Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2021 року у справі №756/15452/17

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 756/15452/17

провадження № 61-9794св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Морозова Михайла Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів:

Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що з 07 липня 2012 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який розірвано за рішенням суду 26 березня 2015 року. Має сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого є ОСОБА_2.

Під час перебування у шлюбі за спільні кошти 22 січня 2013 року вони придбали трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1, вартістю 3 972 375,00 грн, а 12 листопада 2014 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, община Каварна, с. Топол, п. к. 9651, вартістю 887 691,00
грн.

Зазначала, що ще до реєстрації шлюбу вони з відповідачем проживали однією сім'ю і вона мала особисті накопичення, а тому з урахуванням ступеню її участі у придбанні спільного майна та інтересів неповнолітньої дитини, яка постійно проживає з нею та повністю нею утримується, просила відступити від рівності часток у спільному майні та визнати за нею право власності на 39/50 частин, а за ОСОБА_2 -

на 11/50 частин квартири АДРЕСА_1. Для рівності часток визнати за ОСОБА_2 право на однокімнатну квартиру у Республіці Болгарія.

У січні 2020 року ОСОБА_1 уточнила свої вимоги тим, що під час шлюбу

20 грудня 2013 року колишнім чоловіком за договором позики передано у позику ОСОБА_4 їх спільні гроші в сумі 9 700,00 доларів США, які за рішенням суду

від 03 квітня 2017 року стягнуто на користь відповідача.

Крім цього зазначає, що до шлюбу її належав автомобіль Mitsubishi Сolt, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який у серпні 2013 року вона продала за 70 000,00 грн, у зв'язку з придбанням автомобіля Nissan Qashqai J10, тому просила визнати ці кошти її особистою власністю та врахувати, що саме ці кошти становлять 30/100 вартості придбаного автомобіля Nissan Qashqai J10.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 остаточно просила визнати 70 000,00 грн її особистим майном. Визнати спільною сумісною власністю подружжя трикімнатну квартиру, однокімнатну квартиру, 70/100 частин автомобіля Nissan Qashqai J10,

2013 року випуску, та грошові кошти - 260 891,20 грн суму позики. Відступити від рівності часток, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини та визнати за нею право власності на 62/100 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та право власності на автомобіль Nissan Qashqai J10,2013 року випуску. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 38/100 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, п. к. 9651. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у сумі 36 820,60 грн, які стягнуто на його користь згідно з рішенням суду.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про розподіл майна, який обґрунтовував тим, що до укладання шлюбу він мав значні прибутки, а саме: за період із 2004 року по 2009 рік 100 000,00 доларів США, а у 2010-2012 роках - 222 000,00 доларів США, також отримував пенсію щорічно до 30

000,00 доларів США. Мав дохід від підприємницької діяльності у 2010-2012 роках у сумі 33 000,00 доларів США, що підтверджується виписками з поточного рахунку з заробітної плати, виписками ДПІ ДФС та випискою з особового пенсійного рахунку.

Заперечує, що до укладення шлюбу вони з ОСОБА_1 проживали однією сім'єю та мали спільний бюджет.

Невдовзі після укладання шлюбу, 22 січня 2013 року він за особисті кошти придбав квартиру АДРЕСА_1.

Із березня 2014 року подружнє життя припинилося і вони почали проживати окремо - він переїхав до власної однокімнатної квартири АДРЕСА_3, а колишня дружина разом з сином залишилася проживати у придбаній ним квартирі. Факт припинення шлюбних стосунків підтверджується квитанціями про перерахунок ним із квітня 2014 року коштів на утримання сина та ОСОБА_1, а також квитанціями про сплату комунальних послуг з цього ж часу за квартиру АДРЕСА_3.

Після фактичного припинення шлюбних відносин, 12 листопада 2014 року за власні кошти він придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, п. к. 9651.

Також у період спільного проживання, 22 серпня 2013 року ними за спільні кошти придбано автомобіль моделі Nissan Qashqai J10,2013 року випуску, вартістю

267 500,00 грн, який зареєстрований за ОСОБА_1.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 остаточно просив визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, община Каварна, с. Топол,

п. к. 9651 та на автомобіль моделі Nissan Qashqai J10,2013 року випуску, який зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту від 23 серпня

2013 року.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Розділено майно подружжя ОСОБА_5 таким чином: визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на автомобіль Nissan, державний номерний знак

НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що спірні квартири є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягають розподілу між сторонами з урахуванням участі кожного з подружжя особистими фінансовими накопиченнями, що існували до спільного проживання, з урахуванням періоду спільного проживання. Крім того, автомобіль Nissan Qashqai J10,2013 року випуску, придбаний 22 серпня 2013 року, тобто у період шлюбу, тому також є спільним сумісним майном подружжя та підлягає розподілу у рівних частках. Також ОСОБА_1 має право на отримання Ѕ частини стягнутих за заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року коштів у сумі 260 891,20 грн, проте такі вимоги є передчасними, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог, що стосуються однокімнатної квартири АДРЕСА_2, община Каварна, с. Топол, п. к. 9651 скасовано та в цій частині провадження у справі закрито. В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та 70/100 частин автомобіля Nissan Qashqai J10, державний номерний знак НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині кожному на квартиру АДРЕСА_1. Визнано за

ОСОБА_1 право власності на автомобіль Nissan Qashqai J10, державний номерний знак НОМЕР_1. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про поділ коштів переданих за договором позики у сумі 260 891,20 грн відмовлено.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що квартира АДРЕСА_1 придбавалась сторонами під час шлюбу та в інтересах сім'ї за їх спільні кошти, тому є їх спільним майном. Відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя та не надав належних доказів того, що ця квартира придбана за власні кошти.

Автомобіль Nissan Qashqai J10 придбано сторонами під час шлюбу за кошти, з яких 30/100 є особистими ОСОБА_1, а тому вважає за можливість відступити від рівності часток в спільному майні подружжя, з урахуванням інтересів їх малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з нею, та визнати за нею право власності на зазначений автомобіль повністю. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь грошових коштів у сумі 260 891,20 грн за договором позики стягнутих на користь ОСОБА_2 заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського суду

м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів того, що ці кошти є спільним майном подружжя.

Апеляційний суд закриваючи провадження у справі в частині поділу та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2, п. к. 9651, виходив з того, що суд першої інстанції порушив виключну підсудність, оскільки майно, яке знаходиться поза межами України, розглядається судом тієї держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Морозов М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 19 травня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17), від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18 (провадження № 61-7230св19), від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19), від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19).

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Морозова М. В., у якому заявник просить задовольнити касаційну скаргу в частині закриття провадження у справі щодо вирішення вимог про розподіл спірної квартири у Республіці Болгарія, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Згідно із свідоцтвом сторони уклали шлюб 07 липня 2012 року. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Від шлюбних відносин сторони мають сина - ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

16 січня 2013 року дружина ОСОБА_1 надала свою письмову та нотаріально посвідчену згоду на придбання її чоловіком ОСОБА_2 будь-якого нерухомого майна, за ціною та на умовах на його розсуд. У заяві зазначається також, що гроші, які передаватимуться за договором купівлі-продажу квартири її чоловіком - є їхньою спільною сумісною власністю подружжя (т. 1, а. с. 239).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, а також договору купівлі-продажу квартири від 22 січня 2013 року, ОСОБА_2 придбав у власність трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1, за 1 990 399,00 грн (т. 1, а. с. 20-22).

Згідно з висновком оціночного дослідження від 08 листопада 2017 року вартість квартири становить 148 500,00 доларів США, що в еквіваленті складає

3 972 375,00 грн (т. 1, а. с. 23).

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Nissan Qashqai J10,2013 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 04 липня 2013 року НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 134).

17 серпня 2013 року проведено перереєстрацію автомобіля, у зв'язку з зміною ОСОБА_1 прізвища і в цей же день - 17 серпня 2013 року транспортний засіб знято з реєстрації для його подальшої реалізації, а 18 серпня 2013 року автомобіль продано за 8 500,00 доларів США, що в еквіваленті на час його реєстрації становило 70 000,00 грн, це підтверджується товарознавчим висновком (т. 1, а. с. 221).

Згідно з видатковою накладною від 22 серпня 2013 року № 534 ОСОБА_1 внесла до ТОВ "Кий авто холдинг" кошти у сумі 229 779,00 грн за автомобіль Nissan Qashqai J10 (т. 1, а. с. 224), який згідно з технічним паспортом вже 23 серпня 2013 року взято на облік на її ім'я з аналогічним з належним раніше та проданим нею автомобілем Mitsubishi Сolt, державним номерним знаком НОМЕР_1.

Із довідки від 05 вересня 2018 року № 600 виданої Територіальним сервісним центром 8043 в м. Києві Міністерства внутрішніх справ, за ОСОБА_6 із 02 жовтня 2008 року значився зареєстрованим автомобіль Mitsubishi Сolt, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1

(т. 1, а. с. 223).

Із булстата Агентства реєстру Міністерства юстиції від 02 грудня 2014 року вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2, п. к. 9651 у Республіці Болгарія (т. 1, а. с. 16-17).

Згідно з висновком оціночного дослідження вартість квартири становить

887 691,00 грн (т. 1, а. с. 19).

Згідно з нотаріально посвідченою заявою від 18 лютого 2015 року ОСОБА_2 мав намір подарувати сину ОСОБА_7 двокімнатну квартиру в Оболонському районі після продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 36).

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором від 20 грудня 2013 року у розмірі 9 700,00 доларів США, що в еквіваленті становить 251 327,00 грн та 3 % річних у розмірі 9 564,20 грн (т. 1, а. с. 217).

Із довідки Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у м.

Києві від 09 липня 2018 року виданої ОСОБА_2 вбачається, що згідно з звітом ФОП за 2010 рік сума доходу становить - 24 000,00 грн, за 2011,2012,2013 роки дохід становить по 120 000,00 грн, щорічно. Згідно з поданих декларацій про майновий стан і задекларований дохід ОСОБА_2 отриманий в іноземній валюті становить у 2012 році - 1 001 306,80 грн, та у 2013 році - 834 842,80 грн (т. 1, а. с. 198).

Задовольняючи частково первісний та задовольняючи зустрічний позови суд першої інстанції виходив з того, що спірні квартири є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягають розподілу між сторонами з урахуванням участі кожного з подружжя особистими фінансовими накопиченнями, що існували до спільного проживання, з урахуванням періоду спільного проживання. Крім того, автомобіль Nissan Qashqai J10,2013 року випуску, придбаний 22 серпня 2013 року, тобто у період шлюбу, тому також є спільним сумісним майном подружжя. Також ОСОБА_1 має право на отримання Ѕ частини стягнутих за заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року коштів у сумі 260 891,20 грн, проте такі вимоги є передчасними, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання рішення суду.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив з того, що квартира

АДРЕСА_1 придбавалась сторонами під час шлюбу та в інтересах сім'ї за їхні спільні кошти, тому є їхнім спільним майном. Відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя та не надав належних доказів того, що ця квартира придбана за власні кошти. Автомобіль Nissan Qashqai J10 придбано сторонами під час шлюбу за кошти, з яких 30/100 є особистими ОСОБА_1, а тому вважає за можливість відступити від рівності часток в спільному майні подружжя, з урахуванням інтересів їх малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з нею, та визнати за нею право власності на зазначений автомобіль повністю. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь грошових коштів у сумі 260
891,20 грн за договором позики стягнутих на користь ОСОБА_2 заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського суду

м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів того, що ці кошти є спільним майном подружжя. Крім того, апеляційний суд закриваючи провадження у справі в частині поділу та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2, п. к. 9651, виходив з того, що суд першої інстанції порушив виключну підсудність, оскільки майно, яке знаходиться поза межами України, розглядається судом тієї держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно.

Проте із вказаними висновками судів у частині вирішення вимог щодо розподілу спірного автомобіля не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368

ЦК України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Щодо вимог про поділ квартири, яка знаходиться у Республіці Болгарія

Статтею 39 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

У статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право", та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Статтею 22 Брюссельської постанови № 44/2001 про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах передбачено виключну підсудність у справах з приводу нерухомого майна.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо вимог про поділ квартири, яка знаходиться у Республіці Болгарія

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 щодо поділу та визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2, оскільки спір стосується майна, яке розташоване поза межами України, а отже цей спір належить до юрисдикції суду тієї держави, де розташовано це нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про те, що у апеляційного суду були відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції порушив виключну підсудність щодо майна, яке знаходиться за межами України, є безпідставними та ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні заявницею положень як національного, так міжнародного законодавства.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у сумі 260 891,20 грн за договором позики стягнутих на користь ОСОБА_2 заочним рішенням

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у частині вимог ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів за договором позики у сумі 260 891,20 грн, які стягнуто заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року на користь ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_1 не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що грошові кошти є спільним майном подружжя.

Щодо вимог про поділ квартири АДРЕСА_1

За таких обставин, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що квартира

АДРЕСА_1 придбана сторонами у період їх шлюбу за їхні спільні кошти, а отже, вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності на яку у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рівними, а тому кожному з них належить по Ѕ частині у праві власності на зазначене майно. При цьому ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності майна подружжя на зазначене майно.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду

від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19),

від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16 (провадження № 61-36178св18),

є необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові № 711/2302/18 Верховний Суд зазначив, що придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Застосовуючи норму статті 22 КпШС України або статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16 погодився з висновком апеляційного суду, який обґрунтовано вважав вимоги позивача щодо визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачем права власності на Ѕ частини житлового будинку і земельної ділянки безпідставними, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте сторонами внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності. При цьому зазначив, що судупід час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Проте, у цій справі встановлені інші обставини, тому висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, сформульованих у наведених заявником як прикладах справах, оскільки у цій справі встановлено обсяг спільного нажитого майна подружжя, яке підлягає розподілу, а відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Щодо поділу автомобіля Nissan Qashqai J10

Враховуючи, що ОСОБА_1 до шлюбу належав автомобіль Mitsubishi Сolt, який проданий нею 18 серпня 2013 року за 8 500,00 доларів США, що в еквіваленті на час його реєстрації становило 70 000,00 грн, то 30/100 нового автомобіля Nissan Qashqai J10 є особистою власністю ОСОБА_1.

Водночас, Верховний Суд не погоджується з висновком апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 щодо відступу від рівності часток при розподілі автомобіляNissan Qashqai J10, оскільки ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, а суди не встановили відповідних обставин, з якими закон, а саме: частинами 2 , 3 статті 70 СК України пов'язують наявність підстав для відступу від засади рівності часток, передбачених, при поділі спільного майна подружжя. Проживання дитини з позивачем само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

За наведених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя при поділі спірного автомобіля.

Отже, одна із обставин, яка стала підставою для відкриття касаційного провадження, а саме, невідповідність висновків судів в частині вирішення вимог щодо відступу від рівності часток при розподілу автомобіляNissan Qashqai J10, висновкам Верховного Суду, сформульованим у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17, від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16 підтвердилась, за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що при постановлені апеляційним судом судового рішення, всупереч положенням частини 4 статті 263 ЦПК України, не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 70 СК України.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог щодо відступу від рівності часток при поділі автомобіля Nissan Qashqai J10 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову та поділ в рівних частках між сторонами 70/100 часток спірного автомобіля, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, 30/100 є особистою власністю позивача. Відповідно, за результатами поділу спільної частини автомобіля, за позивачем підлягає визнанню право власності на 65/100 частин спірного автомобіля, за відповідачем - на 35/100 частин автомобіля.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Морозова М. В. підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення в частині розподілу автомобіля Nissan Qashqai J10 підлягає скасування з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову, то судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, за подання позову з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судові витрати у розмірі 37,76 грн, за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 75,52 грн, а всього - 113,28 грн.

За подання апеляційної скарги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 363,60 грн.

Отже, в рахунок взаємозаліку з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 250,32 грн на відшкодування судових витрат.

За змістом статті 412 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Морозова Михайла Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у частині вирішення вимоги про поділ автомобіля Nissan Qashqai J10, державний номерний знак НОМЕР_1, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

ПозовОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю та визнання право власності на автомобіль Nissan Qashqai J10, державний номерний знак НОМЕР_1, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 65/100 частин автомобіля Nissan Qashqai J10, державний номерний знак НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 35/100 частин автомобіля Nissan Qashqai J10, державний номерний знак НОМЕР_1.

В іншій незміненій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня

2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4; РНОКПП: НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5, РНОКПП: НОМЕР_4) судові витрати у розмірі 250,32 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко