Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.06.2021 року у справі №442/1904/20

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 442/1904/20

провадження № 61-7816св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник заінтересована особа - -ОСОБА_1, Стебницька міська рада Львівської області, особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, була дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла його баба - ОСОБА_5. На день її смерті з нею проживали заявник та його мати - ОСОБА_4. Остання за життя не отримала документів на підтвердження її спадкових прав після смерті її матері - ОСОБА_5 ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину, після смерті ОСОБА_4.

За заявою ОСОБА_3 13 березня 2020 року приватним нотаріусом Спариняк Л. В. було заведено спадкову справу № 20/2020 щодо спадщини ОСОБА_4. Однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті його матері, оскільки заявником не надано документи, які б підтверджували, що ОСОБА_4 була дочкою ОСОБА_5.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 квітня 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, була дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

Рішення суду мотивоване тим, що на підставі наявних у справі доказів, обґрунтовано встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 квітня 2020 року скасовано.

Заяву ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звертаючись до суду із вказаною заявою ОСОБА_3 зазначав, що встановлення факту родинних відносин між його матір'ю та спадкодавцем ОСОБА_5 необхідно для реалізації ним права на спадщину після смерті матері. Остання прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5, оскільки на день її смерті проживала з нею. ОСОБА_2 до апеляційного суду було подано документи на підтвердження її права на спадкування після смерті баби - ОСОБА_5 як спадкоємиці першої черги за законом за правом представлення. Із цих документів встановлено, що в провадженні суду наявна справа № 442/30/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини (яка перебуває у провадженні суду раніше, ніж ця справа). Оскільки ОСОБА_3 ОСОБА_2 заявляють свої права на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, не визнаючи спадкових прав один одного, відтак, наявний спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження. За таких обставин рішення суду першої інстанції було скасовано, а заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду та роз'яснено, що він має право подати позов на загальних підставах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 квітня 2020 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом зроблено неправильний висновок по суті справи. Між заявником та ОСОБА_2 немає спору про право на спадщину, яка залишилася після смерті матері заявника - ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_6 не входить до кола її спадкоємців.

Апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у постановах: від 30 червня 2020 року в справі № 640/9847/19, від 03 липня 2019 року в справі № 591/1590/16-ц, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У встановлений ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року строк відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені апеляційним судом

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5, що підтверджується, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 13 березня 2020 року № 00025951956.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 13 березня 2020 року № 00025952572, батьками ОСОБА_3 були ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Мати заявника - ОСОБА_4 змінила своє прізвище після укладення шлюбу на "ОСОБА_3", що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 13 березня 2020 року № 00025952200.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 13 березня 2020 року № 00025951217 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

У довідці Стебницької міської ради Львівської області від 17 березня 2020 року № 354 зазначено, що останнім зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 був будинок АДРЕСА_1. На час її смерті в цьому будинку були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Згідно довідки Стебницької міської ради Львівської області від 17 березня 2020 року № 355 останнім зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 був будинок АДРЕСА_1. На час її смерті в будинку був зареєстрований ОСОБА_3

13 березня 2020 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. заведено спадкову справу № 20/2020 на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_4.

Листом приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В. від 20 березня 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, оскільки відсутні документи на підтвердження того, що ОСОБА_4 була дочкою ОСОБА_5

ОСОБА_2 є спадкоємицею першої черги за законом за правом представлення після смерті ОСОБА_5, оскільки остання є її бабою по батьківській лінії.

Постановою приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Молокуса Б. В. від 20 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв'язку із пропуском строку прийняття спадщини.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2020 року відкрито провадження в справі № 442/30/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Молокус Б. В., про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині 1 статті 293 ЦПК України зазначено, що окреме провадження- це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За частиною 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами (пункт 1 частини 1 статті 315 ЦПК України).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина 4 статті 315 ЦПК України).

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц).

Тобто, головною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

Визначальним при розгляді заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями.

Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 640/10329/16.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_3 із цією заявою до суду була необхідність встановлення факту родинних відносин між його матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (як дочкою та матір'ю відповідно), оскільки це було необхідно заявнику для реалізації ним права на спадщину як спадкоємця ОСОБА_4

ОСОБА_2 як особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, до апеляційного суду було надано документи на підтвердження того, що вона є спадкоємицею першої черги за законом за правом представлення після смерті ОСОБА_5 та претендує на її спадщину.

Зазначені обставини підтверджені: постановою приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Молокуса Б. В. від 20 грудня 2019 року про відмову ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5; ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2020 року про відкриття провадження в справі № 442/30/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Молокус Б. В., про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1266 Цивільного кодексу України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення).

ОСОБА_2 як спадкоємець за законом першої черги за правом представлення заявляє свої вимоги на спадщину ОСОБА_5 разом із ОСОБА_3 як спадкоємцем ОСОБА_4, до складу спадщини якої (на думку заявника) входить і спадщина ОСОБА_5

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заявляють свої права на спадщину ОСОБА_5, не визнаючи прав один одного. Відтак, існує конфлікт інтересів заявника та особи, яка подала апеляційну скаргу як заінтересованої особи, внаслідок заперечення нею проти задоволення заяви ОСОБА_3, а тому це свідчить про наявність спору про право, який має вирішуватись в порядку позовного провадження.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність у цій справі спору про право, а тому обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та залишив заяву ОСОБА_3 без розгляду.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові роз'яснив заявнику право подати позов на загальних підставах, встановлених ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, оцінивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, обґрунтовано залишив заяву ОСОБА_3 без розгляду.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від: 30 червня 2020 року в справі № 640/9847/19 та від 03 липня 2019 року в справі № 591/1590/16-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У наведених справах особою, яка подавала апеляційні та касаційну скарги (Харківська міська рада) не доведено наявність спору про право.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив належним чином всі обставини у справі, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук