Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.04.2021 року у справі №456/57/20

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 456/57/20

провадження № 61-6268св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Стрийська центральна районна лікарня",

третя особа - директор Комунального некомерційного підприємства "Стрийська центральна районна лікарня" Ігнатов Олексій Іларіонович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 серпня 2020 року у складі судді Бораковського В. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Бойко С. М., Ніткевича А. В., Шеремети Н. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Стрийська центральна районна лікарня", третя особа - директор Комунального некомерційного підприємства "Стрийська центральна районна лікарня" Ігнатов Олексій Іларіонович, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Стрийська центральна районна лікарня" (далі - КНП "Стрийська центральна районна лікарня"), третя особа - директор КНП "Стрийська центральна районна лікарня" Ігнатов О. І., про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 19 грудня 1991 року на підставі наказу Стрийської центральної районної лікарні (далі - Стрийської ЦРЛ) від 19 грудня 1991 року № 101 його прийнято на посаду зубного техніка на 0,5 ставки Стрийської ЦРЛ с. Дашава, з 11 листопада 2011 року на підставі наказу № 45 переведено до Стрийської ЦРЛ в м. Стрий, а 26 вересня 2018 року Стрийську ЦРЛ реорганізовано шляхом перетворення в КНП "Стрийська центральна районна лікарня" і наказом від 10 грудня 2019 року його звільнено за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Він вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки з наказом про наступне вивільнення його не ознайомлювали, а з оспорюваного наказу не зрозуміло, що саме відбулося на підприємстві: скорочення чисельності чи скорочення штату. Звертає увагу, що повідомлення про заплановане звільнення не містить попередження про те, що у разі відмови від запропонованих посад його буде звільнено із займаної посади після закінчення двох місяців з моменту попередження, окрім того, запропоновані посади не відповідають його освітньому рівню.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним і скасувати наказ КНП "Стрийська центральна районна лікарня" від 10 грудня 2019 року про звільнення з роботи, поновити його на посаді зубного техніка КНП "Стрийська центральна районна лікарня" з 23 грудня 2019 року та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що КНП "Стрийська центральна районна лікарня" дотримано процедури звільнення ОСОБА_1 з роботи, передбаченої статтею 49-2 КЗпП України, а саме: ОСОБА_1 персонально попереджено про наступне вивільнення за два місяці. Одночасно, ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади медичного статистика інформаційного аналітичного відділення - 0,5 ставки, молодшої медсестри (санітарки) поліклінічного відділення - 1,0 ставку та ліфтера, однак згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1 не надав. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади зубного техніка зуботехнічної лабораторії КНП "Стрийська центральна районна лікарня" відповідно до порядку та з підстав передбачених КЗпП України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 серпня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем не було порушено вимог статті 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення позивача у зв'язку із скороченням чисельності та штату на підставі статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем дотримано вимогу закону про персональне попередження позивача за два місяці до наступного вивільнення та запропоновано усі вакантні посади протягом усього періоду, зокрема, до звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи на підставі досліджених та належно оцінених доказів, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів. В даному випадку, суд першої інстанції переклав тягар доказування на позивача. Судом не враховано, що всі докази перебувають у розпорядженні відповідача. Обов'язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця, про що вказано у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц.

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а зроблено висновок про те, що зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживання та незаконного звільнення працівників.

Крім того, суд першої інстанції не здобув доказів про те, що позивачу було запропоновано всі вакантні посади (не досліджував штатний розпис підприємства), які були на підприємстві. У постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц вказано, що звільнення у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці є незаконним, якщо працівнику не запропоновано всі вакантні посади (а не тільки ті які відповідають його кваліфікації).

Також, суди попередніх інстанцій не досліджували статут підприємства, процедуру проведення скорочення штату визначену статутом підприємства.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали ізСтрийського міськрайонного суду Львівської області.

18 червня 2021 року справа № 456/57/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач працював в КНП "Стрийська центральна районна лікарня" на посаді зубного техніка зуботехнічної лабораторії на 0,5 ставки.

20 червня 2019 року КНП "Стрийська центральна районна лікарня" видано наказ № 157 "Про скорочення штатних одиниць стоматологічного відділення, зуботехнічної лабораторії", яким визначено перелік посад, які підлягають скороченню згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України 30 вересня 2019 року.

Так, зокрема, скороченню підлягали 4,0 ставки посади зубного техніка (спец. кошти) і 1,0 ставки зубного техніка (бюджет).

Наказом КНП "Стрийська центральна районна лікарня" від 09 серпня 2019 року № 198 внесено зміни до вказаного вище наказу від 20 червня 2019 року № 157, а саме: вирішено скоротити посади стоматологічного відділення та зуботехнічної лабораторії 29 листопада 2019 року.

29 липня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом від 20 червня 2019 року № 157, а 02 вересня 2019 року - з наказом від 09 серпня 2019 року № 198, що підтверджується актами КНП "Стрийська центральна районна лікарня" від 29 липня 2019 року та від 02 вересня 2019 року, відповідно.

Відповідно до наказу КНП "Стрийська центральна районна лікарня" від 13 вересня 2019 року № 227 створено робочу групу по скороченню посад працівників стоматологічного відділення.

Висновком робочої групи від 04 жовтня 2019 року № 1099 щодо скорочення працівників стоматологічного відділення та зуботехнічної лабораторії запропоновано скоротити штатні одиниці, в тому числі, посаду зубного техніка ОСОБА_1 (0,5 ставки).

Відповідно до попередження про заплановане вивільнення від 11 жовтня 2019 року № 1125 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з 0,5 ставки посади зубного техніка на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України з 23 грудня 2019 року у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників КНП "Стрийська центральна районна лікарня" та одночасно йому запропоновано вакантні посади медичного статиста інформаційно-аналітичного відділення (0,5 ставки) та молодшої медсестри поліклінічного відділення (1,0 ставка), яке позивач отримав 16 жовтня 2019 року.

24 жовтня 2019 року адміністрація КНП "Стрийська центральна районна лікарня" пропонувала позивачу зайняти вакантну посаду ліфтера.

Наказом КНП "Стрийська центральна районна лікарня" від 10 грудня 2019 року № 498к позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників з 23 грудня 2019 року.

Скорочення всіх штатних одиниць посади зубного техніка, яку обіймав позивач до звільнення, підтверджується й штатним розписом на 01 липня 2020 року.

Оскільки позивач на запропоновані йому відповідачем вакансії не погодився, тому його було звільнено з роботи відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Інших вакантних посад, ніж ті, які пропонувались позивачу, станом на дату звільнення його з роботи не з'явилось.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини 1 , 3 статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив, що внаслідок скорочення посади зубного техніка зуботехнічної лабораторії, ОСОБА_1 був попереджений про його вивільнення відповідно до чинного законодавства. При цьому, ОСОБА_1 на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, запропоновано наявні у період дії попередження про заплановане вивільнення вакантні посади медичного статиста інформаційно-аналітичного відділення (0,5 ставки), молодшої медсестри поліклінічного відділення (1,0 ставка) та ліфтера. Проте, позивач згоди на зайняття запропонованих йому посад не надав.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади зубного техніка зуботехнічної лабораторіїу зв'язку зі скороченням посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог, викладених у статті 49-2 КЗпП України.

Крім того, оскільки позивача не поновлено на роботі, немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилання в касаційній скарзі на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. При цьому, питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не погодив штатний розпис не заслуговують на увагу, оскільки він був затверджений у передбаченому Статутом Комунального некомерційного підприємства Стрийської районної ради "Стрийська центральна районна лікарня" порядку.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів без мотивування причин такої відмови також не заслуговують на увагу, оскільки всі перелічені у клопотанні докази, які заявник просив витребувати, крім довідки про середній заробіток, не мають значення для правильного вирішення справи.

Довідка про середній заробіток має значення для розгляду цієї справи, однак оскаржуваними судовими рішеннями ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про його звільнення з роботи та поновлення на посаді зубного техніка, а вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідною від основних вимог, тому порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький