власником такого майна; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; інші обтяження відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 12 Закону № 898-IV в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 23 Закону № 898-IV в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, зазначив, що відповідач надав реєстратору всі документи, необхідні для здійснення реєстрації відповідних речових прав, тому у реєстратора не було підстав для відмови у здійсненні реєстраційних дій.

Верховний Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) зроблено висновки про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У наведеній постанові наголошено на тому, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизувала висновки, викладені у певних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду України та Верховного Суду. Конкретизація висновків полягала, зокрема, у такому:

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- під час вирішення таких спорів потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки щодо належного способу захисту прав:

«9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

9.9. Як зазначено (див. розділ 7 постанови ВП ВС), при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно».

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 грудня 2018 року індексний номер 44482668 державний реєстратор Макаркін А. К. провів державну реєстрацію іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (іпотекодавець: ОСОБА_3 , іпотекодержатель: ПАТ «Укрсоцбанк»).

Водночас з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), на які посилається заявниця у касаційній скарзі, правомірному та ефективному способу захисту ПАТ «Укрсоцбанк» відповідало б звернення банку з вимогою про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна - спірної земельної ділянки, а не звернення до державного реєстратора у позасудовому порядку з вимогами щодо відновлення запису про іпотеку.

Крім того, суди встановили, що 01 вересня 2010 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу відповідно до статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про прилюдні торги видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок, яка у подальшому 17 січня 2014 року уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

За встановленими у цій справі обставинами спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах.

На момент придбання спірного нерухомого майна відомості щодо іпотеки у відповідному реєстрі були відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна необхідно враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункти 6.52, 6.53).

Отже, у цій справі презюмується, що позивачка ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, а тому є підстави для задоволення позову та скасування записів про іпотеку, оскільки з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), позивачка покладалася на відсутність відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру, набула право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припинилося та банк у позасудовому порядку не мав підстав для поновлення іпотеки.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції про задоволенні позову необхідно визнати правильним по суті, водночас мотиви такого рішення підлягають зміні з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та розглянув справу без участі позивача.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Ухвала Одеського апеляційного суду від 15 червня 2022 року про відмову у призначенні відеоконференції, на виконання вимог статті 260 ЦПК України, містить мотиви (причини) відмови у задоволенні клопотання. Так, в ухвалі зазначено, що судове засідання було призначене на 15 червня 2022 року, а заява про розгляд справи в режимі відеоконференції надійшла на електронну адресу суду апеляційної інстанції 14 червня 2022 року, тобто за день до судового засідання, що є порушенням частини другої статті 212 ЦПК України.

Посилання заявниці на те, що судове засідання відбулось 21 червня 2022 року, є безпідставними.

У постанові Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року зазначено, що судове засідання призначене на 15 червня 2022 року, проте повне судове рішення виготовлено 21 червня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21, виснував, що «у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається (…) з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України);

у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи;

з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального права розглянув справу у відсутність представника позивача, який був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У зв`язку з наведеним, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, рішення суду першої інстанції - зміні, а результатом вирішення спору є задоволення позову по суті, АТ «Альфа-Банк» має сплатити на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 363,20 грн.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Наседкін Олег Ігорович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3 363,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко