Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2021 року у справі №199/8290/20

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 199/8290/20

провадження № 61-9083св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів:

Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_1.

У 2012 році ОСОБА_1 досяг віку 60 років і відповідно до вимог чинного законодавства є непрацездатним пенсіонером та отримує мінімальну пенсію.

Також позивач вказував, що його син є працездатним, має постійне місце роботи і стабільну заробітну плату, не має на утриманні непрацездатних осіб або неповнолітніх дітей, а тому моє можливість надавати йому матеріальну допомогу.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд стягувати з ОСОБА_2 аліменти на його утримання у розмірі Ѕ частини заробітку щомісяця, починаючи з дня звернення до суду з позовом і довічно.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про затвердження мирової угоди, в якій заявники просили затвердити мирову угоду, укладену між сторонами у справі на таких умовах: з ОСОБА_2 стягувати на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі

Ѕ частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 04 грудня

2020 року, та довічно. В окремо поданій суду спільній письмовій заяві сторони також повідомили, що умови мирової угоди не суперечать закону, стосуються лише прав та обов'язків сторін, за межі предмета спору не виходять, прав та інтересів інших осіб не порушують.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року затверджено мирову угоду.

Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька у розмірі Ѕ частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи стягнення з 04 грудня 2020 року,

до припинення права на утримання від повнолітнього сина.

Провадження у справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що умови мирової угоди не суперечать вимогам закону, не порушують права, свободи, інтереси та (або) обов'язки сторін та інших осіб, а сама угода укладена в межах цивільної

і процесуальної дієздатності осіб.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У березні 2021 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу

Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 09 лютого 2021 року, вважаючи, що визнання мирової угоди між сторонами та стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька порушують його права.

Разом з тим, вказана мирова угода укладена з метою перешкоджання виконання судового рішення у цивільній справі № 203/6896/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2021 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

Поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвали

Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 09 лютого 2021 року та відкрито апеляційне провадження в цій справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року

апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу

(далі - ЦПК України).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3.

Предметом спору в цій справі було стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька. Сторони у справі,

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент укладення мирової угоди, як способу добровільного врегулювання спору між ними, виходячи з власної ініціативи, в межах прав та обов'язків кожної із сторін, обмежилися предметом спору та, розуміючи їх процесуальні наслідки, досягли компромісу шляхом укладення наведеної угоди саме стосовно стягнення аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 28 травня 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку

щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), а також постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 489/6532/19 (провадження № 61-11266 св20), від 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19 (провадження № 61-731св21) та від 05 квітня 2021 року

у справі № 203/2125/15-ц (провадження № 61-13625св20).

Також заявник зазначає, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яка порушує права ОСОБА_3, який є кредитором у зобов'язанні за розпискою

від 19 лютого 1999 року та має право на стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, розмір якої встановлено у справі № 203/6896/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

05 березня 2021 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська видано виконавчий лист № 203/6896/14 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 757
654 грн заборгованості за договором позики. 17 березня 2021 року відкрито виконавче провадження № 64734496 та встановлено, що ОСОБА_2 є боржником,

а ОСОБА_1 - стягувачем.

Тому ОСОБА_3 має підстави вважати, що вказана мирова угода є фрадуторним правочином, вчиненим з метою приховати майно, на яке можливо звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості за договором позики на користь ОСОБА_3.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційним судом установлено, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про затвердження мирової угоди.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року затверджено мирову угоду. Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька у розмірі Ѕ частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи стягнення з 04 грудня 2020 року,

до припинення права на утримання від повнолітнього сина. Провадження

у справі закрито.

У березні 2021 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу

Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 09 лютого 2021 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2021 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

Поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвали

Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 09 лютого 2021 року та відкрито апеляційне провадження в цій справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року

апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами 1 , 3 статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених Частинами 1 , 3 статті 406 ЦПК України.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя,

є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Частиною 1 статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20)

та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21).

З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати,

чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки

заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_3 на те, що визнання мирової угоди між сторонами та стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька порушують його права, не заслуговують на увагу. Предметом спору в цій справі є стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька. Одним із способів врегулювання спору між сторонами судової справи є укладення мирової угоди. При цьому ні мотивувальна, ні резолютивна частини ухвали суду першої інстанції не містять будь-яких вказівок про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3.

Разом з тим, зазначення в касаційній скарзі про існування виконавчого провадження про стягнення боргу не впливає на вирішення спору, оскільки, відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема:звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Отже, примусове виконання рішення можливо не тільки за рахунок заробітної плати відповідача у справі, а й за рахунок усього належного

у нього майна.

За наведених обставин оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає нормам процесуального закону, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків цього суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії ухвала апеляційного суду, що переглядається,

є достатньо мотивованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук