Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2019 року у справі №712/438/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 712/438/17

провадження № 61-34525св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра", в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" - Стрюкова Ірина Олександрівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Черкаське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Пересунька Я. В., та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Ювшина В. І., Гончар Н. І., Пономаренка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра", в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" - Стрюкова І. О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Черкаське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", про визнання кредитного договору удаваним та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 листопада 2005 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 24 650 доларів США на 240 місяців зі сплатою 12% річних. Вказані кошти необхідні йому були для придбання квартири АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що кредитні кошти йому надані у національній валюті - гривні, у зв'язку з чим в банківській установі було відкрито поточний рахунок та укладено договір банківського рахунка. Жодних валютних рахунків в банку на його ім'я не відкривалось, валютно-обмінних операцій з продажу валюти у сумі 24 650
доларів США не проводилось.

Посилаючись на зазначене, позивач вважає, що укладений ним кредитний договір є удаваним правочином в частині валюти кредитування, оскільки його вчинено з метою приховання іншого правочину, а саме надання кредиту в національній валюті.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належних і допустимих доказів укладення сторонами кредитного договору в національній валюті не надав.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 6 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 червня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не забезпечено повне та всебічне з'ясування обставин справи, внаслідок чого суди не встановили дійсних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення; судами не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, а саме щодо дійсної валюти кредитування, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважає, що суди попередніх інстанцій залишити поза увагою ту обставину, що 18 листопада 2005 року він підписав з банком кредитний договір з метою проведення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а за умовами програми цільового державного кредитування таке проводиться виключно у гривневій формі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 листопада 2005 року Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Надра" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 08/2005/840к622, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 24
650 доларів США на 240 місяців зі сплатою 12% річних за користування грошовими коштами.

Пунктом 3.1.1 цього договору визначено, що видача кредиту проводиться шляхом видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена у іноземній валюті - доларах США.

Із заяви на видачу готівки № NL-4 від 18 листопада 2005 року суди встановили, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у сумі 24 650 доларів США, що еквівалентно 124
482,50 грн. Зазначена заява містить підпис позичальника, бухгалтера та касира банку, а також нанесення штампу банку із зазначенням його реквізитів.

Крім того, із наданих позивачем квитанцій про погашення кредитної заборгованості за період із грудня 2005 року по лютий 2015 року суди також встановили, що при погашенні кредитної заборгованості ОСОБА_1 спочатку здійснював у касі банку валюто-обмінну операцію - купував долари США за українську гривню, після чого придбана ним іноземна валюта зараховувалась на погашення кредитної заборгованості.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до частині 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, укладаючи кредитний договір 18 листопада 2005 року, ОСОБА_1 самостійно обрав валютою кредитування саме долари США, був ознайомлений з усіма умовами кредитування, а саме з терміном кредитування, валютою кредитування, процентними ставками тощо, тому усвідомлював умови кредитування та самостійно за власним бажанням обрав кредитування у доларах США.

Відповідно до статті 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 10 ЦПК України.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених статті 10 ЦПК України.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи).

Відповідно до статті 212 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що фактично кредитний договір від 18 листопада 2005 року укладений між сторонами у національній валюті - гривні, а не доларах США, тому просив про задоволення позову на підставі статті 235 ЦК України.

Також посилався на те, що у межах розгляду справи за позовом банку до нього про стягнення кредитної заборгованості за цим же кредитним договором, 28 вересня 2016 року проведено судово-економічну експертизу, відповідно до висновку якої факт видачі позивачу кредитних коштів в іноземній валюті не підтверджено.

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши надані докази, у тому числі і висновок експерта, дійшов висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження укладення сторонами кредитного договору в національній валюті України, а не в доларах США, не надано, тому підстав для задоволення позову немає.

До таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів на підставі встановлених обставин справи і містять посилання на факти, що не можуть бути предметом дослідження й оцінки судом касаційної інстанції. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального або порушено процесуальне право.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суди попередніх інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають; доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції й не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2017 року ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов