Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №520/2626/17

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 520/2626/17

провадження № 61-19568св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Станція переливання крові Державного підприємства «Одеська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2018 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Станція переливання крові Державного підприємства «Одеська залізниця» (далі - ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця») про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2004 року і до дня звільнення - 13 лютого 2017 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Наказом ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» від 01 березня 2004 року № 14 вона була переведена на посаду завідуючої відділом висушування біопродуктів -лікарем-лаборантом.

Згідно з наказом відповідача від 13 лютого 2017 року № 3 її звільнено у зв`язку зі скороченням штату, закриттям відділу висушування біопродуктів, про що свідчить запис № 26 трудової книжки.

Вважала наказ про звільнення незаконним, оскільки відповідач не попередив її в установленому законом порядку за два місяці про наступне звільнення, не надав їй переважного право на залишення на роботі, про закриття відділу, в якому вона працювала, та скорочення штату працівників цього відділу не було погоджено з органом управління.

Посилаючись на те, що звільнення з роботи проведено відповідачем з порушенням вимог частин першої, другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, позивач просила:

- визнати незаконним наказ ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» від 13 лютого 2017 року № 3 про її звільнення у зв`язку зі скороченням штату, закриттям відділу висушування біопродуктів;

- поновити її на роботі в ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» на посаду завідуючої відділом висушування біопродуктів - лікарем-лаборантом;

- стягнути з ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2017 року до 25 вересня 2018 року;

- стягнути з ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» на її 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату працівників проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для вирішення справи, не дослідили та не надали належної правової оцінки усім доказам, поясненням свідків, її доводам та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Витребувано із Київського районного суду м. Одеси зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі наказу ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» від 01 березня 2004 року№14 ОСОБА_1 переведено на посаду завідуючої відділом висушування біопродуктів -лікарем лаборантом.

У зв`язку зі зміною виробничого процесу «Плазмол» та відмовою ТОВ «Біофарма Плазма» використовувати суху плазму 27 вересня 2016 року ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» видало наказ № 144, яким виключило із специфікації № 1 суху плазму.

29 вересня 2016 року головний лікар ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» Рожок Н. Ю. звернувся зподанням до голови профкому ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» щодо ліквідації відділу висушування біопродуктів, скорочення штатувідділу, звільнення працівників у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з протоколом засідання профспілки ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» від 29 вересня 2016 року № 4 профспілка надала згоду на закриття відділу висушування біопродуктів Станції переливання крові, звільнення за скороченням штату завідуючої відділу висушування біопродуктів ОСОБА_1 та інших працівників відділу.

Згідно з актом від 29 вересня 2016 року, складеним комісією у складі головного лікаря, голови профспілки, бухгалтера, головної медсестри, у зв`язку з ліквідацією відділу біопродуктів та скороченням штатупрацівників відділу ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посаду лікаря-лаборанта на термін відпустки іншого працівника по догляду за дитиною до трьох років, при умові закінчення курсів по лабораторній діагностиці, а також молодшої медсестри, оскільки інших посад на підприємстві не було. Позивач відмовилася від переведення на іншу роботу.

Крім того, комісією складено акт про те, що ОСОБА_1 з попередженням про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності або штату працівників) ознайомлена, від підпису відмовилась.

29 вересня 2016 року ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» видано наказ за №145 «Про скорочення відділу висушування біопродуктів».Позивач від підпису про його ознайомлення відмовилась.

07 жовтня 2016 року ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» на виконання пункту 2 наказу від 29 вересня 2016 року № 145, складено інвентаризаційний опис відділу висушування біопродуктів, що підписаний позивачем та інженером. У вказаному описі зазначено, що інвентаризація відділу проводилась у період з 03 жовтня 2016 року до 07 жовтня 2016 року.

Згідно з актом прийняття-передачі основних засобів від 07 жовтня 2016 року, затвердженим головним лікарем ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця», прийнято в експлуатацію основні засоби, передані позивачем з відділу висушування біопродуктів.

Відповідно до листків непрацездатності№ № 089290 та 089488 позивач у період з 21 листопада 2016 року до 19 грудня 2016 року, з 20 грудня 2016 року до 13 січня 2017 року перебувала на лікарняному.

У зв`язку з цим, 28 листопада 2016 року ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» видано наказ за №171 «Про відміну пункту 5 наказу від 29 вересня 2016 року за № 145», яким пункт 5 наказу від 29 вересня 2016 року №145 відмінено у зв`язку з хворобою і непрацездатністю з 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 , до закриття листка непрацездатності.

Згідно зі штатним розписом ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» станом на 01 грудня 2016 року відділу висушування біопродуктів у розписі не передбачено.

З 10 жовтня 2016 року до 12 лютого 2017 року включно позивач перебувала у відпустці.

Наказом відповідача від 13 лютого 2017 року № 3 ОСОБА_1 звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП Україниз виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанційнорм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП Українипередбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників визначено статтею 49-2 КЗпП України.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При вирішенні питання про дотримання вимог законодавства власником або уповноваженим органом підприємства, установи, організації в цій частині підлягають з`ясуванню обставини, пов`язані з тим, чи була у відповідача інша робота (вакантні посади), яку міг виконувати (займати) працівник відносно якого вирішувалось питання про звільнення, чи пропонувалась йому така робота (посади) та чи надавав він згоду на переведення на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач у встановленому законом порядку за два місяці попередив позивача про наступне звільнення, закриття відділу, який вона очолювала, та скорочення штату,зміну в штатному розписі, а також належним чином запропонував інші посади, від яких позивач відмовилась, та профспілка ДП «Станція переливання крові ДП «Одеська залізниця» надала згоду на закриття відділу та звільнення позивача за скороченняштату.

Також суди встановили, що на час звільнення позивача відділувисушування біопродуктів, який вона очолювала, у штатному розписі передбачено не було.

Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами належних та допустимих доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши, що звільнення позивача проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для вирішення справи, не дослідили та не надали усім доказам, поясненням свідків та доводам належної правової оцінки, колегія суддів відхиляє, оскільки вонизводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій встановили дотримання процедури звільнення працівника, підприємством було вжито заходи, передбачені статтею 49-2 КЗПП України, щодо працевлаштування позивача, тому аргументи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції тапостанови апеляційного суду- без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук