Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.11.2022 року у справі №201/2760/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №201/2760/20
Ухвала КЦС ВП від 29.04.2021 року у справі №201/2760/20

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 201/2760/20

провадження № 61-5633св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горовенко Любові Михайлівни на ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В.,

Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину.

Позов мотивований тим, що 25 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. посвідчено довіреність за реєстровим № 755, за якою померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси, а саме подарити ОСОБА_3 належні їй нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у довіреності від 25 листопада 2015 року виконано не ОСОБА_4 .

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив визнати недійсною довіреність від 25 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстровану в реєстрі за № 755.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 25 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстровану в реєстрі за № 755. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що непідписання стороною правочину, який вчиняється у письмовій формі, свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення цього правочину та є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська

від 16 квітня 2020 року. В апеляційній скарзі зазначав, що майно, право на дарування якого передбачено довіреністю, належить йому, оскаржена довіреність стосується безпосередньо ОСОБА_3 , однак він не був залучений до участі у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката

Яковлєва Ю. В. задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право власності на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були відчужені на підставі оскарженої довіреності, належить

ОСОБА_3 . Заявляючи позовні вимоги лише до ОСОБА_2 , позивачем не прийнято до уваги, що чинність оспорюваної довіреності впливає на майнові права ОСОБА_3 , який не був залучений до розгляду справи як відповідач.

Апеляційний суд зазначив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Водночас указане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Постановою Верховного Суду від 12 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року скасовано, передано справу

№ 201/2760/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що у справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність), а рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року, яким визнано недійсною довіреність від 25 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстровану в реєстрі за № 755, не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , у зв`язку з чим апеляційне провадження за його апеляційною скаргою необхідно було закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

При новому розгляді справи ухвалою Дніпровського апеляційного суду

від 31 березня 2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Горовенко Л. М. про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Ухвала мотивована тим, що Верховний Суд, частково задовольняючи касаційну скаргу та скасовуючи постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто не на стадію вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Крім того, судом касаційної інстанції не було скасовано ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, якою ОСОБА_3 було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що унеможливлює застосування положень пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Тобто, на теперішній час процесуальний статус ОСОБА_3 у зазначеній справі визначено, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у зв`язку із чим відсутні підстави для закриття апеляційного провадженняза його апеляційної скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що надане позивачем консультаційне повідомлення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 березня 2020 року, яке враховане судом першої інстанції, було проведене за копією довіреності від 25 листопада 2015 року, не містить повідомлення експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та не являється висновком експерта.

Інших належних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач не надавав до суду першої інстанції. Не звертався до суду з відповідними клопотаннями щодо забезпечення доказів у справі, а саме витребування оригіналу оскаржуваної довіреності. Не заявляв клопотань щодо призначення судової посмертної почеркознавчої експертизи.

Також апеляційним судом відхилено висновок експерта № СЕ-19/104-21/14564-ПЧ від 27 травня 2021 за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12021040000000019, оскільки позивачем порушено порядок подання доказів під час розгляду цієї справи. Вказаний доказ не існував на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а на теперішній час кримінальне провадження, в якому було проведено надану почеркознавчу експертизу, до суду не передано, тривають слідчі дії.

Крім того, апеляційний суд вважав, що оскаржуваним рішенням дійсно порушено права апелянта, зважаючи на те, що апелянта ОСОБА_3 ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зазначена ухвала не оскаржена та не скасована. Тобто, апелянт вже є учасником справи. Крім того, саме у даних правовідносинах, позивачем у справі є не безпосередньо особа, яка надавала оскаржувану довіреність, а її спадкоємець, який обґрунтовував свої вимоги тим, що наявністю вказаної довіреності порушено його право на отримання спадщини, яка відкрилась після смерті його матері за заповітом та на конкретне майно, яке перейшло у власність іншої особи, ще за життя спадкодавця та на підставі оскаржуваного правочину.

У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що вищевказане дає підстави, саме за зазначених правовідносин, та встановлених обставин відійти від позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 404/8546/19 (провадження № 61-18619св20) якою визначено, що «за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність)», оскільки позивач не є особою, яка видала довіреність.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Горовенко Л. М. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня

2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат

Горовенко Л. М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 2-681/2007, провадження № 61-45704св18, від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 11 січня 2021 року у справі № 925/1600/16, від 26 червня 2019 року у справі № 2-5495/11, провадження № 61-3847св18, від 27 січня 2021 року у справі № 753/13197/18, провадження № 61?19524св19,

від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, провадження № 61-35488св18, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, провадження № 61-16692св19, від 22 січня 2019 року у справі № 522/8381/15-ц, провадження

№ 61-29684св18, від 13 квітня 2021 року у справі № 909/722/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що належним відповідачем у цій справі є повірений - ОСОБА_2 , а оскільки в даній справі не висуваються вимоги про визнання недійсним договору про відчуження спадкового майна ОСОБА_3 , суд першої інстанції не приймав рішення про права та інтереси останнього.

Зазначав, що відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, проте апеляційний суд проігнорував вказівки Верховного Суду у цій справі.

При подачі апеляційної скарги та відкритті апеляційного провадження ОСОБА_3 не мав процесуального статусу третьої особи, апеляційна скарга була подана ним з підстав вирішення судом питання про його права, свободи та (або) обов`язки. Проте апеляційний суд не врахував, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків останнього, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Також зазначав, що апеляційним судом не враховано, що консультаційне повідомлення є письмовим доказом, а проведення судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції було об`єктивно неможливим, оскільки у позивача була відсутня можливість надати оригінал досліджуваної довіреності, так само як і можливість подати клопотання про витребування доказу, оскільки в такому клопотанні необхідно обов`язково зазначити особу, в якої перебуває цей доказ, а дана інформація позивачу не була відома.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що визнання довіреності недійсною безпосередньо стосується його прав, оскільки внаслідок визнання недійсності довіреності може постати питання про позбавлення його права власності на нерухоме майно, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Вважає, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими, винесеними із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 відповідно до заповіту, посвідченого

08 серпня 1997 року державним нотаріусом П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. за реєстровим № 3-2068.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

25 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. посвідчено довіреність за реєстровим № 755, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси, а саме подарувати ОСОБА_3 належні їй нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

26 листопада 2015 року між ОСОБА_4 , в інтересах якої діяв представник за довіреністю ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Того ж дня, 26 листопада 2015 року, за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на вказані приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 12235625).

Згідно з консультаційним повідомленням Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 березня 2020 року підпис та рукописний запис «ОСОБА_4», електрофотографічне зображення яких міститься у рядку «ПІДПИС» електрофотокопїї довіреності від 25 листопада 2015 року, що складена від імені ОСОБА_4, посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за № 755, виконані не ОСОБА_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

У справі, яка переглядається, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною довіреність від 25 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстровану в реєстрі за № 755.

З апеляційною скаргою на вказане судове рішення до суду апеляційної інстанції звернувся ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, але вважав, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов`язки. В апеляційній скарзі посилався на те, що майно, право на дарування якого передбачено довіреністю, належить йому, оскаржена довіреність стосується безпосередньо його, однак він не був залучений до участі у справі.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах

від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року

у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14,

від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 761/23880/15-ц (провадження № 61-19786св21).

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду, Верховний Суд керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021року у справі № 404/8546/19 (провадження № 61-18619св20), в якій зазначено, що «за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність)».

З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що у справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність), а рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року, яким визнано недійсною довіреність від 25 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстровану в реєстрі за № 755, не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , у зв`язку з чим апеляційне провадження за його апеляційною скаргою необхідно було закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Проте, при новому розгляді справи апеляційний суд вказаного не врахував, вважав за можливе відійти від позиції Верховного Суду від 15 вересня

2021 року у справі № 404/8546/19 (провадження № 61-18619св20), не звернувши увагу, що аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у цій справі, чим порушив вимоги частини першої статті 417 ЦПК України.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі №753/7478/18.

Апеляційний суд, встановивши, що до ОСОБА_3 може бути у подальшому пред`явлений регресний позов, тобто рішення суду у цій справі може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, задовольнив його клопотання та залучив його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, керуючись пунктом 1 частини першої статті 365 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з цим виходячи з наступного.

ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та(або) обов`язки.

Відповідно до частини третьої статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

З наведеного вбачається, що такі особи займають самостійне процесуальне становище, яке є відмінним від процесуального становища учасників справи, тобто сторін та третіх осіб у справах позовного провадження, хоча і користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов`язки учасників справи. Схожа за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 2018/2-3638/11 (провадження № 61-940св19), від 10 червня 2021 року у справі № 2о-10/2006 (провадження № 61-4498св21).

В ЦПК України не передбачене повноваження суду апеляційної змінювати процесуальне становище особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на процесуальне становище третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Зважаючи на вищевикладене, доводи апеляційного суду про те, що оскільки на час перегляду оскаржуваного рішення місцевого суду судом апеляційної інстанції визначено процесуальний статус ОСОБА_3 у цій справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, зазначене унеможливлює на даній стаді процесу застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, є помилковими, оскільки ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції не як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а як особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги, що належним відповідачем у цій справі є повірений - ОСОБА_2 , а тому, оскільки в даній справі не висуваються вимоги про визнання недійсним договору про відчуження спадкового майна ОСОБА_3 і суд першої інстанції не приймав рішення про права та інтереси останнього, тому апеляційний суд своєю ухвалою мав закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Щодо оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2022 року

Положеннями пункту третього частини першої статті 389 ЦПК України ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Вищенаведені норми закону дають підстави для висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у закритті апеляційного провадження у справі не підлягає оскарженню в касаційному порядку, оскільки не входить до визначеного законодавством переліку.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Таким чином, судом касаційної інстанції враховані доводи заявника щодо оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в закритті апеляційного провадження, викладені в касаційній скарзі на постанову цього ж суду щодо вирішення справи по суті.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горовенко Любові Михайлівни задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович