Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2020 року у справі №200/17769/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 200/17769/17

провадження № 61-12542св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_6, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня

2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М.

О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказував, що він та відповідачі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). На підставі договору дарування від 26 жовтня 2011 року, укладеного між ним та ОСОБА_7, йому належить 35/100 часток будинку з надвірними спорудами, ОСОБА_5-10/100 часток, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - інші 55/100 часток.

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 28 грудня 2009 року № 187/53 земельна ділянка площею 0,0948 га, кадастровий номер 1210100000:02:308:0038, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), на якій розташований житловий будинок, належить на праві приватної власності ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, спадкоємцем якої була ОСОБА_7, та ОСОБА_3.

Державний акт від 22 грудня 2010 року серії ЯЛ № 027285 про право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8 виданий вже після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_8 35/100 часток житлового будинку успадкувала

ОСОБА_7, яка в подальшому подарувала свою частку позивачу.

Посилаючись на наведене, керуючись статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України, просив у судовому порядку визнати за ним право власності на 1/5 частку земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано

за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_7 до укладання договору дарування із ОСОБА_1 належала на праві приватної власності не лише частка житлового будинку, господарських будівель та споруд

на АДРЕСА_1, а й частка земельної ділянки за цією адресою. Оскільки позивач отримав у власність шляхом укладення договору дарування 35/100 часток будинку, то з огляду на положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України до нього перейшло й право власності на частину земельної ділянки. Оскільки це право не визнається відповідачами, воно підлягає захисту в порядку статті 397 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2019 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, але дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 липня 2017 року № НВ-1205036562017, співвласниками спірної земельної ділянки без визначення часток є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_2. Тобто земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності без визначення часток.

Позивач не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між співвласниками будинку було визначено порядок користування спірною земельною ділянкою, і того, що ОСОБА_8 та її спадкоємець

ОСОБА_9 були власниками саме 1/5 частки спірної земельної ділянки, тоді, як частка позивача у праві власності на будинок, який знаходиться на цій земельній ділянці, становить 35/100 часток.

За відсутності угоди між співвласниками про порядок користування земельною ділянкою про визначення розміру часток співвласників слід виходити з розміру їхніх часток у будинку, який розташований на зазначеній земельній ділянці,

а позивач не надав доказів того, що частка спірної земельної ділянки, власником якої були ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яка є її спадкоємцем, була виділена

в натурі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2019 року адвокатом Сергієвською А. Ю., ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2019 року.

У касаційній скарзі посилається на те, що висновок суду першої інстанції

про його право на частку земельної ділянки на підставі статті 120 ЗК України

є правомірним, оскільки він набув право власності на частину об'єкта нерухомості, розташованого в межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник цієї нерухомості, водночас ухвалення рішення про відмову

в задоволенні позову порушує його право на мирне володіння майном, передбачене Протоколом 1 до Конвенції про захист основоположних прав

і свобод людини.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме те, що суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 09 жовтня 2019 року у справі № 604/1084/16, провадження № 61-17469св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також особа, що подала касаційну скаргу посилається на безпідставне поновлення ОСОБА_5 строку на подання апеляційної скарги, оскільки той

не довів поважність причин пропуску цього строку.

Зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому адвокатом Андрієнко В. А. в інтересах ОСОБА_5, зазначено, що оскільки розмір частки позивача у праві власності

на будинок становить 35/100, то позовні вимоги про визнання права

на 1/5 частину земельної ділянки є безпідставними, про що дійшов висновку апеляційний суд.

До того ж суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, визнав право власності позивача на невизначену частину земельної ділянки,

що вказує на його неправомірність.

Також у відзиві зазначено про безпідставність доводів касаційної скарги

про порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи справу та повідомляючи сторони про результат її розгляду, допустив порушення, які призвели до неналежного повідомлення відповідача ОСОБА_5 про час і місце розгляду справи, а також про її результат.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, матеріали справи витребувано з Бабушкінського районного суду м.

Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року справу призначено

до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що земельна ділянка площею 0,0948 га, кадастровий номер undefined, яка знаходиться під житловим будинком

АДРЕСА_1, відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 187/53 від 28 грудня 2009 року належить на праві приватної власності таким особам: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_3,

про що видано державний акт від 22 грудня 2010 року серії ЯЛ № 027285 (витяг

з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 липня

2017 року).

Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, категорія землі - землі громадської

та житлової забудови.

З цього ж витягу відомо, що частки співвласників на земельну ділянку

не визначені.

Державний акт серії ЯЛ № 027285 від 22 грудня 2010 року видано вже після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі у справі немає.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 серпня

2010 року 35/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 954,00 кв. м, належить

ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_8

26 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір дарування 35/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями

та спорудами, право власності ОСОБА_1 зареєстровано належним чином, про що зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 травня 2017 року за реєстровим номером ~organization0~.

Суд також встановив, що в провадженні Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська перебуває справа за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі, як об'єкта спільної часткової власності, припинення права спільної часткової власності ( № 200/10385/19), провадження в якій відкрито ухвалою від 17 липня 2019 року, а ухвалою від 14 листопада

2019 року сторонам встановлено строк на подання заяви по суті справи.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 про зміну ідеальної частки у праві спільної часткової власності на будинок з надвірними спорудами, однак ухвалою

від 02 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_5 повернено у зв'язку

з пропуском строку на звернення до суду із зустрічним позовом.

Зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_5, копія якої міститься в матеріалах цієї справи, відомо, що рішенням Бабушкінського районного народного суду

м. Дніпропетровська від 12 грудня 1986 року було визнано право власності

на відповідні частки у будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 за кожним зі співвласників, а саме: за ОСОБА_11, частка якого

на сьогодні належить ОСОБА_10, визнано право власності на 35/100 часток будинку, за ОСОБА_3 - на 17/100 часток, за ОСОБА_4 - на 17/100 часток, за ОСОБА_12 та ОСОБА_13, частка яких на сьогодні належить ОСОБА_5, - на 10/100 часток. Цим же рішенням змінено ідеальні частки співвласників будинку з надвірними спорудами № 23 та встановлено,

що частка ОСОБА_14, власником якої на сьогодні є ОСОБА_2, становить 21/100 частки.

З часу ухвалення рішення від 12 грудня 1986 року всі співвласники проводили перебудови, проте даних про зміну ідеальних часток у праві власності на будинок з надвірними спорудами немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Так, ОСОБА_1 мотивував позов про визнання за ним права власності

на 1/5 частку земельної ділянки набуттям ним права власності на частку житлового будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці. Вважав, що право власності на земельну ділянку до нього перейшло на підставі статей 120 125 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні,

то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 4 статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналогічні положення містяться у статті 377 ЦК України.

Результат аналізу наведених норм закону (статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо питання переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм правового регулювання спірних правовідносин при переході прав на земельну ділянку

в разі набуття права власності на нерухомість нормами земельного і цивільного законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці,

що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості,

у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку

не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження 14-47цс20).

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частиною 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи

або витребуваних судом у передбачених частиною 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, звертаючись до суду з позовом, кожна особа сама визначає свої позовні вимоги для захисту своїх прав та інтересів, а суди розглядають справи виключно в межах заявлених вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив

з того, що до ОСОБА_1 від попереднього власника частки будинку перейшло право власності як на 35/100 часток будинку, так і на частку земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, зазначив, що за відсутності угоди між співвласниками про порядок користування земельною ділянкою і про визначення розміру часток співвласників слід виходити з розміру їхніх часток у будинку, який розташований на зазначеній земельній ділянці, а позивач не надав доказів того, що до нього перейшла саме 1/5 частка спірної земельної ділянки.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що земельна ділянка перебуває

у спільній сумісній власності, та вважав за необхідне застосувати статтю 86 ЗК України і статтю 357 ЦК України, яка передбачає, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено

за домовленістю співвласників або законом, та статтю 372 ЦК України щодо поділу майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до якої вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов передчасних висновків,

не встановивши правовий режим усієї земельної ділянки та земельної ділянки, яка перейшла до позивача разом з правом власності на частину будинку

з надвірними будівлями і спорудами, враховуючи, що між сторонами існує спір щодо розміру таких часток, не з'ясував розмір ідеальних часток співвласників

у праві спільної часткової власності на будинок

АДРЕСА_1, не перевірив, чи існувала між учасниками спільної часткової власності на будинок домовленість щодо користування земельною ділянкою та в яких частках, тобто ухвалив рішення без з'ясування всіх фактичних обставин справи.

Крім того, мотивуючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд безпідставно посилається на те, що колишнім власникам, ОСОБА_8, а потім

і ОСОБА_9, належна їм частка земельної ділянки в натурі не виділялась.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд повністю не встановив, тобто постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності

й обґрунтованості, відповідно до статті 411 ЦПК України зазначене є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального

і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку

з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку передати

на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун