Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.01.2024 року у справі №362/1294/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 362/1294/23

провадження № 61-15628св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Друга васильківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2023 року у складі судді Лебідь-Гавенко Г. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Другої васильківської державної нотаріальної контори про скасування арешту.

Позовна заява мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказаний будинок набуто нею на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 1968 року, укладеного з ОСОБА_3 .

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна їй стало відомо про те, що 16 вересня 2004 року щодо належного їй на праві власності житлового будинку було внесено запис про реєстрацію заборони (архівний запис) за реєстраційним номером 1309871. Реєстратором заборони вказано Васильківську районну державну нотаріальну контору, правонаступником якої є Друга васильківська державна нотаріальна контора. Підстава для реєстрації обтяження зазначено: «повідомлення, б/н, Ки. з-д залізобет. шпа. Власник: ОСОБА_3 ».

Позивачка зазначала, що вона набула право власності на вищевказаний житловий будинок у лютому 1968 році за договором купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 . Вказаний договір зареєстровано 04 березня 1968 року у Фастівському бюро технічної інвентаризації. Отже, реєстрація обтяження на належний їй житловий будинок здійснено за зобов`язаннями колишнього власника будинку, до якого вона не має ніякого відношення. Наявність відомостей про обтяження на житловий будинок створює для неї суттєві перешкоди, як власнику нерухомого майна, у праві розпоряджатися будинком на власний розсуд без будь-яких обмежень. Вважала, що вчинення відповідачем дій з реєстрації обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у 2004 році на підставі повідомлення невідомого походження, а саме «повідомлення, б/н, Ки. з-д залізобет. шпа. Власник: ОСОБА_3 », на належний їй житловий будинок є порушенням її права власності, яке підлягає захисту судом шляхом скасування такого обтяження (арешту).

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати обтяження (арешт) на житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою неправильно визначено відповідача у справі, оскільки Друга васильківська нотаріальна контора не є ані боржником, ані заінтересованою особою, в інтересах якої накладено арешт. Тобто нотаріальна контора не має правового зв`язку зі спірним нерухомим майном й накладеним на нього арештом, а тому не може бути відповідачем у вказаній справі.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2023 року змінено у частині мотивів прийнятого судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою не доведено належним та допустимими доказами, хто саме порушив її право та хто повинен відповідати за її позовом.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до Другої васильківської державної нотаріальної контори про скасування арешту, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи. Позивачкою набуто право власності на житловий будинок 15 лютого 1968 року за договором купівлі-продажу, який було посвідчено нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори, а тому такий договір пройшов відповідну перевірку нотаріусом на предмет наявності заборон у1968 році. До Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо житлового будинку позивачки16 вересня 2004 року було внесено запис про реєстрацію заборони за реєстраційним номером 1309871. Реєстратором заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вказано Васильківську районну державну нотаріальну контору, назва якої в подальшому була змінена на Другу васильківську державну нотаріальну контору. Підстава для реєстрації обтяження зазначено: «повідомлення, б/н, Ки. з-д залізобет. шпа. Власник: ОСОБА_3 ». Отже, зі змісту підстави для накладення заборони неможливо встановити особу кредитора з метою можливого залучення його до участі у справи. Так само неможливо залучити до справи колишнього власника будинку ОСОБА_3 , як можливого боржника, оскільки він не може мати до цієї обставини ніякого відношення, так як з 1968 року не є власником будинку. При цьому ОСОБА_3 ніякими діями чи бездіяльністю не порушував прав позивачки. Друга васильківська державна нотаріальна контора не надала належних обґрунтувань та пояснень про те, на якій правовій підставі здійснено у 2004 році реєстрацію обтяження на майно позивачки, яке належить їй на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 лютого 1968 року.

Станом на 16 вересня 2004 року питання ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та внесення до нього відповідного запису про обтяження було врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) та Положенням про єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 року № 85/5 (далі - Положення про єдиний реєстр заборон). Проте, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не застосували спеціальні норми права, які регулюють спірні правовідносини, а посилання судів на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є не релевантними до спірних правовідносин і фактичних обставин справи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 лютого 1968 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22 грудня 2021 року зареєстровано заборону на житловий будинок від 16 вересня 2004 року № 1309871, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі повідомлення «повідомлення, б/н, Ки. з-д залізобет. шпа. Власник: ОСОБА_3 ».

Вказана заборона була зареєстрована Васильківською районною державною нотаріальною конторою як реєстратором вказаного реєстру в реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів, про що і зазначається у відомостях з реєстру, а також в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (електронна версія).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (див.: висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, провадження 14-431цс19).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19).

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21, провадження № 61-2303св23.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3 45 ЦПК України).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

У справі, що переглядається, предметом спору є вимога ОСОБА_1 про скасування обтяження (арешт) на житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності.При цьому позов пред`явлено до Другої васильківської державної нотаріальної контори, яка не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на вказаний житловий будинок, ні заінтересованою особою у справі, ні суб`єктом правовідносин з позивачкою. Водночас клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивачка не заявляла.

Отже, обґрунтованим слід визнати висновок судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з пред`явленням вимог до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги щодо невстановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для справи та формального підходу суду апеляційної інстанції до перегляду справи, є безпідставними, оскільки висновки судів по суті вирішення спору, зокрема, щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог, мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги в основному зводяться до тлумачення норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на власний розсуд.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається позивачка у касаційній скарзі.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, у тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2023 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець