Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 405/729/19

провадження № 61-1704св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2024 року в складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2025 року в складі колегії суддів Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - ОСОБА_2 , та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та просив:

- визнати незаконною бездіяльність Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Подільського ВДВС) та державного виконавця Пісної В. С. щодо перевірки фактів сплати ним за період з 01 січня

2019 року до 07 лютого 2023 року аліментів дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її картковий рахунок (картка № НОМЕР_1 ) в Акціонерному товаристві (далі - АТ) «Акцент-Банк»;

- зобов`язати Подільський ВДВС провести вищевказану перевірку протягом

10 днів після набрання законної сили рішенням суду за поданою скаргою.

Мотивував скаргу тим, що в провадженні суду знаходиться його скарга на незаконні дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо виконання рішення суду в справі № 405/729/19 про стягнення аліментів, у якій він просив суд визнати незаконними дії державного виконавця стосовно нарахування заборгованості зі сплати аліментів на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 лютого 2019 року до 07 лютого 2023 року в розмірі 115 444,19 грн та 96 567,42 грн. Під час розгляду наведеної скарги суд у засіданні від 08 червня 2023 року визнав незаконною відмову державного виконавця Пісної В. С. щодо задоволення його клопотань щодо проведення відповідної перевірки за банківськими рахунками дочки ОСОБА_3 і зобов`язав державного виконавця негайно провести таку перевірку, а його суд зобов`язав надати до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) письмову заяву про проведення такої перевірки. Відповідну заяву він подав 09 червня 2023 року.

08 серпня 2023 року він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження і встановив відсутність письмового запиту державного виконавця до АТ «Акцент-Банк» про надання відповідної довідки про отримання його дочкою ОСОБА_3 на свій картковий рахунок аліментів від нього.

Уважав, що така бездіяльність державного виконавця свідомо та грубо порушує вимоги суду, законодавство про виконання судових рішень і свідчить про участь державного виконавця у кримінальному злочині з вимагання від нього грошових коштів у великій сумі, який організувала стягувач ОСОБА_2 .

Листом Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26 січня 2023 року заявнику було відмовлено у витребуванні від АТ «Акцент-Банк» довідки про надходження на картковий рахунок ОСОБА_3 грошових сум від нього в період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року з підстав, що дочка ОСОБА_3 не є стороною у виконавчому провадженні.

Посилався на те, що протиправні дії посадових осіб виконавчої служби свідчать про примус вдруге платити аліменти, що є кримінальним злочином.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18 листопада 2024 року ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

20 січня 2025 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач - ОСОБА_2 та боржник - ОСОБА_1 .Державний виконавець вживає передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, які стосуються сторін відповідного виконавчого провадження. ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 405/729/10 2/405/110/19, виданого 03 березня 2023 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, тому в державного виконавця були відсутні підстави для проведення перевірки перерахування боржником грошових сум за період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року на банківську картку ОСОБА_3 за номером НОМЕР_1 в АТ «Акцент-Банк».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду

м. Кіровограда від 18 листопада 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що стягувачка ОСОБА_2 у судових засіданнях підтвердила факти щомісячної сплати ним аліментів безпосередньо на картку дочки. Суд першої інстанції приховав довідку АТ «Акцент-Банк»щодо перерахування таких коштів. Він тричі заявляв судді ОСОБА_4 відвід, який було відхилено.

Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року в справі № 760/17498/22 за подібних правовідносин зробив протилежний висновок щодо можливості сплати аліментів на банківський рахунок дитини, ніж суди в цій справі.

Позиція інших учасників справи

У поясненнях на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 мав можливість ознайомитися з матеріалами справи, зокрема й з довідкою АТ «Акцент-Банк». Заявник ніколи не утримував дочку. Державний виконавець не був зобов`язаний перевіряти картковий рахунок особи, яка не є стороною виконавчого провадження. ОСОБА_1 не вказав норму права, яку порушив державний виконавець.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 від 07 березня 2023 року з примусового виконання виконавчого листа № 405/729/10 2/405/110/19, виданого 03 березня 2023 року Ленінським районним судом м. Кіровограда про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 04 лютого 2019 року до 05 квітня 2024 року.

Відповідно до постанови заступника начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пісної В. С. від 22 березня 2023 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

09 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, в якій просив провести первірку перерахування ним грошових сум за період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року на банківську картку ОСОБА_3 за номером НОМЕР_1 в АТ «Акцент-Банк».

Листом від 21 червня 2023 року начальник Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на заяву ОСОБА_1 про надання інформації повідомила, що перевірка руху коштів за рахунком ОСОБА_3 не відповідає вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»(далі - Закон № 1404-VIII).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, пояснень стягувачки та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову

в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Порядок стягнення аліментів визначений статтею 71 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до наведеної норми порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом (далі - СК) України. За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа-підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз`яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

За довідкою Подільського ВДВС від 12 лютого 2024 року (т. 2, а. с. 66-68) станом на 02 лютого 2024 року ОСОБА_1 нараховано заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 115 409,89 грн, яка утворилася за період з лютого 2019 року до лютого 2024 року.

ОСОБА_1 не погодився з наявністю у нього боргу за аліментами, посилаючись на те, що в період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року сплачував кошти безпосередньо на банківський рахунок (картка № НОМЕР_1 ) дочки ОСОБА_3 . Державний виконавець відмовив у перевірці таких обставин шляхом звернення до АТ «Акцент-Банк» із відповідним запитом, що стало підставою звернення ОСОБА_6 до суду зі скаргою на бездіяльність Подільського ВДВС.

Суди у цій справі відмовили в задоволенні скарги про визнання незаконною бездіяльності Подільського ВДВС та державного виконавця Пісної В. С. щодо перевірки фактів сплати ОСОБА_7 за період з 01 січня

2019 року до 07 лютого 2023 року аліментів дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її картковий рахунок (картка № НОМЕР_1 ) в АТ «Акцент-Банк», з підстав, що дочка ОСОБА_3 не є стороною у виконавчому провадженні.

Із наведеними мотивами розгляду скарги ОСОБА_6 погодитися не можна, з огляду на таке.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19)).

Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України).

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання (абзац 2 частини другої статті 179 СК України).

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України (частина третя статті 179 СК України).

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку); самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг (частина перша статті 32 ЦК України).

Отже, дієздатність фізичної особи пов`язана з такими її невід`ємними якісними ознаками, як здатність усвідомлювати значення своїх дій та спроможність керувати ними, обсяг цивільної дієздатності не може бути однаковим для усіх фізичних осіб і встановлюється ЦК України з урахуванням їх віку та психічного стану здоров`я; обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб охоплює як перелік юридично значущих дій, які особа має право самостійно здійснювати, так і межі її договірної та не договірної цивільної відповідальності;залежно від віку фізичної особи, цивільна дієздатність за обсягом поділяється на такі види: часткова цивільна дієздатність малолітньої особи (стаття 31 ЦК України); неповну цивільну дієздатність неповнолітньої особи (стаття 32 ЦК України); повну цивільну дієздатність повнолітньої особи, неповнолітньої особи у разі реєстрації її шлюбу (стаття 34 ЦК України) та емансипованої особи (стаття 35 ЦК України); фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вважається неповнолітньою. За обсягом цивільна дієздатність неповнолітньої особи є неповною; з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року в справі № 760/17498/22 (провадження № 61-15969св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, а також у постановах від 04 грудня 2024 року в справі № 394/434/24 (провадження № 61-12078св24), від 29 травня 2024 року в справі № 283/94/22 (провадження № 61-16038св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця, помилково не взяв до уваги, що з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 14 років ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до вимог статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний у своїй постанові зазначити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Суд мав перевірити доказами обставини сплати ОСОБА_1 коштів на рахунок неповнолітньої ОСОБА_3 та з`ясувати, чи відбулось добровільне виконання боржником свого обов`язку зі сплати аліментів у період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року.

З`ясування саме таких обставин є розглядом поданої заявником скарги на бездіяльність державного виконавця по суті, адже ОСОБА_1 заперечує наявність у нього боргу зі сплати аліментів і її нарахування може зумовити накладення на боржника штрафу на суму заборгованості зі сплати аліментів.

Апеляційний суд скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця по суті не розглянув, формально пославшись на те, що ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 405/729/10 2/405/110/19, виданого 03 березня 2023 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, тому в державного виконавця були відсутні підстави для проведення перевірки перерахування боржником грошових сум за період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року на банківську картку ОСОБА_3 за номером НОМЕР_1 в АТ «Акцент-Банк».

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що заявник тричі заявляв судді Шевченко І. М. відвід, який було відхилено, необхідно зазначити таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу.

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що під час вирішення того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення в справі «Білуха проти України», № 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).

ОСОБА_1 заявляв про відвід головуючої в суді першої інстанції судді Шевченко І. М. з таких підстав: суддя, вступивши в зговір з ОСОБА_2 , приховала від нього банківську інформацію, а інформація, яку надав йому суд зашифрована самим судом і не відкривається на комп`ютерах; суддею заявлено, що інформація надана банком містить лише покупки в магазинах, це доводить, що інформація про сплату ним аліментів підмінена головуючим суддею; суддя відмовила заявнику в наданні для ознайомлення інформації про перерахування ним на картку дочкив АТ «Акцент Банк» грошових сум аліментів за період з 01 січня 2019 року до01 лютого 2023 року, яка міститься на електронному носії, а також, на думку заявника, головуюча суддя Шевченко І.М. приймає особисту участь у змові із стягувачем ОСОБА_2 та державним виконавцем Пісною В. С., з метою вчинення проти заявника кримінальних злочинів, щоб примусити його до повторної сплати вже виплачених за період з 01 січня 2019 року до 01 лютого 2023 року щомісячних сум аліментів на дочку ОСОБА_8 ; суддя не вжила заходів зупинення виконавчого провадження, зацікавлена у винесенні завідомо неправосудного рішення на підставі недостовірних доказів.

Заявлені ОСОБА_1 відводи були розглянуті в порядку, визначеному статтею 40 ЦПК України, за наслідком такого розгляду виснувано, що підстави заявленого ОСОБА_1 відводу судді зводяться до незгоди заявника з ухваленими рішеннями судді Шевченко І. М., а також процесуальними діями судді під час розгляду цивільної справи № 405/729/19.

Верховний Суд погоджується з висновками суду про відсутність підстав стверджувати, що головуючий суддя Шевченко І. М. під час розгляду справи виявляла упередженість чи необ`єктивність. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного, однак таких доказів заявником не надано. Інших обставин, які б викликали сумнів в об`єктивності та неупередженості судді також не встановлено.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необхідності відводу судді Шевченко І. М. ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях за відсутності наведення належного та конкретного обґрунтування такого припущення, що не може бути підставою для відводу судді відповідно до положень статті 36 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною та обґрунтованою, тому в силу вимог статті 411 ЦПК України касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 389 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2025 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська